Спиртові ріки — Фемідині береги...

20.11.2007
Спиртові ріки — Фемідині береги...

Тонни «чорного» спирту приховали за мішками з комбікормом. (Фото надане Вінницьким обласним УБОЗом.)

Переконливо назвати мені реальні обсяги вітчизняного «чорного ринку» міцних алкогольних напоїв фахівці не змогли. Цифри, що прозвучали з уст різних експертів, відрізнялись якщо не на багато, то принаймні в кілька разів. Не викликало сумніву єдине: обороти тіньовиків обраховуються не одним десятком мільйонів. На такому тлі кримінальна справа, про яку йтиметься нижче, уяву не вражає. Однак на сьогодні її завершення матиме принципове значення як для підпільного алкогольного бізнесу в цілому, так і для правоохоронців, які відпрацьовують способи боротьби з новими тіньовими схемами.

 

Як об’їхати сержанта Петренка

У ланцюжку «виробництво спирту — його транспортування — виробництво горілки» найвразливішою є середня ланка. Створити надлишок лівого спирту для сучасних спиртозаводів не проблема — достатньо невідповідності між існуючими нормами на технічні втрати цього продукту в процесі виготовлення і реальними втратами на модернізованих технологічних лініях. Виготовлення надлишкового кінцевого споживчого продукту теж зазвичай провадиться під легальні акцизні марки і документи. Або — схожі на легальні, як дві краплі води!..

А от перевезення такого «напівфабрикату», якого нібито не існує, — річ ризикована. Будь–який сержант Петренко може зупинити автоцистерну або фуру з бочками, перевірити накладні й затримати для з’ясування походження вантажу. Податківці одразу встановлять, видавався наряд на відпуск спирту чи ні. Донедавна цю перешкоду обминали хитро: спиртозавод, розташований десь на Галичині, робив спиртосховище на... Луганщині. Тож переміщення продукту відбувалося нібито всередині підприємства за внутрішніми накладними. Зрозуміло, що поки він доїжджав до місця призначення, то «випаровувався» без залишку. Цю систему держава поламала швидко, ввівши єдиний реєстр місць зберігання спирту під контролем.

Тоді спритники придумали новий спосіб. Водій вантажівки вирушав у дорогу, маючи з собою чинне рішення одного з місцевих судів, у якому чорним по білому значилось: спирт у такій–то кількості належить на правах приватної власності панові такому–то. Щоправда, виникає питання: де цей пан узяв стільки підакцизного товару?

А на «закуску» — комбікорм

Два тижні минулої зими оперативники вінницького УБОЗу день і ніч чергували біля Тростянецького спиртозаводу, чекаючи «гостей». Врешті дочекались — 2 лютого о 23.00 до спиртосховища підкотив великовантажний «Вольво» й заїхав на територію, а через півтори години виїхав назад. Але не подолав і сотні метрів, як його зупинили «убозівці»: «Що везете?» — «Комбікорм...» — «Показуйте». Стосик мішків із комбікормом біля заднього борту був лише декорацією. За ним вишикувалися бочки зі спиртом, на який не було жодного документа. Загальна кількість затриманого «міцного товару» — 37 тонн, вартість — понад мільйон гривень.

Уранці слідчий порушив кримінальну справу за ч. 5 ст. 185 КК (крадіжка в особливо великих розмірах або організованою групою). При відтворенні обставин події фігуранти справи на відео та з подробицями розповіли про те, куди ставала машина, який шланг під’єднували до резервуару, в які бочки у кузові закачувався спирт, як його маскували комбікормом і випускали машину зі складу. Раптом, через кілька місяців, мов грім з ясного неба, з’являється такий собі В’ячеслав Чернецький, про якого досі жодним словом не згадували ні підозрювані, ні свідки, і заявляє: «Віддайте спирт — він мій!» І трясе рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 1 червня, де значиться: визнати за вказаним громадянином право приватної власності на 37 000 літрів спирту етилового ректифікованого, затриманого 03.02.2007 р. працівниками міліції в м. Тростянець».

На логічне запитання, як «його» власність могла опинитися на складі готової продукції спиртозаводу, Чернецький відповідав просто: мовляв, він домовився з директором підприємства, що спирт буде прийнято на відповідальне зберігання. А оскільки здати товар на склад не вдалося, то машина виїхала і повезла його назад — додому. Схоже, ні його самого, ні суддю Котовського міськрайсуду А. Фабіжевського не бентежило ні те, що товар «намагалися здати» посеред ночі, ні відсутність договору про відповідальне зберігання. Директор підприємства підтвердив у своїх поясненнях, що не мав жодних письмових чи усних домовленостей з названим «партнером».

Утім значно прискіпливіших запитань мало б виникнути у представника Феміди при вивченні паперів, які пояснювали, звідки у пана Чернецького взялося 37 тонн спирту. О, то ціла документальна легенда. Навіть не легенда — казка!

Закони правосуддя проти законів фізики

Згідно з представленими паперами (чи їхніми завіреними копіями), у березні 1994 року Чернецький виміняв у фірми «Атлантик» 40 тонн спирту на зерно (на ту пору подібні операції були можливі). Зазначену кількість спирту він нібито зберігав у різних місцях частинами, а останні кілька років — у себе в гаражі за місцем постійного проживання в Котовську. Три тонни пішло на особисті потреби, а тоді — через неповні 13 років! — він вирішив решту «здати на зберігання» на спиртозавод.

Коли ж працівники міліції почали перевіряти достовірність паперів, які Чернецький надав суду, здивувалися ще більше. Скажімо, в накладній на отримання спирту, виписаній на його ім’я, стояли реквізити паспорта, що належав зовсім іншій людині. Ще цікавішим є посвідчення якості на спирт, яке нібито видало державне підприємство Балтський завод продтоварів 30 березня 1994 року й завірене печаткою ВАТ «Балтський завод продтоварів», хоча у формі акціонерного товариства цей суб’єкт господарювання зареєстрований лише в червні 1995 року. Це далеко не всі невідповідності реаліям у паперах Чернецького.

Найпікантнішим є те, що запропонована фабула не відповідає ще й об’єктивним законам фізики. Спирт має вельми неприємну для своїх власників властивість: він випаровується, причому робить це незалежно від посудини, в якій його тримають. Наказом Держспецмонополії України визначено норми природних втрат етилового спирту при зберіганні. Для Подільського регіону вони щомісячно становлять 0,09 відсотка в холодний сезон і 0,1 відсотка в теплий. За рік більше відсотка спирту, міцно закупореного в бочках, зникає в повітрі. Неважко підрахувати, що за 13 років від сорока тонн спирту, за найкращих технологічних умов на складі, залишиться не більше тридцяти п’яти тонн. А якщо він просто стоїть у гаражі? А якщо з нього ще й використано три тонни на власні потреби? Та суд вирішує, що Чернецькому все одно належить рівно 37 тонн спирту.

Що ж, знати технологічні нормативи суддя не зобов’язаний. Але він зобов’язаний всебічно вивчити справу, запросивши всі зацікавлені сторони (в цьому випадку — управління МВС у Вінницькій області, яке вело слідство) і вислухати їхні аргументи. Однак рішення приймалося заочно. Як повідомив «УМ» начальник УБОЗу полковник В. Соляр, міліцію просто не повідомили про слухання цієї справи, інакше суду були б надані контрдокази. Більше того — вчасно не повідомили навіть про оголошений вердикт, через що правоохоронців позбавили можливості в десятиденний термін подати апеляцію.

Ганявся Том за Джеррі...

Відтепер рішення Ко­тов­ської Феміди перетворюється на камінь спотикання. На його підставі суд вже у Вінниці скасовує постанову про порушення кримінальної справи, а пан Чернецький через виконавчу службу домагається повернення «свого» спирту. Далі події нагадують взаємне переслідування двох мультиплікаційних героїв, якому кінця–краю не видно. Оскільки рішення суду потрібно виконувати, Чернецькому передають автомобіль «Вольво» разом зі спиртом, про що він власноруч пише розписку. Та щойно машина виїжджає за ворота місця зберігання, як її затримують і разом з вантажем вилучають на підставі вже іншої кримінальної справи, порушеної за тим же фактом крадіжки зі спиртозаводу, але стосовно ще однієї людини, котра в першій справі у ролі підслідного не фігурувала. Коли «ламають» і цю постанову, з’являється третя кримінальна справа — за новим епізодом та іншою статтею КК, а пізніше і четверта — за фактом підробки документів (у прокуратурі Вінницької області обгрунтовано вважають, що рішення Котовського міськрайсуду прийняте за фальсифікованими матеріалами). Вони теж одна за одною оскаржуються в суді...

Поки зволікається час, прокуратура, не добившись розуміння в апеляційній інстанції, подає до Верховного Суду касаційну скаргу за найпершою справою. Там її приймають до розгляду, але коли розглянуть — невідомо, бо суд перевантажений. Тим часом органи прокуратури в Одеській області намагаються поновити строк апеляційного оскарження за рішенням Котовського міськ­райсуду, але цьому перешкоджає тривале перебування судді на лікарняному.

Не дрімає і Чернецький, оббиваючи всі можливі пороги і навіть скликаючи прес–конференції з вимогою: «Віддайте мені спирт!» Що це означало б на практиці? Та всього лише... знищення ключового речового доказу, після чого всі чотири кримінальні справи розсипались би, мов фігурки, викладені з доміно. Наразі спрогнозувати, чим закінчиться протистояння, неможливо. Все, очевидно, залежатиме від того, на чий бік стане найголовніша Феміда. Або законодавець, адже прописана в законі норма щодо можливості судового оскарження постанов про порушення кримінальних справ взагалі розвалює кримінальний процес як такий.

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>