Бурхливі аплодисменти Року Росії, який таки закрився

      Невідомо, за що у п'ятницю та суботу підіймали келихи шампанського президенти України і Росії: за рік палкої дружби і культурного взаємозбагачення чи за перемогу Путіна у боротьбі за те, що українці донедавна називали стратегічними та національними інтересами? А випивати шампанське довелось у напрочуд помпезній атмосфері. В п'ятницю, коли Путін та Кучма обмінювалися палкими компліментами в Палаці «Україна», центральні телеканали в кращих традиціях «совка» припинили своє мовлення, всі як один поступившись ефіром урочистому засіданню, яке відкрив... гімн СРСР, взятий на озброєння «новою» Росією. А Данилович навіть заявив, що такий «широкомасштабний мiждержавний проект» (це про роки України в Росії і Росії в Україні) «не мав до останнього часу аналогiв у вiдносинах Спiвдружностi Незалежних Держав». На користь виняткової унікальності «проекту» Кучма навів той факт, що цими днями минає 350 рокiв з дня Переяславської ради. І якщо для Кучми цей ювілей є фактором дружби, то для росіян (принаймні таке враження складалося після перегляду «їхніх» новостійних передач) це ознака того, що Україна — вічний сателіт «вєлікой і могучєй» Росії.

      «Ми в Росії щиро пишаємося успіхами України в економічному розвитку, зміцненні позицій на міжнародній арені, — зазначив Володимир Путін на урочистостях з приводу закриття року Росії в Україні. — Росії потрібна сильна Україна, а Україні — сильна Росія». При цьому він відзначив те, що «щомісячний товарообіг між двома країнами зростав і становив 1 млрд. доларів США». У підсумку, підрахував кореспондент «Української правди», Володимир Путін зривав оплески залу 11 разів. Гості «України» вітали промову Леонiда Кучми всього один раз, хоча пафосу в його словах було не менше. Зокрема, Леонід Данилович подякував Росії за хліб, який вона поставляла нам у часи зернової кризи. Настрою нашому Президентові навіть не псував минулорічний конфлікт навколо Тузли. На думку пана Кучми, усе було вирішено «цивілізовано», «як і личить добрим сусідам». Утiм, хіба личить росіянам будувати дамбу в бік України, зазіхаючи на наші національні інтереси, а Президентові України вирішувати цей конфілкт здачею Керч-Єнікальського каналу в обопільне користування?

      Утім святкова атмосфера різноманітних зустрічей та заходів не перешкоджала зробити робочий візит Путіна справді робочим. За повідомленням «Інтерфаксу», в присутності президентів Державна компанiя НАЕК «Енергоатом» i ВАТ «ТВЕЛ» (Росiя) підписали угоду про спiвробiтництво у забезпеченнi ядерним паливом дiючих енергоблокiв українських АЕС. Окрім того, було підписано мiжурядовий протокол про постачання товарiв по виробничiй кооперацiї в 2004 роцi й угоду мiж мiнiстерствами економiки двох країн про урегулювання постачання українського оцинкованого прокату до Росiї.

      Офіційних угод щодо використання нафтопроводу «Одеса—Броди», котрий Україна начебто мала надати Росії для реверсного використання (як писала «УМ», така інформація з'явилася через джерело в Адміністрації Президента України), не було. Принаймні про це нічого невідомо. Втім не буває диму без вогню. Приміром, до складу російської делегації входило чимало представників потужних нафтових компаній Росії, що свідчить про їх зацікавленість у поїздці до нашого краю. А міністр енергетики Росії Ігор Юсуфов, як повідомляє «Інтерфакс-Україна», у п'ятницю заявив, що «ми доопрацьовуємо єдине питання можливостi постачання росiйської нафти з точки Броди на Одесу». Наразі достеменно відомо, що приблизно на початку лютого американська компанія Energy Solution має оприлюднити звiт про економічну вигоду від використання нафтопроводу.

      До речі, про те, наскільки «російським» був минулий рік для України, свідчить ще й такий епізод. В суботу президенти відвідали молебень в Успенському соборi Києво-Печерської лаври. Володимир Путін та предстоятель УПЦ Московського патріархату митрополит Володимир (Сабодан) обмінялися іконами. Пізніше, під час зустрічі з iєрархами Української православної церкви, Путін висловив свою стурбованість розколом українського православ'я. А Леонід Кучма навіть заявив, що всі ці поділи-переділи церкви нагадують йому український парламент. І кого ж, цікаво, президенти вважають «розкольниками»? Судячи з того, що Путін нагородив державною нагородою Володимира, а не Філарета (патріарха УПЦ КП), котрий днями відсвяткував 75-річчя, головним розкольником є саме Київський патріархат. Цей нюанс навіть двічі показовий, бо демонструє подвійні стандарти української політики: перед приїздом Путіна Леонід Кучма вручив Філаретові державну нагороду.

А ТИМ ЧАСОМ...

      Як завжди, усі свята вищим посадовцям нашої країни псують журналісти. Спершу прес-служба Президента анулювала акредитацію кореспондента «Української правди» на висвітлення прес-конференції президентів України та Росії через нібито обмежену кількість місць у Маріїнському палаці. Згодом з'явилось повідомлення, що такої ж честі «удостоїлась» кореспондент Міжнародного інформаційного агентства «Франс Пресс» Ганна Цуканова.

      Почалося все з прильоту російського літака з Путіним на борту. Журналісти, які стояли неподалік, почали кликати Путіна до себе, аби поставити йому кілька запитань. Володимир Володимирович підійшов, проте відповів тільки на одне — про можливий третій термін Кучми: «Це — внутрішня справа України. Президент, громадськість України повинні самі прийняти рішення з цього приводу. Ми приїхали сюди з іншого приводу».

      Невідомо, кого так обурили журналісти — Путіна чи Медведчука, котрий В. В. П.  супроводжував, проте невдовзі журналістку Ганну Цуканову, яка була серед кореспондентів, що вимагали коментарів Путіна, не пустили на спільну прес-конференцію президентів. За повідомленням «Української правди», Цуканову позбавили акредитації за порушення протоколу, який не передбачав спілкування Путіна з журналістами в аеропорту. До речі, кореспондентові «Інтерфаксу» у російській делегації повідомили, що не мають до Цуканової жодних претензій.

КОМЕНТАР З ПРИВОДУ

Борис Тарасюк,

голова Комітету ВР з питань європейської та євроатлантичної інтеграції («Наша Україна»):

      — Минулий рік не ознаменував серйозних проривів у стосунках між країнами, а навпаки — в українсько-російських відносинах з'явилася серйозна рана, пов'язана з тим, що на словах декларувалося стратегічне партнерство, а насправді, навпаки, стався конфлікт навколо Тузли, який продемонстрував брехливість офіційних заяв щодо дружби між нашими країнами... Це, швидше, інстинктивний пошук українською владою авторитету, якого немає у власній країні. Адже відомо, що рейтинг Кучми сьогодні один із найнижчих серед політичних діячів країни — 5—7 відсотків. Тому, якщо Президент не є авторитетом, він шукає підтримки десь на стороні.