Важко прийти до тями від перевтоми після новорічних святкувань. Їдемо з чергових гостей, шлунок давить і на мізки, і на язик — ліньки навіть говорити. В метро пощасливилося сісти, тому автоматично дістала із сумки книжку, яку дали почитати в гостях, яку я ж і подарувала на день народження своїй приятельці. Правду кажучи, я не дуже жадала її прочитати, на бабське чтиво нема настрою. Ой, ну знову ці проблеми — похудіння, обмеження цигарок і алкоголю, бойфренди... У свої 32 — а цій Бріджит Джонс, здається, також 32, ну може 31 — у мене є серйозніші проблеми і вже навіть, на жаль, глобальні катастрофи, щоб перейматися такими нісенітницями. До того ж написано у вигляді щоденника пересічної сучасної лондонської дівчини, яка працює у видавничому бізнесі — стиль життя і коло людей приблизно ідентичні моїм, уф, я вже стільки перечитала подібного. 15 сторінок перегорнула, час убила — моя станція. Може згодом, як настрій буде менш мізантропічним...

Власне, перші приклади більш-менш пристойної видавничо-поліграфічної з'яви східних поетів та письменників на українському книжковому ринку були зафіксовані й раніше. Так, минулого року Микола Мірошниченко та Юнус Кандим підготували й видали двотомну антологію кримськотатарської поезії «Окрушина сонця». Були й інші, менш масштабні прецеденти, які, звісно, аж ніяк не забезпечували літераторам Сходу повноцінного існування в літературному просторі нашої країни. Видавець Володимир Даниленко вирішив протистояти цій несправедливості рішуче й далекоглядно — днями у Будинку письменників відбулася презентація збірки сучасної кримськотатарської прози «Самотній пілігрим», яка розпочинає серію сучасної літератури народів Сходу «Цвіт граната».