Харківські класичні варіації

23.10.2007

Цьогорічний фест був присвячений поважному ювілею його засновника – 90–річчю Харківського державного університету мистецтв імені І. П. Котляревського. Два тижні в стінах Харківської філармонії звучала класична фортепіанна, вокальна, камерна музика Шопена, Моцарта, Генделя, Шумана, Бетховена, Ліста, Рахманінова, Чайковського, Прокоф’єва, Телемана...

 

Фестиваль як альтернатива траурним концертам

Сімнадцять років тому ідея створити у Харкові фестиваль класичної музики була більш, ніж ризикованою. «У Радянському Союзі, — згадує ініціатор фестивалю, нинішній ректор Університету мистецтв Тетяна Вєркіна, — проводилися хіба що «датські» фестивалі, присвячені черговому з’їзду, річниці революції. Був ще фестиваль радянської музики, на якому всі 15 республік демонстрували свої музичні досягнення. А класику ми могли слухати тільки під час похорону чергового вождя. Наш перший фестиваль відбувся наприкінці вересня 1991 року, у серпні якраз був путч. Фестиваль ми присвятили Моцарту. Саме тоді 200–річчя композитора святкував увесь світ, окрім Союзу (в Міністерстві культури СРСР мені щиро зізналися, що вони про це просто забули). Посольство Австрії подарувало нам концерт незабутнього піаніста Петера Ланґа».

Так «Харківські асамблеї» стали першим і до сьогодні єдиним в Україні і на території СНД фестивалем класичної музики (цього року подібний фест планують провести в Москві). Тетяна Борисівна ще в ті несприятливі для культури роки змогла заручитися підтримкою українського Міністерства культури, приватних фондів і, що найприємніше, — харківської влади. Фестиваль підтримували всі харківські мери й «губернатори».

Завдань перед «Харківсь­кими асамблеями» від самого початку організатори ставили кілька. По–перше, щоб харків’яни дізналися більше про своїх музикантів і щоб харківських музикантів впізнавали за кордоном. Став фестиваль також унікальним майданчиком для всіляких творчих альянсів (приміром, коли французький кларнетист грає з харківським піаністом). Повертають «Харківські асамблеї» і забуті або малознані музичні імена. «Великого Мендельсона, — говорить Тетяна Вєркіна, — в Союзі не виконували і сприймали за другорядного композитора. Вперше на території СНД у Харкові виконали всі його 5 симфоній — у 1994 році. Ми першими повернули окремі композиції Роберта Шумана. Виросли покоління людей, які ніколи не чули справжнього Моцарта — оперного! Ми згадали й наших великих українців — Бортнянського, Березовського і Веделя. Кожен наш фестиваль мав свого героя».

 

ПРЯМА МОВА

Крістофер Гейфорд: Звісно, якщо ви хочете танцювати, під класичну музику у вас нічого не вийде

Тетяна Вєркіна каже, що в Європі до цього часу дуже мало знають про Україну, а Харків затято плутають із Краковом. Вихід із такої образливої ситуації — працювати, розвивати контакти, показувати Україну з кращого боку.

Закриття «Харківських асамблей» було не менш святковим, аніж його урочисте відкриття 30 вересня в Харківській опері (його відвідали близько півтори тисячі шанувальників класики). Академічну увертюру Брамса, прем’єрний концерт–симфонію для віолончелі та фортепіано, а ще вперше озвучену в слобідській столиці «Еніґму–варіації» Едуарда Елгара «показали» дириґент із Великобританії Крістофер Гейфорд та філармонічний оркестр. Крістофер Гейфорд — неймовірно експресивний диригент: він усміхався, розкланювався, аплодував музикантам оркестру філармонії. Британець уже вп’яте відвідує Харків. Пригадує, що, коли вперше приїхав до міста у 1993 році, його дуже вразили пригнічений, невпевнений стан наших громадян, відсутність світла на вулицях і бідність. Зараз його так само дивують ті шалені досягнення, які зробила Україна останніми роками.

— Крістофере, — поцікавилася «УМ» у британського дириґента, — чи знайомі ви з українською класичною музикою?

— Більше знайомий із сучасною класичною музикою України. Я виконую кілька композицій київського композитора Володимира Гунчака. Трошки знаю українську оперу.

— Як гадаєте, чим закінчиться сьогоднішнє протистояння класичної і популярної музики?

— На мою думку, це не є протистояння. Це вибір кожної окремої людини. Багато моїх друзів, які займаються класичною музикою, слухають поп–музику. Але це не позначається на їхній роботі. Звичайно, якщо ви хочете танцювати, то під класичну музику вам це не вдасться зробити...

— А як ви ставитеся до поширеного сьогодні привнесення елементів класичної музики у поп–музику?

— Мені особисто це не подобається. Є ще одна, неприємна для мене, тенденція: класичні музиканти вдаються до такого собі поп–піару для рекламування класичної музики.

— Століття тому відвідування філармонії вважалося неабияким святом. «Мода» на це минула?

— У цьому я бачу серйозну проблему. Треба знаходити шляхи для зацікавлення нової аудиторії. Ми мало пояснюємо нашій публіці, що ця музика може приносити неабияке задоволення. Музиканти сьогодні повинні бути гідами — направляти публіку.

У майбутньому «Харківські асамблеї», мріє його ідейниця Тетяна Вєркіна, можна би було дещо трансформувати:

— Хотіла би, щоб у нас завжди були гроші на суперзірок. Ми реально можемо вийти на рівень відомого швейцарського фестивалю у Верб’є. Його ядро — зірки, а оточення — дуже хороші музиканти. Щорічно бере в ньому участь, приміром, Михайло Плетньов. У нас теж він був двічі. Достойний наш фестиваль і того, щоби класична музика звучала в теплу пору року й не лише у філармонічному залі. Коли ви виходите на площу Святого Марка у Венеції, там грають по черзі три оркестри. Можна і потанцювати, і поспівати разом із музикантами. А за рогом ще й джазовий концерт. На відкритті фестивалю ми теж влаштували виступи на площі Конституції (а у нас же там тільки машини й крики!), на сходах оперного і біля фонтанів у сквері Перемоги. Моє дитинство минуло під знаком класичної музики на харківських вулицях. Раніше в парку Горького рояль стояв! Зараз це треба відродити.