Поезія однієї мови

03.10.2007
Поезія однієї мови

Маргарита Терехова з Мариною Тарковською залюбки згадували про геніїв Тарковських. (Фото автора.)

Напередодні виборів, з 26 по 29 вересня, у Києві втретє проходив фестиваль російської поезії «Каштановый дом», заснований Андрієм Грязовим. Поети були, в основному, з України (Олексій Зарахович, Юрій Каплан, Роман Кухарук, Володимир Хорченко, Олександр Кабанов, Ірина Карпинос, Тетяна Літвінова), однак фестиваль називається міжнародним, бо виступали також російськомовні поети з Канади — Сергій Плишевський і з Росії — Марина Туманова та інші. Поетичні вечори проходили за підтримки компанії «Індустріальний союз Донбасу».

Головний редактор журналу «Радуга» Юрій Ковальський каже, що поезії зараз дуже важко. На фестивалі він зустрів тих поетів, які друкуються у його журналі. Від «Радуги» для молодих поетів буде окремий приз — гонорарні публікації у журналі. «Почув свіжу поезію. Тепер приблизно знаю, якого змісту буде наступний номер. А ще відкрив для себе нові імена. «Каштановый дом» — гарний привід зустрітися і поділитися своїми надбаннями за рік».

 

Олександр Кабанов: а «шо» я?

До засновника фестивалю «Київські лаври», редактора журналу «Шо» і відомого поета Олександра Кабанова часто підходили журналісти з різними оргпитаннями.

— До цього фестивалю я не маю жодного стосунку. Мене запросили почитати поезію, бо я завше присутній там, де вона є. В чому плюси «Каштанового дому»? По–перше, цей фестиваль зібрав навколо себе людей, які пишуть російською в Україні. На «Київських лаврах» ми беремо міжнародний зріз — від Австралії до Канади, від Львова до Луганська. Куратор Сергій Жадан представив три напрями — джаз, рок і класику у поезії. «Каштановый дом» ще молодий фестиваль і не має потужного спонсора, щоб захопити більше коло поетів. З одного боку, це добре, що він проходить у кількох залах і в ньому беруть участь одні і ті ж поети. Вони не сидять у клубах, де багато диму і нереально спілкуватися, де читають вірші п’яні російські та українські поети, де всі діляться на компанії за випивкою.

— Відповідно такий фестиваль має і специфічну аудиторію.

— Комусь він може не подобатися. Молодь від 16 до 25 сюди не затягнеш. Їм необхідна тусовка, алкоголь і оголені пупки. Це чудово, але має бути і щось іншого формату, куди прийдуть різні покоління киян, щоб без поспіху поспілкуватися.

— На цьому фестивалі зовсім немає української поезії.

— Тут немає ніякої політики. В нас постійно вибори, і якщо на це звертати увагу, то поетичних фестивалів узагалі не буде. От я, наприклад, пишу російською. Мені кажуть: «Спробуй українською. Буде файно». Але я не зможу писати так гарно, як це робить Жадан чи Андрухович. До речі, мені не вистачає на фестивалі українських метрів. Хотілося б, щоб запросили Галину Крук, Остапа Сливинського, Василя Герасим’юка... В цьому і є промах «Каштанового дому», бо немає чітко вираженої лінії українських поетів, а лише російських. Не люблю слова «рускоязичних». Ковбасою протухлою відганяє.

Тарковські не відмовляються від українського коріння

Головною подією фестивалю «Каштановый дом» був приїзд Марини Тарковської — дочки прекрасного поета Арсенія Тарковського, сестри геніального режисера Андрія Тарковського і матері поета Михайла Тарковського. Вона презентувала у Києві книжку «Осколки зеркала», яка цього року одразу після виходу в світ була нагороджена престижною премією Booker. На фестивалі заснували літературну премію імені Тарковських, яку присуджуватимуть із наступного року.

— У Льва Толстого була така думка, що гени генія на дітях відпочивають, нашій родині цього не сталося, — сказала в інтерв’ю «УМ» донька Арсенія Тарковського Марина. — Вже 18 років, як немає Арсенія, а його поезія для багатьох є настільною книгою. Він вважав себе просто поетом і ніколи не приховував, що довго жив в Україні. Я пригадую, як ми мешкали на Волині, як переїжджали з місця на місце, як тікали від голоду і репресій. Тому протягом цього фестивалю матиму нагоду відвідати ті місця, де проходило моє дитинство...

— У ті часи бути моральним непродажним поетом — означало підписати собі вирок. Арсеній Тарковський нарікав на долю пророка?

— Він був дуже релігійною людиною. Знав бездоганно «Новий завіт». Для нього це було щось сокровенне, тому навіть боявся про це писати. Натомість вплив «Старого завіту» ми можемо часто відчувати у його поезії.

— Не секрет, що поети часто закохуються, навіть коли в них є дружина і діти. Ви знали про захоплення свого батька?

— Він був поетом, при тому красивим і розумним. Біля таких чоловіків завше багато жінок. Я не говоритиму про його походеньки, але, аналізуючи поезію, зустріла ліричний образ Марії. Це не могла бути моя мати, бо деякі деталі їй не властиві. Досліджуючи, вийшла на заможну вдову із Запоріжжя, яка була батьковою музою. Зараз у її будинку — музей Тарковського.

— Андрій, як і батько, був релігійною людиною?

— Усе життя його цікавило, від кого пішло мистецтво: від Бога чи диявола. Своїми фільмами Андрій показав, що добро перемагає, що є Всесвіт, де інші закони. У нього справді було життя, як сон. Він міг десь почути історію, яка його вразила, тоді приходив додому і розказував так, ніби там був і все бачив. Люди вірили йому, а я знала, що Андрій фантазує.

— Як він ладнав із батьком?

— У нього був інший характер... більш спокійний і не такий влюбливий. Якось вони сиділи двоє на коридорі в університеті. До них підходить студентка і хоче щось запитати, тоді Арсеній чемно відповідає: «Вибачте, але в мене батьківська година».

«Про Тарковських я знала все, особливо про їхнє вміння закохуватися...»

Разом із Мариною Тарковською до Києва приїхали режисер В’ячеслав Амирханян, який презентував у столиці свій фільм «Малютка–жизнь» про Арсенія Тарковського, і відома російська актриса Маргарита Терехова. Вона завше асоціюватиметься з Андрієм Тарковським через роль у його фільмі «Дзеркало».

— Коли прийшла на кастинг до Андрія, не могла його нічим зачепити. Я там щось розказую, а він думками десь далеко. Тоді запитую його, коли зніматимемо «Майстра і Маргариту», після цього він прокинувся і не на жарт зацікавився нашою співпрацею.

На фестивалі Терехова показала свій фільм «Чайка» (2003), в якому молодий поет і актриса закохані один в одного, але з певних причин не можуть часто бачитися. Каже, що в основі сюжету — життя Арсенія Тарковського. Він як справжній поет не міг бути з однією жінкою. Часто йшов з дому, часто міняв жінок, але ніхто на нього не міг ображатися.