Сьогодні шанувальники творчості Ірини Білик її іменем називають небесну зірку. А в мальовничих Кумейках Черкаського району добре пам’ятають співачку ще школяркою. Адже саме з цього села походить родовід Ірини Білик. Тут жили її дідусі та бабусі й по материній, і по батьковій лінії. А шкільні канікули дівчинка проводила саме в Кумейках.
Нині в цьому селі мешкає хрещена Ірини — Любов Сотникова. Вона з дитинства дружила з мамою співачки — Галею. І та взяла подругу за хрещену своїй доньці. Хрестили Іру таємно, в церкві сусіднього села Мошни, бо ж у ті часи за це по голові не гладили.
«Коли Іра останній раз була у мене, то зайшла до двору і роззулася. Хотіла босою по споришу походити. Та менеджери не дозволили. І пиріжки, які я напекла, забороняли їй їсти», — пригадує зустріч із хрещеницею Любов Сотникова. Вона каже, що тоді Іра взяла на пам’ять у неї наволочку та вишиті рушники.
«Ірочка — це моя улюблена племінниця. Коли була школяркою, то щоліта гостювала в Кумейках. Іра слухняна була, по господарству поратися бабусі Олені допомагала. Корову в череду вигонила, город полола, посуд мила, підлогу підмітала — все робила. А ще дуже любила парене молоко»,— пригадує минуле і дядько Ірини Білик — Анастасій Панченко. Він є братом матері співачки — Галини. Пан Анастасій каже, що Галя та ще одна його сестра — Катерина — живуть нині в Києві. Він же з дружиною Валентиною мешкає в Каневі і в Кумейки приїжджає частенько. Тут у них дідівська хата, що стала тепер дачею. В рідне село нерідко з Києва навідується і батько співачки — Микола Білик, у якого в Кумейках також залишилася батьківська хата.
«У Кумейках ми всі душею відпочиваємо — тут у нас дуже гарно. Яка природа чарівна!», — додає дружина Анастасія, пані Валентина. Вона добре пам’ятає, якою була в дитинстві майбутня українська співачка. Каже, що Іра змалечку гарно вчилася і вірші писала. Сільські хлопчаки нерідко до їхнього двору приходили та казали, мовляв, покличте Іру, бо вона так багато знає і цікаво розповідає.
«Голосом Іра пішла в мою маму Олену та в сестру Катю. Ми, бувало, коли збиралися ріднею на Різдво чи Великдень, то гарних пісень також співали», — веде далі дядько співачки Анастасій Панченко. За його словами, Іра гарно танцювала і балетну школу в Києві відвідувала. Тому в Кумейках ніколи не соромилася демонструвати те, чого її там навчили. Як тільки хтось прийде, вона відразу на пальчики стає, як на сцені, і оголошує: «Виступає народна артистка Іра Білик!».
Дядько співачки пригадує випадок, коли його сестра Галя приїхала з Києва й розказувала, що водила Іру до ЛОРа: дівчинка гундосила чомусь. А лікар виявив у носі зернину кукурудзи. «То баба Олена сушила на лежанці кукурудзу, а дитина всунула зерно в ніс. А коли лікар витягнув кукурудзину, то вона вже й проросла», — розповідає дядько Ірини Білик. Родичі кажуть, що змалечку Іра була чепурухою. А їхній син Юрко, бувало, жартував над нею. Сам гасає цілий день на вулиці. Баба ввечері змушує ноги помити, а він не хоче. Іра ж помиється і ляже спати. Так Юрко намалює їй сонній вуса сажею, що на ранок вся подушка чорна.
Тепер зі своєю відомою племінницею Панченки зустрічаються не так часто. Але Ірина не забуває їх і підтримує. 7 років тому дядька Анастасія, а він чорнобилець, — інвалід першої групи, оперували, то співачка допомагала коштами. «Недавно дзвонила, коли була в Черкасах, запрошувала на концерт. Я не зміг поїхати, а дружина була. Ірочка передала гроші та подарунки — французькі духи та віскі в залізній пляшці. Відкриємо його на моє 70–річчя», — сказав Анастасій Панченко.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
