Культурна самооборона

07.11.2007

«Нетоплені бібліотеки, зотлілі музейні цінності, екскаватори на історичних пам’ятках, розкрадені кіностудії, хмарочоси посеред історичних центрів… Це — Україна XXI століття. Днями з Хрещатика зникла остання книгарня — «Знання». «Якщо в місті немає книгарні, не працює музей — це вже лихо», — стверджують відомі письменники й видавці брати Капранови. Вони входять до групи митців, учених і музейних працівників, що ініціює Надзвичайні збори «Україна — зона культурного лиха». Збори відбудуться 30 листопада цього року в Культурному центрі Національного університету «Києво–Могилянська академія» (вул. Іллінська, 9).

Тактика митців змінилася — вони вже не жаліються на владу. «Лихо — це для нас стимул для мобілізації, — кажуть брати Капранови. — Ми не збираємося щось голослівно обговорювати. Ми представимо громадськості документи». Готуючись до Народних зборів, оргкомітет створив інтернет–ресурс (www.cultura.net.ua), де збирається інформація про безчинства, скоєні проти історичних і мистецьких пам’яток, бібліотек і музеїв усіх національних спільнот, що проживають в Україні. Музейники й митці в Києві переважно уявлення не мають, що робиться з пам’ятками по областях. На периферії охоронці пам’яток виявляються зовсім беззахисними. Тепер є куди звернутися, аби принаймні зафіксувати проблему. Це відкритий для всіх сайт, куди кожен може надіслати своє повідомлення.

Ця акція є суто громадською, не оплаченою жодною партією. Наше суспільство ізольоване від правдивої інформації. Архітектори відлучені від прийняття рішень про долю міст. Рішення приймають політики й землеміри. Культуру планомірно перетворюють на сферу послуг. Точніше, так і не вивели з цієї сфери ще з «совкових» часів. Я відстежував по Україні — останніми роками не було державного замовлення на жоден проект музею, бібліотеки чи театру, — каже архітектор, віце–президент українського ICOMOS, що при ЮНЕСКО, Георгій Духовичний. — На чому ми навчатимемо своїх дітей і онуків?» «Коли будемо боротися кожен за своє, то нічого не досягнемо, — каже науковий співробітник Національного музею архітектури та побуту України Олексій Доля. — Потрібно об’єднуватися».

Сьогодні для суспільства закриті списки культурних об’єктів, що перебувають під охороною держави. Закон України «Про охорону культурної спадщини» 2004 року вимагає від місцевих органів влади обнародування таких об’єктів. Минуло три роки, але, скажімо, Київське управління культури цього ще не зробило. Це дає можливість місцевій владі поводитися з національною спадщиною на свій розсуд.

«Київське міське управління культури — найбільше агентство з нерухомості, яке розподіляє між замовниками землю разом із пам’ятками культурної спадщини», — переконаний пан Духовичний.

Коли в музею відбирають землю або виселяють його з приміщення, «винними» виявляються музейники. Прокуратура влаштовує тривалі допити директорів постраждалих музеїв, але не відкриває карних справ на тих, хто руйнує пам’ятки чи підписує дозволи.

Архітектурний занепад Києва свідчить про те, наскільки корумпована у нас влада, — вважають охоронці пам’яток. Оргкомітет Народних зборів уже почав складати «чорний список ворогів культури». Це прізвища людей, які підписали дозволи на знищення історичних будівель і музеїв.