Поділися з Євросоюзом, бабо!

23.10.2007

Кілька днів тому один здібний український журналіст вперше у житті купив блок сигарет. Покупка відбулася у сучасному двоповерховому (!) супермаркеті маленького села Шегині, що в депресивному Мостиському районі славної Львівщини. Оскільки сам ветеран пера не курець, то придбану картонну упаковку він продав буквально через п’ятнадцять хвилин — тільки–но перейшов пост спочатку наших, а потім польських митників.

Математика цього невибагливого бізнесу виглядала також дуже просто: вклавши 25 гривень, тобто п’ять доларів, мій колега за лічені хвилини, не прикладаючи жодних зусиль, зумів заробити чистими одинадцять «вічнозелених».

Цілком непогана прибутковість, як на мене. Хотілося негайно повернути назад та повторювати процес ще і ще раз. Утім прості шегинці, мостиськчани та навіть мешканці Львова, котрі носять через кордон цигарки без журналістських посвідчень, знають: черга в один бік стоїть годин п’ять. А може, цілих шість чи сім, навіть вісім. Назад — щонайменше годину, якщо пощастить. Іншими словами, більше одного разу за день не обернешся. Вживаючи слова, якими користуються шановані у країні люди, можна сказати: рівень рентабельності цього бізнесу визначає конкурентне середовище. А суб’єкти господарювання — сільські тітки у широких спортивних штанях — самостійно обирають свій статус: якщо несеш один блок цигарок, то ти просто дрібний гендляр, якщо дві й більше — то також дрібний, але вже контрабандист.

З останніми, котрі приклеюють товар скотчем до найінтимніших місць, державні службовці сусідньої держави не церемоняться: звертаються не на «ви», відбирають, конфісковують, «маринують» під дощем, снігом, сонцем. Суб’єкти господарювання терплять: такий бізнес прибутковіший.

Утім сусідня держава, що впускає до себе юрби легальних і нелегальних «папіросників», — не меценат, не спонсор, а повноправний учасник економічного процесу. По той бік Шегинь, у селі Медика, працює супермаркет «Бедронка» — спеціально для наших співвітчизників. На відміну від своїх варшавських чи краківських «колег», тут можна знайти наддешевий за польськими мірками товар: незрозумілого походження кури, ковбаси чудернацьких відтінків. Навіть пиво там дешевше, ніж у нас удома. Тому «контрабандні» злоті, виручені за прикордонною брамою, рідко коли повертаються в Україну, а дотують польську економіку.

Це статус–кво. Але черга з цигарками розуміє: з першого січня 2008 року правила гри на кордоні рішуче зміняться. Одноразова Шенгенська віза обійдеться бабусі з Шегинь у 35 євро, багаторазова — цілих 60. Тому ветерани сигаретного фронту усвідомлюють: ситуація вимагає креативних рішень. Перший варіант: знайти іншу роботу — відпадає одразу. Оскільки ні держава, ні жоден місцевий підприємець не зможе заплатити ні 30—40, ні навіть десять доларів за день роботи на околицях Мостиськ. Другий варіант: розвивати контрабанду — може розбитися об жорсткі бар’єри євросоюзівських кордонів. Німецькі митники, котрих із січня мають перекинути на східні рубежі Шенгену, не налаштовані брати хабарі й дуже не люблять нелегальних клієнтів.

Залишається останнє — грати за правилами Євросоюзу. Тобто дев’ять—десять «походів» окуповуємо візу та заодно дотуємо західноєвропейських пенсіонерів, а потім — чесно працюємо на себе. Скільки усього разів ти зможеш перетнути корднон Єврозони із шкідливим продуктом, вирішуватимуть чиновники у Брюсселі. Та у будь–якому випадку — небагато. Адже прикордонна «Бедронка» — це локальний, східнопольський проект, у глобальних планах розвитку східних територій його не передбачено.

На наші з вами мрії та прагнення, цілком очевидно, ніхто не зважатиме: нація і держава досі визначаються — ми з Євросоюзом, Росією чи самі по собі? У такій незручній позі у глобалізованому світі стояти щоразу незручніше. Але ми наполегливі — хочемо відчути усі емоції власним чолом. Чим більше гуль, тим кращий настрій.