Віктор Уколов: Я прийшов у політику для змін, а не по десять мільйонів доларів

30.11.2007
Віктор Уколов: Я прийшов у політику для змін, а не по десять мільйонів доларів

Отже, прихильники «помаранчевої» коаліції відучора можуть радіти: її таки створено. Щоправда, пригадується досвід попередніх років, і в голові з’являється нав’язлива думка: а може, хтось ступить назад, може, когось перекуплять? Власне, депутат­«новобранець» від БЮТ Віктор Уколов — один із тих, кому пропонували гроші, щоб він «захворів» або поїхав на відпочинок під час важливого голосування. Пан Віктор каже, що в правдивості його слів можна пересвідчитись, перевіривши запис на камерах спостереження в кафе, де він мав зустріч із «грошовитим» посередником.
Перед тим, як стати депутатом, Уколов працював керівником відділу реклами та піару в Блоці Юлії Тимошенко. Він — політтехнолог БЮТ, колишній журналіст. Тож заодно ми порозмовляли ще й про те, як готувалися відомі передвиборчі плакати та гасла Юлії Тимошенко.

«Регіонали» виглядали, ніби з хреста зняті, коли дізналися про коаліцію»

 Пане Вікторе, якою була ваша реакція на формування у парламенті демократичної коаліції? Чи була в цьому якась міра несподіванки?

— Ні, я вірив у те, що Президент зможе організувати «Нашу Україну — Народну самооборону» для того, щоб вони підписали коаліційну угоду. Щодо нашого блоку, то я знав, що ми заради єдності підемо на всі поступки.

Уранці була провокація, хтось поширив інформацію, нібито Юрій Крук відкликав свій підпис з­під угоди. Але він швидко це спростував. Так що в нас усе гаразд. Треба було бачити обличчя «регіоналів», їх ніби з хреста зняли.

 Розкажіть про ранкове спільне засідання фракцій БЮТ і «НУНС». Про що там говорили, яка була атмосфера?

— Ми вперше зібралися разом. Ми не просто однодумці, серед нас є багато друзів, це група людей, які добре знають одне одного. Були раді, що нарешті всі розбіжності вдалося подолати і нам випало зібратися разом. Мені приємно, що наші партнери знайшли порозуміння. Збиралися висунути кандидатуру спікера, але Кириленко взяв самовідвід, а Яценюк поки за кордоном. Юлія Тимошенко в цій ситуації вчинила попартнерському: сказала, що нам не варто поспішати також і з кандидатурою Прем’єра. А головне — треба уникнути можливої недовіри.

 Як вам, до речі, кандидатура Арсенія Яценюка?

— Мені імпонує, що він молодий. Хотілося б, щоб українську владу представляло нове покоління політиків. Іще приємніше було б бачити на цій посаді В’ячеслава Кириленка, адже ми давно знайомі, були разом ще в Українській студентській спілці. Але заради єдності БЮТ підтримає будьяку кандидатуру, яку запропонує «НУНС».

З іншого боку, мені здається, що ми переоцінюємо посаду Голови Верховної Ради. Це пішло ще від першого спікерства Івана Степановича Плюща. Поки в 1995 році не з’явилося конституційного договору, а в 1996му — Конституції, посада спікера справді дуже багато важила. На мій погляд, зараз вона переоцінена.

 Більше того, багато хто сприймає постать спікера як важіль для врівноваження Прем’єра.

— Це ж не військові дії, щоб улаштовувати противаги, напади тощо. За принципами Монтеск’є, гілки влади мають бути незалежними і не повинні потрапляти під вплив одна одної. Кабінет Міністрів — це представник правлячої коаліції. Відповідно, спікер і Прем’єр — колеги. Тому не може бути ситуації, коли один поборюватиме або врівноважуватиме іншого. Треба йти до європейських норм, а не в напрямку довічної війни, якої й так забагато в Україні.

«Мене образила пропозиція продатися опонентам»

 Наступний вівторок стане першим серйозним іспитом для коаліції. Ворог, як кажуть, не дрімає. Відомо, що вас хотіли підкупити. Чи не боїтеся, що до вівторка можуть когось перекупити? Наскільки міцна та коаліція, котру сформували у Верховній Раді?

— Свого часу як кореспондент я брав інтерв’ю у нині покійного Василя Кука, останнього командувача УПА, і запитав: «Пане Василю, ви продовжували боротьбу тоді, коли надії на результат уже не було. Були у ворожому оточенні, в лісі проти величезної військової машини СРСР. Чи не боялися? Як долали страх?». Кук відповів: «Віра долає страх». Я вірю в Україну, вірю, що в нас усе­таки буде нормальна коаліція. Давайте думати про людей краще.

 А розкажіть детальніше про той випадок, коли вам пропонували 10 мільйонів доларів.

— Мені хотіли дати гроші за те, щоб, зареєструвавшись народним депутатом, я виїхав за кордон або заховався десь в Україні, захворів і не підписував коаліційну угоду. І, найголовніше, не голосував за кандидатуру Прем’єр­міністра, за Тимошенко.

 Тобто не йшлося ані про голосування за спікера, ані про перехід на бік «антикризового» табору?

— Ні. Тому той, хто пропонував, був просто шокований моєю відмовою. Все запитував: «Чому ти відмовляєшся? Ти залишишся чистим. Власне, це удвічі більше, аніж вашим людям пропонували раніше. Тому може статися так, як було з твоїми колегами із минулого скликання: вони думали надто довго, і їм дали лише половину». Можна тільки здогадуватися, про кого йдеться. Люди знають імена тих, хто перейшов у «антикризову» коаліцію минулого року.

 10 мільйонів доларів — сума чималенька. Ви одразу відмовилися?

— Так, одразу. Ця пропозиція мене образила. Невже мене вважають за людину, яка здатна продати свої політичні погляди за гроші? У мене все є: дружина, четверо дітей, житло, машина, цікавенна робота — чого ще треба? Я цілком задоволений тим, що в мене є. Але я не задоволений тим, що робиться в державі. Я прийшов у політику для проведення змін, а не для того, щоб продатися за 10 мільйонів.

 А чому ви не написали заяву в прокуратуру? Цього тижня «регіонали» відбивалися від ваших звинувачень, стверджуючи, що оскільки нема такої заяви — то не було й зустрічі взагалі.

— Їм нічого не залишається, як виправдовуватися. Я не звертався до правоохоронних органів, тому що не було злочину. Злочин був би тоді, якби мені хоча б показали гроші. «Він дав би тобі 10 мільйонів доларів» — не означає, що вам запропонували 10 мільйонів. Вони не примітивні люди, тому наївно вважати, що вони не перестраховуються. Водночас, якщо буде судовий процес, то, звичайно, я назву цих людей: і прізвище того, хто мені пропонував гроші, і того, від кого вони мали надійти.

Більше того, є точна дата тієї зустрічі, є точне місце — Le Grand Caffe, в цьому закладі є камери спостереження. Тому в разі потреби можна перевірити, що я справді мав там зустріч і хто зі мною був.

 Чи зіпсувалися у вас стосунки із людиною після цієї пригоди, бо, наскільки розумію, йшлося про знайому вам особу, навіть близьку.

— Я не сказав би, що це дуже близька людина. Йдеться про стару компанію, про товаришів з Української студентської спілки, зі «студентської революції» початку 90х. Ця людина за натурою є політичним авантюристом. Але на пам’ять про старі зв’язки, про стару дружбу я не хотів би поливати людину брудом через те, що вона щось сказала.

«Тимошенко сама пише тексти»

 Пане Вікторе, кажуть, ви були людиною, котра чи не найбільше долучилася до розробки плакатів, які якраз висять тут, у вашому кабінеті?

— Я керівник департаменту реклами і піару в Блоці Юлії Тимошенко. До розробки плакатів долучилися різні люди, в тому числі і сама Юлія Володимирівна. Робота ж департаменту — організувати процес: знайти дизайнерів, дати їм завдання, відшліфувати з ними ідеї, придумати слогани. Пропонують десять варіантів, ми дев’ять відкидаємо, а з одним починаємо працювати.

 Якою саме була роль Юлії Тимошенко під час рекламної кампанії?

— Вона вражала своєю активністю. Пам’ятаю, після зйомок телевізійного кліпу до мене підійшла знімальна група, і режисер каже: «Слухай, ми про це чули, але вперше це побачили». Питаю: «Що ви маєте на увазі?». А він: «Вона текст сама писала». Справа в тому, що Тимошенко, отримавши сім варіантів тексту, «зарубала» їх і назвала поганими. Вона зачинилася і майже півдня не виходила з кабінету. Політикам дуже важко хронометрувати свій час, бо вони ж не актори. Одна хвилина — це десь 100110 слів. А вона написала тексту на чотири хвилини. Ми вступили в палку дискусію, як би скоротити цей текст. Вже нібито скоротили, почали записуватися, а він все одно займає хвилину й 20 секунд. Тоді Тимошенко попросила комп’ютер і дуже швидко переписала цей текст. Це й здивувало робочу групу.

 А «стьобні» БЮТівські плакати? Хто їх розробляє?

— Наприклад, цей плакат (Віктор показує на відомий із 2006 року постер, де Тимошенко тримає у руках землю з паростком. — Авт.) розробка компанії «Белка и стрелка». Принесли цей плакат на нараду, пам’ятаю, там були такі грубезні чоловічі руки із пророслою картоплиною, здається. Ми взяли ідею, почали працювати з дизайнерським агентством. Вважаю, що вони чудово виконали цю роботу.

Цей плакат (Тимошенко на мотоциклі. — Авт.) — теж розробка «Белок и стрелок». Між іншим, саме ця компанія на виборах 2004 року розробила підкову для Ющенка. А це (плакаткалендар із кампанії2007, де Юлія Володимирівна намальована в стилі «аніме» зі здійнятим угору великим пальцем і примруженим оком. — Авт.) запропонувала наша «молодіжка». Я знаю, в багатьох гуртожитках Києва цей плакат досі висить. Це (постер, де Тимошенко в білій сорочці та з намистом, — певне, найвідоміший у кампанії2007. — Авт.) теж наша розробка. Слоган «Любіть Україну!» із Сосюри наполягла дописати сама Юлія Володимирівна.

А це приклад розумної контр­агітації (плакат із двох частин: на одній Януковичу цілує руку чоловік, на іншій — Тимошенко цілує руку дівчинці. — Авт.). Це реальні знімки, їх робили ненавмисно. Взагалі, за цю виборчу кампанію ми не мали жодної фотосесії. Тимошенко більше займалася реальною інформацією, а не образами, провела сотні зустрічей.

 Не шкода було розлучатися з гаслом «Весна переможе»?

— А що ж вдієш, вибори цього року проводилися восени (посміхається).

ДОСЬЄ «УМ»

Уколов Віктор Олександрович

Народився 7 жовтня 1968 р. в Дрогобичі на Львівщині.

Закінчив Національний педагогічний університет ім. Драгоманова в Києві.

У жовтні 1989 р. разом із Олесем Донієм і В’ячеславом Кириленком (нині — депутати від «НУНС») став одним із засновників Української студентської спілки, очолив УСС педінституту. Між 1991 і 1998 рр. активно займається журналістикою, зокрема, був редактором та ведучим програми «П’ятий кут» на УТ.

Двічі був керівником виборчого штабу депутата Сергія Терьохіна, двічі очолював «телерадіорекламу» кандидата в президенти Олександра Мороза. У 20002001 рр. був прессекретарем Голови Верховної Ради Івана Плюща. У 2004му вступив до СПУ, але влітку 2006 р. вийшов із партії через перекидання Мороза до «антикризової» коаліції.

Із 2006го — керівник департаменту реклами центрального виборчого штабу БЮТ.