Чудотворний образ Богородиці

12.10.2007
Чудотворний образ Богородиці

Матір Божа Зарваницька.

Як люди перед іконою зцілюються, отримують відповіді на виснажливі запитання? Як зображення Богородиці може спинити ворога і зберегти життя тисяч вірних? Логічно це неможливо пояснити. Але ж так трапляється — з тими, хто вірить.

Найбільше чудотворних ікон, мабуть, в Україні. Майже на всіх зображена Богородиця. Серед них є вельми стародавні, ще з XII століття. Є відомі на весь світ, як Києво–Печерська чи Почаївська. Деякі з києво–руських образів Богоматері нині за межами України, як Вишгородська (тепер зветься Володимирська, у Москві) або Белзька (Ченстоховська, найшанованіша у Польщі). Утім вважається, що й копії таких зображень, навіть надруковані в газеті, є чудотворними.

 

Оранта

«Оранта» — мозаїчна ікона Божої Матері в київському Свято–Софійському соборі. Це одна з найбільших святинь нашого народу. Цей образ називають «Нерушима стіна», бо вірні завжди можуть духовно зіпертися на силу, яку він представляє. «Оранта» перекладається з латини як «молитва». Цього року минає 970 літ з того часу, як великий київський князь Ярослав Мудрий збудував Софійський собор і віддав під опіку Богородиці увесь свій народ і країну.

Печерська Богоматір

За переказом, у 1073 році преподобні Антоній і Феодосій задумали збудувати на Київських горах церкву Успіння Богородиці. І тут до них несподівано прибули чотири майстри з Константинополя. Їм, мовляв, явилася Богородиця з двома старцями (їх майстри впізнали в Антонії й Феодосії), а над ними на хмарах покоївся ніби макет храму, який слід збудувати в Києві. Богородиця вручила їм ікону Успіння, яку вони передали київському монастирю. Вона стала храмовою в Успенському соборі Києво–Печерської лаври. Зо­браження Печерської Богоматері є на багатьох гравюрах XVII століття, з яких іконописці малювали образи. На той час оригінал, можливо, вже не існував. Адже храми й ікони не раз нищили під час набігів половці, монголо–татари або московити. Утім копія цього образу також виявилася чудотворною. За часів Петра Могили, коли Київ, піднявшись з руїн, знову став європейським духовним центром, в Успенському соборі запровадили щотижневе вша­нування образу Богородиці Печерської. У 1941 році ікона зникла. Невідомо, чи вона згоріла в руїнах Успенського собору, під який радянське командування при відступі підклало вибухівку, чи її вивезли до Німеччини нацисти. Однак залишилися копії зображення.

«Зглянься на покору»

Ікону Божої Матері «Зглянься на покору», що в київському Введенському монастирі, за переказами, намалювала княгиня, яка прийняла чернечий сан під іменем Марія. Малюючи образ, черниця нічого не їла, окрім святого причастя, і постійно благала Господа, щоб кожен, хто молитиметься перед цією іконою, утішився і визволився від скорбот. Ікона довгий час зберігалася в одного священика. Коли радянська влада його арештувала, образ потрапив до послушниці Феофанії у Введенський монастир. Коли у 1961 році влада закрила цю обитель, матушка Феофанія перейшла з іконою до Покровського монастиря. Там сталося перше диво. Дорослі залишили в келії глухоніму дівчинку. А коли повернулися — дитина говорила і чула. Вона казала, показуючи на ікону: «Тьотя на мене дмухнула». Невдовзі ікону передали до Введенського монастиря. З часом образ ніби потемнів і його вирішили почистити. Коли зняли скло — дух захопило з подиву. Ікона була чиста й барвиста, а на склі у вигляді негатива відбилося зображення Богородиці. Причому не на поверхні скла, а в товщі. Нині у храмі виставлена й чудотворна ікона, і скло з відбитком.

Образ Переможниці

Коли в 1240 році хан Батий напав з військом на Київ, багато ченців утекли з Києво–Печерського монастиря на захід України — Волинь і Галичину. Дехто з них поселився на Почаївській горі, яку назвали, можливо, на честь ріки «Почайна», над якою розміщувався їхній київський монастир. За переказом, у 1659 році митрополит Неофіт, який приїхав на українські терени з Константинополя збирати пожертви на церкву, завітав і в Почаїв. Найщедрішими виявилися дарунки пані Анни Гойської, і митрополит подарував їй ікону, намальовану на кипарисовій дошці. Той образ світився в її домівці дивним сяйвом, а сліпий брат Анни, молячись перед нею, прозрів. Після цього Анна віддала чудотворний образ до Успенської церкви Почаївського монастиря.

У 1675 році на Почаїв напали турки й татари і три дні тримали в облозі монастир, у якому зібралися також мешканці довколишніх сіл. Усі щиро молилися. А в час «остаточного» наступу заспівали акафіст до Пресвятої Богородиці. І тут розверзлося небо і з’явилася Діва Марія у сяйві, в оточенні ангелів, вбраних як воїни. Богоматір розпростерла над монастирем свій омофор. Турки почали стріляти з луків у видіння. Але стріли чудесним чином верталися до них же. Вороже військо втекло, та ще й присяглося щороку платити на монастир данину. Про це співається у старовинному лірницькому псалмі про Почаївську Матір Божу — «Ой зійшла зоря вечоровая». У пам’ять про диво при монастирі збудували церковцю на честь Богородиці Переможниці.

Чудотворний образ у Зарваниці

За легендою, київський чернець, тікаючи від орди, дійшов аж до Поділля. Якогось ранку він, зранений і змучений довгою дорогою, умився у річці Стрипі, обмив рани і гаряче молився до Небесної Матері. Упевнившись у її заступництві і втішившись, він заснув. Прокинувшись, помітив дивне сяйво. Підійшовши ближче, побачив ікону Пречистої над джерелом. На тому місці чернець збудував каплицю, у якій зберігалася чудесна ікона. Невдовзі неподалік постало село Зарваниця. У 1742 році тодішній митрополит Атаназій Шептицький склав молитву до Матері Божої в Зарваницькій іконі: «...недужі за Твоїм посередництвом видужують, горем прибиті зазнають полегшення, всі, що Тебе в молитвах почитають і Твого Покрова шукають, отримують від Тебе благодаті...». У радянські часи джерело засипали, а ікону заховали селяни. Нині чудотворна ікона зберігається в кам’яній церкві, над джерелом збудували нову капличку. Марійський паломницький центр у Зарваниці, що на Тернопільщині, — найбільший і найвідоміший в Україні. Щоліта на національній прощі тут бувають сотні тисяч прочан. У червні 2001–го з образом Зарваницької Матері Божої українці зустрічали в Києві Папу Івана Павла ІІ.

Охтирська Богоматір

Ця чудотворна ікона Божої Матері була явлена священику Покровського храму в Охтирці, що на Сумщині, у 1739 році. Тоді настоятель Покровського храму Василь Данилів косив траву новою косою і несподівано побачив на землі сяючу ікону. Він переніс образ у дім. Минуло три роки, і якось священик, увійшовши до оселі, узрів дивне світло від ікони. Чудо час від часу повторювалося, а якось отцю приснилася Богородиця і попросила омити ікону від пилу і тією водою зцілювати людей. Так оздоровилася його дочка, а потім багато інших людей. Тим часом церква розпочала слідство, аби упевнитись, що свідчення про зцілення правдиві. Після восьми років досліджень і перевірок Охтирський образ Богородиці визнали чудотворним. У 1903 році ікону перевезли до Петербурга на реставрацію, і там хтось її викрав. В Охтирку вона повернулася аж у 1990–му, зі Сполучених Штатів Америки.

Іллінський образ Богородиці

Образ Богоматері Іллін­ського монастиря, що в Чернігові, намалював у 1658 році монах Геннадій. Через чотири роки чернігівці спостерігали диво: упродовж восьми днів ікона плакала. Невдовзі на місто напали татари. Ченці сховалися в Антонієвій печері, молячись Небесній За­ступниці. Опівночі орда увіццрвалася до монастиря, пограбувала церкву. А чудотворну ікону, прикрашену коштовностями, не зачепила. І до печери теж не змогла пробратися. Відтоді, як свідчать сучасники, чернігівці приходили до Іллінської Богородиці по благословення у справах, доручали рідних її заступництву. Коли в 1962 році, під час «хрущовської» атеїстичної кампанії, Троїцько–Іллінський монастир закрили, образ переховувала черниця Агнія. У 1992–му вона передала ікону до чернігівського Єлецького монастиря.

  • Повернення церкви

    До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>

  • Пристрасті навколо храмів

    На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>

  • Речники кривавого «миру»

    Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>

  • Таємний фронт

    Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>

  • Скарбниця мощей

    Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>

  • Після Пасхи — до єднання

    Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>