Адине полум’я

06.11.2007
Адине полум’я

Ада Роговцева і Президент.

Вшанування ювілею Ади Роговцевої — з прем’єрою вистави, присутністю Президента України, офіційними привітаннями — чекали всі. Довго, ще з літа — фактичного дня народження ювілярки — публіку інтригували розкішними афішами та сіті–лайтами по всьому Києву з утаємниченою Адиною посмішкою, сповідальним віршем й словами «очікуйте восени...». Саме тоді були присвоєні всі звання й підписані накази про нагороди, саме тоді був шквал вітальних телеграм і телефонних дзвінків з усіх–усюд.

І нарешті, другого листопада на першій драматичній сцені країни — в Театрі ім. Івана Франка — відбувся ювілейний бенефіс примадонни української сцени й кіно, народної артистки СРСР та України Ади Роговцевої з нагоди 70–річного ювілею. Аншлаг неймовірний: жодного квитка за два тижні до прем’єри — давали нову виставу «Зіркова якість» з Роговцевою у головній ролі в постановці Олексія Лісовця, сценографія Бориса Краснова, й вручали головну нагороду України — орден Держави з присвоєнням звання Героя України.

У фойє театру шпацирували серед простої народної публіки, в основному, зірки вітчизняної культури і політики: улюблений режисер Роговцевої Едуард Митницький, актор Іван Гаврилюк, режисер Олексій Кужельний, культчиновник Олександр Биструшкін із дружиною, дизайнер Діана Дорожкіна із чоловіком, політик і телеведуча Ольга Герсим’юк, телеведучий Анатолій Борсюк з дружиною, письменник Андрій Курков, Дмитро Гордон, політики Віталій Семи–ноженко, В’ячеслав Кириленко, Микола Жулинський. Усі спілкувалися у передчутті свята та розглядали прекрасний подарунок від гендиректора Національної кіностудії ім. О. Довженка Ігоря Ставчанського та його колективу — фото–кіностопкадри з фільмів Роговцевої кіностудії ім. О. Довженка та з її особистого архіву різних часів, які прикрашали фойє Театру ім. Івана Франка. По секрету Ігор Леонідович сказав, що після святкування ювілею всі 33 раритетні фотокадри в належному оформленні будуть передані особисто Аді Миколаївні. Можливо, цей подарунок став найдоречнішим для актриси під час ювілею, звичайно, після Президентського!

Роговцева виглядала як справжня кінозірка: у хутряній горжетці, довгій гіпюровій сукні сріблясто–сірого кольору а–ля Марлен Дитріх, із сяючою посмішкою, фірмовими ямочками на щоках... Тому Президент сказав абсолютно не казенно, а дуже щиро: «Слова, які я скажу, неоригінальні, тому що їх можуть повторити мільйони людей — Адо Миколаївно, я Вас люблю». Він подякував Аді Роговцевій за її творчість, «яка допомагає людям розібратися, що є добре і що є недобре, де гідне, де достойне». Президент назвав спектаклі та фільми за участю акторки «школою вдосконалення й чудовим компліментом українській нації». У відповідь Ада Миколаївна освідчилася в коханні Президенту. А за кілька хвилин, як тільки Президент зайняв своє місце в директорський ложі поруч із дружиною, — розпочалося довгоочікуване дійство...

Коли вистава закінчилася оваціями й на сцену винесли розкішні кошики квітів, включаючи букет білих троянд від Юлії Тимошенко, ювілярку привітали найближчі люди — митці, колеги по цеху: Богдан Ступка, Роман Віктюк, Лесь Танюк, франківці.

Роман Віктюк, як завжди яскраво, з найщирішими, найпоетичнішими епітетами огорнув Аду Роговцеву теплом справжньої любові Режисера до Актриси. З його вуст прозвучала ціла прозова поема про Аду. Переказувати Віктюка — гріх! Бо це вітання можна сприймати тільки з його інтонаціями, Адиними реакціями, залом, що затамував у цей момент подих... «Як одним словом сказати про тебе? Ти — Ада, ти — вогонь. Коли виривається полум’я, то воно спілкується зі всіма стихіями, залишаючи чисте світло. Ти божеволієш від любові, ти любиш пристрасть на сцені й у житті. Й ти вмієш грати це почуття , як ніхто інший. Ти — найвеличезніша таємниця українського театру. Ти — поклик, ти молитва, рай і пекло, блискавка... Ти недосяжна!..»

Богдан Ступка — великий актор і великий партнер Роговцевої — опустився перед нею на одне коліно й поцілував поділ сукні актриси. Привітання теж було в стилі Богдана Сильвестровича, що не забув поіронізувати над привітанням представників КМДА з їхнім невмінням культурно формулювати свої думки й просто ганебним черговим годинником–подарунком. Ступка запропонував Роговцевій створити колекцію і музей з цих годинників від мерії, що викликало просто гомеричний регіт у залі.

Танюк від Спілки театральних діячів України прочитав Аді Миколаївні експромтом написаного під час вистави вірша — також з невеличкою гумористичною ноткою й прекрасними привітальними словами. Як подарунок, він вручив Аді Миколаївні срібну каблучку (авторська ювелірна робота) із секретом і попросив передати її через 30 років молодій актрисі, яка, на думку Роговцевої, буде гідною цієї почесної естафети...

Й нарешті, апофеоз — вітання франківців. Тут було все: і ода Аді, і «привіт» Театру Лесі Українки з їхнім худруком, її біографія, її життя... А головне — це було в жанрі театрального капусника: весело, музично, іронічно, феєрично, як і має бути на справжньому бенефісі. Проте у фіналі колоритного виступу франківців кожен з акторів знов став на одне коліно перед великою Актрисою.

Потім був традиційний банкет, знову вітання, квіти, фото на пам’ять, тости... Усе скінчилося опівночі. Ада Миколаївна, яка виглядала, за словами Віктюка, на 13 років, поїхала з цього чудового ювілейного вечора відпочивати. Адже наступного дня —знову вистава, улюблений глядач, оплески, театральні будні... А її будні — це наше свято!

Наталя ТИМУРШАЄВА