Батьки і діти. Та продакт–плейсмент

25.12.2007
Батьки і діти. Та продакт–плейсмент

Костянтин Хабенський і Ліза Боярська у фільмі «Іронія долі–2».

Жив–був на світі... Ні, не Антон Городецький, а Костянтин Лукашин, син того самого Жені Лукашина, героя Рязановської новорічної комедії «Іронія долі, або З легкою парою». Сиквел Тимура Бекмамбетова «Іронія долі–2», незважаючи на дуже конкретний об’єкт процесу «рімейкування», асоціюється не з піснею у виконанні Алли Пугачової та Крістіни Орбакайте, а з саундтреком його «Варт», який співають брати Крестовські. Оскільки режисер не зміг (не захотів, не забажав, не вважав за потрібне?) відійти від своїх фірмових графічно–стоп–кадрових фішок і щедро начинив ними продовження історії Жені та Наді, яка триває вже понад тридцять років. Настільки щедро, що раз по раз здавалося: ось зараз із–за рогу на шаленій швидкості вискочить героїня Жанни Фріске і на своєму авто знову опише неймовірне коло на фасаді готелю «Космос».

 

Цього разу подібні трюки Бекмамбетов довірив Іраклію (Сергій Безруков). Як Іпполіт у першій «Іронії», доведений до відчаю герой Безрукова виробляв істеричні «па» на своєму авто, бажаючи наздогнати кохання, яке вислизало з рук. Звісно, серед снігу й петард Іраклій кружляв уже не на «Жигулях», як його попередник, а на значно сучаснішому засобі пересування. Логотип цього «залізного коня» постійно потрапляв у кадр і наштовхував на думку, що продюсери картини попрацювали на славу, «підтягнувши» у цей проект солідні бренди й торгові марки. Продакт–плейсмент у фільмі був найрізноманітніший: авто, мобільний зв’язок, цукерки, майонез, косметика, пиво, горілка тощо. Словом, бюджет картини у п’ять мільйонів доларів за таких розкладів виглядав навіть скромно.

Стара казка на новий лад вийшла в міру сентиментальною, дуже видовищною і надзвичайно кумедною. Якщо першого разу друзі чесно напилися в бані й дійсно випадково відправили Лукашина в Ленінград, то тепер усе цілком свідомо було підлаштовано героями Олександра Ширвіндта та Олександра Бєлявського. 31 грудня вони, як завжди, пішли до лазні. А оскільки їхній товариш Женя Лукашин постійно спізнювався, то замість тата прийшов попаритися син Костя (Костянтин Хабенський). Дуже позитивний молодий чоловік, лікар, який, до того ж, узагалі не п’є. І тут добрі татові друзі розповіли Костику історію, яка трапилася з татом ще до його народження. І вирішили: а чому б її, незважаючи на термін давності, не продовжити? Ну що таке тридцять років?.. Подумаєш... Тим більше що ті почуття були справжніми. Навіть незважаючи на те, що Надя одружилася з Іпполітом, а Женя — з кинутою напризволяще в новорічну ніч Галею. Костя вилітає в Пітер і, удаючи з себе п’яного, починає налагоджувати мости з татовим минулим і... зі своїм майбутнім. Адже з’ясувалося, що донька Наді (Ліза Боярська), Надія Надіївна, як називає її Лукашин–старший, і є тією дівчиною мрії, яку можна шукати все життя, але так і не знайти. А тут — ось вона, поряд: красива, розкішна, розумна, рідна з першого погляду... Варто лише переконати Надю, що цей ось Іраклій, успішний, гіперенергійний (мабуть, через те, що народився у Владивостоці, пояснює герой Безрукова, а там усе на вісім годин раніше), з телефоном у вусі й купою справ, заради яких він готовий у новорічну ніч лізти на дах будинку на вулиці Перспективній, не її партія. Звісно, Костику це не без складнощів, але вдається. Ще б не вдалося, адже ми прекрасно пам’ятаємо, чий він син... До речі, татусеве майбутнє він також влаштував — Надя–Барбара разом із Лукашиним–старшим їде до Москви.

Місцем дії режисер обрав не лише квартиру Наді, а й саму новорічну ніч як таку. Разом із героями «Іронії долі–2» глядачі завітають до міліцейського відділку, де в «мавпятнику» волає від безвиході іноземний турист, до багатодітних сусідів Наді, для яких наші браві молодці разом зі своєю Принцесою розіграють казку, поспівчувають «втомленому» Діду Морозу (Михайло Єфремов) та відчайдушній Снігурці (Євгенія Добровольська)... І залишать залу зі стійкою підозрою, що це ще не кінець. Адже якщо з’явилася «Іронія Долі–2», то чому б не з’явитися «Іронії–3, –4...» Крапку там так ніхто й не поставив. Лише кому.

 

«ІРОНІЧНІ» ФАКТИ

*Роботу над «Іронією долі–2» розпочали ще два роки тому — проект присвятили 30–річному ювілею «Іронії долі» Ельдара Рязанова.

*Від участі у фільмі «Іронія долі–2» відмовилася актриса Лія Ахеджакова. Тому її героїню продюсери відправили до Ізраїлю, звідки вона по телефону й вітала своїх подруг із Новим роком.

* Телепрем’єра фільму відбудеться не раніше, ніж через два роки. Така пауза потрібна для того, пояснюють продюсери, щоб зібрати максимум грошей у прокаті та тиражуванні картини на DVD. При цьому варто зауважити, що «пірати» вже активно пропонують «Іронію долі–2»... А бажаючі можуть скачати картину з «Інтернету».

*Продюсери Анатолій Максимов та Костянтин Ернст розраховують, що картина, яка вийшла рекордною кількістю копій (понад тисячу, це значно більше, ніж мали «Пірати Карибського моря» ), збере у прокаті щонайменше 50 мільйонів доларів.

*Фанати рязанівської «Іронії долі» створили сайт «Антиіронія», на якому про фільм Бекмамбетова озвучуються далеко не компліментарні відгуки. Так Костянтина Меладзе, який для «Іронії–2» написав пісню «Опять метель», називають естрадним Церетелі, самому сиквелу рекомендують іти в баню, стверджуючи, що «не всем по пути с «Дозорами» и «Бригадой»...память фильма осталась дорога настоящим романтикам».