Минулого тижня почала отримувати запрошення від видавців прийти на їхні акції на книжковій виставці «Київські контракти» (проходила 19–22 грудня). «Грані Т», наприклад, влаштували наймасовішу автограф–сесію своїх авторів. 35 письменників старалися для Книги рекордів Гіннесса. «Фоліо» виставило свої «ударні сили». «Наш час» презентував серію книг «Невідома Україна». На акції не пішла, зате була на відкритті. Відкривали «Київські контракти» чомусь не 18 грудня, що було б логічно — люди йшли б за «миколайчиками», а 19. Я запізнилася на відкриття хвилин на 20, але знайти організаторів при мінімумі людей можна за дві хвилини — за скупченням телекамер. Голова Держкомтелерадіо Едуард Прутнік розповідав на тлі одного зі стендів, що цією виставкою держава завершує Рік книги, проголошений указом Президента. Приходжу на брифінг — журналістів мало, пан Прутнік сяє, задоволений собою, каже, що «укрАїнська книжка» робить успіхи і що «технічно Україна має можливості видавати книги і в дорогих переплетах, і в дешевих», пишається, що держава надала виставкові площі видавцям безплатно. На моє запитання, в яку суму це обійшлося державі, гордо відповідає — 639 тисяч гривень. Звісно, держава могла б ці гроші зекономити, адже минулого року «Форум видавців» проводив аналогічну різдвяну виставку–ярмарок, яка державі не коштувала ні копійки, а видавці платили за своє право торгувати в «Українському домі». Але держава в нас не скнара якась, вона допомагає видавничому бізнесу — нехай видавці продають книжки, а за оренду боксів нічого не платять. Чому держава «видавила» з «Українського дому» виставку, яку проводила успішний книжковий менеджер Олександра Коваль, Едуард Прутнік пояснив так: «Ми зустрічалися з організаторами тієї виставки, всі вони пишуть листи в Кабмін і Президенту, щоб їхні заходи фінансувалися з державного бюджету, тож після свят зустрінемося ще, звіримо наші і їхні плани виставок і зробимо разом якісь заходи, які допомагають вирішенню цих питань. Я особисто цим бізнесом не займаюсь і хочу просто, щоб видавцям краще жилось. Розуміння ми знайшли. І те, що цього року проводять не вони, а ми — це технічний момент». З боку це виглядає як державне рейдерство, якщо чесно, і потребує антидемпінгового розслідування. І якщо хтось у Держкомтелерадіо недолюблює президента Форуму видавців Олександру Коваль, як кажуть, за «помаранчевість», якщо державні видавництва змушені брати участь у державних виставках за означенням, то те, що комерційні видавництва купилися на «безплатну ковбасу» трохи, звичайно, шокує. Адже на словах вони всі такі ринковики… Із великих, помітних видавництв я не побачила «А–Ба–Би–Га–Ла–Ма–Ги» і вінницької «Тези»?
Подзвонила Івану Малковичу, питаю: чому вас немає на виставці? «Мені здається, що книжка — це 51 відсоток душі і 49 відсотків тіла. Я знаю, що цю виставку започаткувала Леся Коваль, а інші просто скористалися її ідеєю. Я Лесі не кум і не сват, у нас із нею часто різні погляди на ті чи інші речі, але я люблю чистоту проектів і чистоту взаємин. Видавництву вигідніше було б брати участь у виставці, але є якісь моральні моменти, які для мене важливіші».
До президента Асоціації видавців Олександра Афоніна звертаюсь як до рефері: як вам така конкуренція книжкових ярмарків? Він каже: «Я нормально сприймаю, коли в одному ринковому полі в одному секторі починають конкурувати фірми, які пропонують кращі послуги за меншу ціну, і перемагає та, яка пропонує нетрадиційні підходи і більше задовольняє споживача. Але я абсолютно не сприймаю, коли гравцем виступає держава, бо це руйнація конкурентного середовища за рахунок коштів тих, з ким конкурують. Тому я вважаю, що нормально роблять у цивілізованій Європі, де подібні дії з боку державної влади дуже жорстко карають, а людей назавжди позбавляють можливості займати керівні посади»
На 14.00 в рамках вистави був запланований «круглий стіл» за підсумками проведення Року книги в Україні, в якому мали брати участь представники Кабміну, секретаріату Президента, видавці, розповсюджувачі етсетера. Проте і пан Прутнік, і присутні на відкритті екс–віце–прем’єр з гуманітарної політики Дмитро Табачник та голова служби гуманітарної політики та з питань збереження національного культурного надбання секретаріату Президента Олександр Биструшкін проігнорували такий важливий захід. У напівпорожній «кобзарській світлиці» перший заступник голови Держкомтелерадіо Анатолій Мураховський пробубонів із папірця сухенький звіт, зарахувавши до перемог — яке нахабство!!! — провальну участь у Міжнародному Варшавському книжковому ринку, і у Франкфуртському. Доповідач налякав, що наступного року Україна запрошена в статусі почесного гостя на Московський книжковий ярмарок і що цього року ми подали офіційну заявку на Франкфурт–2012. Потім перерахував із десяток проектів постанов та змін до законів, жоден з яких не затверджено. Натомість Державний комітет із телебачення та радіомовлення розробив соціальні нормативи з розрахунку кількості книжок на душу населення: зобов’язати місцеву владу забезпечити жителів районних центрів і містечок на 20 тисяч людей книжковим магазином на 100 кв. м, у селах із населенням до 5000 кіоском у поштовому відділенні, сільраді чи магазині. У кожному обласному центрі відкрити оптово–роздрібний магазин. А також Анатолій Мураховський розповів, що комітет уже сам почав виконувати свої доручення, мовляв, виселяємо зі свого будинку підвальне кафе і хочемо відкрити в тому ж підвалі, на Хрещатику книжковий магазин.
Мені цікаво: державний чиновник — це людина, яка найефективніше розпоряджається грошима платників податків у своїй галузі чи займається рейдерством за наш рахунок?