Ти на цьому березі, а я — на тім

Серед найгостріших проблем наддніпрянського міста — мости. А точніше, їх нестача. Аби переїхати з лівобережжя на правий берег Дніпра, доводиться вистоювати величезні черги. Зі зростанням кількості транспорту у нащадків запорозьких козаків проблема тільки загострюється. Особлива пікантність ситуації, що всі крапки над «і» треба розставити до 2012 року: інфраструктура міста має скласти іспит перед футбольним чемпіонатом.

У дефіциті — «граніт» домовленостей

Аритмія надходження коштів на будівництво спричинила кадрову проблему мостобудівників: кількасот із них працевлаштувалися в Європі, а також розладнали партнерські стосунки субпідрядних організацій. Їх непокоїть, що освоєння виділених Мінфіном коштів стало доконаним фактом за два з половиною місяці до завершення 2007 року. Ніяких гарантій, що Кабмін, попри обіцянки особисто Віктора Януковича та віце–прем’єр–міністра Володимира Рибака, «підкине» мільйонів сто чи бодай п’ятдесят. Ці гроші вкрай необхідні для створення фундаменту робочого графіка на 2008 рік: заздалегідь потрібно замовити металоконструкції, виконати інші обов’язкові передоплати.

Міський голова Запоріжжя Євген Карташов, повідомляє офіційний портал мерії, два дні поспіль відвідував будмайданчик. На об’єкті цими днями працює 320 фахівців, доста спецтехніки. Начальник міського управління капітального будівництва Іван Сухомлин акцентує, що найскладніший етап прокладання мостових автопереходів — буріння на не просто скелистих, а гранітних схилах Дніпра. В запоріжців спершу навіть опустилися руки, і вони мали намір запросити колег із Санкт–Петербурга, котрі мають солідний досвід роботи з облаштування паль діаметром у півтора метра, однак... «Дефіцит коштів спонукав нас до ризику, і ми успішно справляємося самотужки, — задоволено констатує пан Сухомлин. —Бурові роботи завершимо до Нового року. А на Набережній вже навіть лежить частина балок, змонтованих під плиту–моноліт майбутнього мостопереходу».

«Туман» густішає не тільки над фінансами; проблемним партнером несподівано стало ВАТ «Дніпровський завод металевих конструкцій імені Бабушкіна». Два–три роки тому це підприємство було на межі повної зупинки виробництва, а половина працівників набула статусу безробітних чи «обов’язкових відпускників». Несподіване замовлення запорізьких мостобудівників урятувало дніпрян від колапсу. Реанімувавшись, сусіди почали поступово забувати свого рятувальника і, що найприкріше, його замовлення: з’явилися вигідніші пропозиції. Попит на металоконструкції зріс, і вони «йдуть з коліс». А запоріжцям дедалі частіше доводиться нагадувати про графік постачання: існує загроза, що внаслідок такої конкуренції у Запоріжжі можуть цього року не дочекатися сімдесяти балок! Невтішну перспективу пан Карташов спершу обговорив з головою спостережної ради ТОВ «Мостобуд» Володимиром Продіусом, головними фахівцями і виконробами будови. Логічний висновок, що максимальний обсяг робіт потрібно виконати до початку масованої підготовки України до «Євро–2012»: заплановане спорудження чи реконструкція стадіонів, готелів, автобанів та інших об’єктів Мінтрансу посилить дефіцит як фінансів, так і будматеріалів. Дніпряни вже натякнули, що замість передбачених графіком 300 тонн металоконструкцій щомісяця запоріжці зможуть одержувати від них лише по 220.

Для «звірення годинників» до Запоріжжя на «залізобетонний килим» запросили гендиректора заводу металоконструкцій Юрія Штанцеля. Компроміс, схоже, знайдено: запоріжці подбають про креслення й авансування, а дніпряни гарантують постачання у повному обсязі. Зрештою, гріш–ціна цим домовленостям без фінансового «плеча» уряду. Наразі ж навіть не відомо, яким він буде — черговий український Кабмін. Де–юре чи де–факто — українським?..

Уточнення «до двору», якщо зважити на низку неординарних, з «присмаком» сенсаційності, новин. Їх озвучив днями на прес–конференції голова Запорізької обласної держадміністрації Євген Червоненко.

Мости наші чи... російські?

«Я знову нікуди не йду!» — заявив передовсім «губернатор», розвіюючи чергову чутку про свою відставку. Саме тому, мовляв, ще «нахабніше» опікуватимуся усіма проблемними точками регіону. Одна з найболючіших — мости. Пан Євген повідомив, що в ОДА створено спеціальну робочу групу, яка відстежуватиме стан як діючих мостів, так і споруджуваних. Керівник регіону прогнозує, що новий автоперехід за нинішніх темпів бюджетного фінансування буде задіяно років за десять, аж ніяк не раніше — та ще й з подвоєним чи навіть потроєним кошторисом. А де гарантії, що мости «минулого тисячоліччя» до того часу не зруйнуються вщент? А це ж не лише ймовірні людські жертви, а й транспортний колапс індустріального мегаполісу.

Керівник регіону певен, що різке прискорення робіт — не фантазії патологічного оптиміста. Позаяк уряд ближчими роками навряд чи стане щедрішим, то потрібно негайно перелаштовуватися і надалі йти ефективнішим шляхом — через банківські установи. Кредит потрібен у межах трьохсот мільйонів доларів, і Євген Червоненко навіть провів «фінансову розвідку». Під час недавніх відвідин Москви у статусі посланця Європейського єврейського конгресу країн Центральної і Східної Європи. Каже, що мав «результативне спілкування» із, зокрема, президентом російського «Внєшторгбанку». Представницька делегація цієї установи має прибути до Запоріжжя з конкретними пропозиціями, і перемовини обіцяють бути успішними. «І прозорими! Жодних таєм­ниць», — запевнив «губернатор». Відверто зізнавшись, що його варіант добудови мостів через Дніпро передбачає впровадження платного проїзду для усіх транспортників.

До чиїх кишень і в якій пропорції піде виручка — наразі ніхто не може передбачити. Дипломатично можна лише прогнозувати, що автоперехід буде, радше за все, не українсько–російським, а російсько–українським — з огляду на походження кредитних ресурсів...

Основний опонент ініціативи голови ОДА — голова міський, про що пан Червоненко сказав на згаданій прес–конференції («Мер вважає, що кошти потрібно брати винятково з бюджету. Але, скажіть мені, яку тоді частину життя запоріжці проведуть в автомобільних «пробках» на старих мостах чи греблі Дніпрогесу?»). Євген Григорович Карташов не сумнівається у хибній позиції Євгена Альфредовича: «Коли мені журналісти сказали про вірогідність завершення будівництва мостових переходів упродовж двох років завдяки концесії чи кредиту, я назвав цю ідею «профанацією чистої води», — сказав запорізький мер на недавній сесії міськради. Різку однозначність своєї позиції Євген Карташов пояснює тим, що «ми споруджуємо нові мости згідно з ТЕО (техніко–економічним обгрунтуванням. — Авт.), яким технологія будівництва розписана на п’ять років». Якщо тільки на замовлення й установку вантових канатів потрібно два роки, не менше — на монтаж плавкрана, який перевозитиме конструкції водою, то як можна весь обсяг робіт втиснути в прокрустове ложе дворічки?.. У запоріжців, мовляв, немає жодних підстав сумніватися у професіоналізмі «батьків» ТЕО, фахівців інституту «Київсоюзшляхпроект».

Міський голова акцентує також на «амбітному аспекті» проблеми. Запоріжжя — місто–донор, то ні про які кредити не може йтися: «Місто заслуговує, аби ці мости були збудовані за бюджетні кошти. Ми торік заробили два мільярди вісімсот мільйонів, а нам дали тільки третину. Будувати на умовах концесії? В країнах СНД я не знаю такого досвіду, це — в далекому зарубіжжі. А в нас люди живуть не так багато, аби щоразу платити за проїзд автопереходом».