Марія Матіос на веірньому Хрещатику. (acebook.com/maria.matios)
Київ. Будень. Сутеніє. Йду пішки центром. Викличний неон дорогих бутиків дратує очі. При вході - треновані бики у чорних костюмах і білих сорочках. (Не кривіться: якщо биками можна обізвати тих, хто на «нулі», то чому охоронці ювелірних крамниць мають асоціюватися з котиками?!). Вони міряють тебе очима, оцінюючи: впустити, коли б зробила крок досередини, чи відмовити через дещо забруднені кросівки.
У мене розрив свідомості: щойно попрощалася із знайомою жінкою в траурі. І одночасно клацнув айфон: смс. Читаю: «Брутальна війна, катастрофа, яка набирає обертів - і світ навчився миритися з цим, як з буденністю, неприємністю, яка десь там, в тилу, заважає жити звичним кольоровим життям. Сьогодні знову обліковуємо втрати від запалювально-хімічних боєприпасів… А вчора радість, що наш воїн, який дві доби вважався 200-тим, евакуація була неможлива, самостійно! з пораненнями дістався нашої передової позиції, буде жити!»
Я би кричала на весь Хрещатик, Городецького і Пасаж. Або била би вітрини. Повз мене повільно проїжджає і зупиняється поліцейське авто. За ним - два «лексуси». З першого виходить один відомий «державник» і прямує у бутик. Охоронець запопадливо відчиняє двері і глузливо міряє мене очима. «Державник» вдав, що не впізнав мене. Я його - тим більше.
…третій день чекаю вістки з фронту. Не одної і не від одного. О! Є! «Зараз у нас дуже туго. Дуже». Цей воїн ще ніколи не писав мені так. Раніше він писав, щоб я писала книжки.
Я йду Києвом і плачу. На мене дехто озирається, а більшість, опустивши голову, прискорює крок. Не думаю, що вони всі байдужі. Просто… а про що їм мене питати? Може, їх мучить те ж, що й мене, але у них міцніші нерви. Напевно.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жовтень пішов на завершення розколу між тилом та армією
Є підстави оцінювати злочин комбрига С. Лучанова і його підлеглих як такий , що сприяє підриву єдності тилу і фронту та створює передумови для можливого бунту в ЗСУ на кшталт " маршу справедливості " вагнерівців Пригожина на Москву 23-24 червня 2023 року . >>
Шановна редакціє!
До вас звертається по допомогу Вікторія Захарова з міста Балаклія Харківської області. Мені 20 років. >>
В історії радянського спецназу був лише один офіцер ГРУ, який за війну в Афганістані отримав звання Героя Радянського Союзу за життя — і ним був українець. >>
У перебігу, подекуди, напружених відносин між Варшавою і Києвом, українська сторона, із невідомих причин, належно не відреагувала на заяву президента Польщі Кароля Навроцького про те, що у нього "кожен день відбувається духовний зв'язок із Пілсудським". >>
Ми, українці, зокрема і влада, не ставили за мету акцентувати чи формувати польській нації, хто має бути вашим національним героєм. Це — ваша історія і ваш вибір! Очевидно, і українці не потребують аналогічних послуг. Це наше суверенне право — визначати, хто є наші національні герої. >>
Замість того, щоб підвищувати цінність військової служби загалом, створювати стимули для професійного розвитку, підготовки кадрів, набуття нових спеціальностей та довгострокової кар'єри у війську, нам знову пропонують перерозподілити доплати між різними категоріями військовослужбовців. >>
