Щит і меч для письменника

18.10.2007
Щит і меч для письменника

Якщо провести паралель між літературними читаннями і колекціями провідних дизайнерів одягу, можна зробити висновок, що добре забуте старе із сучасним підходом сприймається на ура. Різноманітні постмодерні штучки як швидко притягують, так швидко і набридають. Тягне до випробуваного часом, первинного. Читаючи біографії класиків, легко запримітити, що вони хоч і не жили в достатку, але регулярно їздили за кордон, спілкувалися з колегами, перекладали їхні книги. Зараз таким плином подій теж може хтось похвалитися, але багатьом письменникам у рідній хаті життя не медом мазане.

 

Бунт літераторів призвів до міжнародного об’єднання

Візьмімо ситуацію, яка склалася у наших сусідів–білорусів. Хто молодший і спритніший, той тікає працювати до Польщі, України чи Німеччини, а хтось укорінився на батьківщині у Національній спілці письменників Білорусі. Паралельно було утворено нову Спілку письменників, куди прийняли «відставників», тих, хто надрукував один чи два вірші в районній газеті. Ця структура фінансується з державного бюджету, а справжня Спілка письменників прописана тепер за 100 кілометрів від Мінська, на дачі вдови Василя Бикова. Коли інформація про ці події дійшла до Національної спілки письменників України, наші літератори вирішили заснувати міжнародну вільну асоціацію письменницьких організацій, яка «могла б подати руку білоруській літературі» і не тільки їй.

Задум виник ще кілька років тому, і лише днями його вдалося реалізувати. У київському готелі «Україна» пройшов Міжнародний письменницький форум «Слово без кордонів». У ньому взяли участь письменники та голови письменницьких організацій із 17 країн світу, зокрема з Японії, Великої Британії, Азербайджану, Білорусі, Ізра­їлю, Болгарії, Польщі, Македонії, Сербії, Вірменії, Росії, Грузії, Словаччини, Словенії, Таджикистану, Латвії, Ли­тви. Україну представляли Володимир Яворівський (організатор форуму), Дмитро Кремінь, Іван Драч, Іван Ющук, Тетяна Дігай, Ганна Багряна, Сергій Борщевський, Павло Щириця та інші.

Організовувати форум взялися серйозні сивочолі письменники–депутати (В. Яворівський, П. Мовчан...) і наголосили, що події такого міжнародного масштабу у світі небагато. Тому підтримка і вітання з почином благої справи були і від Президента України, і від Кабміну, і від Верховної Ради. Як каже ініціатор форуму Володимир Яворівський, вони запросили представників тих країн, про які знають і читають їхню літературу, але ще жодного разу не зустрічалися. За декілька днів, проведених разом у Києві, українці встигли здружитися з колегами з–за кордону та обмінятися досвідом і планами про майбутню співпрацю. А під час церемонії відкриття форуму для заохочення зарубіжних перекладачів–україністів та українознавців вручили відзнаки за популяризацію творів класичної та сучасної української літератури трьом зарубіжним учасникам. Перекладачка Віра Річ із Великої Британії переклала англійською Шевченка, Франка, Тичину. Оно Мотохіро з Японії видав японською книжку про українську ментальність «Україна на смак», а Фелікс Бахченян із Вірменії виступив за діалог між культурами наших народів.

Форум «Слово без кордонів» тільки набирав потрібних форм і рис, тому про креативні рішення не йшлося.

Схожість і відмінність письменницьких проблем

Кожен з учасників розповідав, як йому працюється у своїй країні, що він може запропонувати для міжнародної співпраці. Найбільше пропозицій було від сусідів–поляків. Олександр Навроцький розказав, що за дер­жавне фінансування видається дуже багато книжок протягом року, і, аби вступити у спілку письменників, достатньо написати дві книжки. Якщо з розповсюдженням у них немає ніяких проблем, то з вибором дуже складно. «Медіа нав’язує читачеві вибрані і розрекламовані імена, решта залишаються непоміченими. Ми видаємо місячник «Поезія сьогодні», кожен номер якого присвячуємо окремій країні. Була і українська тематика. Друкували Шевченка. Тепер хочемо, щоб якийсь український журнал з нами співпрацював. Ми зробимо повноцінний номер української поезії, а хтось з українських — польської». На його пропозицію відгукнувся редактор журналу «Київ» Віктор Баранов.

На відміну від Польщі, Саша Йовановіч із Словенії про українську культуру знає тільки з книжок. Каже, що у них є гроші на проведення фестивалів і поїздки в інші країни на подібні зустрічі. Тому дуже добре, що відтепер є організація, яка поєднує всі спілки письменників, і організувати міжнародний фестиваль тепер буде значно простіше.

Юрій Садловський з Латвії говорить українською. Каже, що мову вивчив у Мордовії, де мав багато друзів з України. «Я за те, щоб і студенти обмінювалися, і спілки контактували, але найголовніше, щоб співпрацювали видавництва і перекладачі. На форумі я представляю саме їхні інтереси».

Іван Яцканин із Словаччини, мабуть, найчастіше зі всіх побратимів по перу буває в Україні. Каже, що живе неподалік українського кордону, ходив в українську школу, а зараз очолює Українську спілку письменників у Словаччині.

— Видаю україномовний журнал «Дукля». Зараз працюю над антологією словацької поезії українською. Форум є гарним приводом розповсюдити його в Україні. Я намагаюся бути в курсі українських справ, регулярно читаю ваші газети, після кожної поїздки в Україну везу додому з півсотні книжок. От якби налагодилися видавничі справи, то купував би їх удома, — каже письменник Іван Яцканин.

Євген Нефьодов народився на Луганщині, більшу частину життя живе у Росії, пише твори російською та українською, але на форумі спілкувався винятково українською і свою поезію теж зачитував українською. Каже, що серед його знайомих прийнято дивитися ночами «порнушку», а він весь час ходить невиспаний. «Мене запитують, що таке сексуальне дивився. Кажу, що не дивився, а українську літературу з інтернету читав».

Найсумнішою і найменш спокусливою була історія японця Хіросі Катаока. Він приїхав до свого друга, українознавця Оно Мотохіро. «В нас багато грошей і ніхто не переймається, що не може провести фестиваль чи видати журнал. Натомість є значно складніша проблема — масові самогубства. В Японії втричі більше людей гине від самогубств, ніж від аварій і стихійних лих. Зараз письменники намагаються популяризувати сімейні цінності, писати про сенс життя і радість. А українська література може врятувати не одного японця від небезпечного рішення, бо показує, для чого людині варто жити».

У грузинів протягом форуму трапилася прикра ситуація. Державна влада Грузії примусово виселила письменників із приміщення, де працювала спілка. Тому на завершення першого міжнародного форуму «Слово без кордонів» кожен з учасників підписав статут і звернення до президента Саакашвілі про повернення будинку Спілки письменників Грузії.

Головою новоствореної міжнародної Асоціації письменницьких спілок, яка виконуватиме функцію щита і меча для майстрів пера з різних країн, одноголосно обрали Володимира Яворівського і погодилися, що наступного року знову зберуться у Києві. А перед тим як роз’їхатися по своїх країнах, поети зібралися у філармонії і в задушевній атмосфері цілий вечір читали свої вірші в оригіналі.