Жовтень пішов на завершення розколу між тилом та армією

15:01, 31.10.2023
Жовтень пішов на завершення розколу між тилом та армією

Актив кинувся допомагати армії, сам став частиною армії, пішов воювати. (facebook.com/GeneralStaff.ua)

Жовтень пішов на завершення розколу між тилом та армією. На початку жовтня ви мені тут ще сперечались, а зараз – вже чітко сформовано кілька речей, які ви вже сприймаєте, як реальність:

 

– люди не хочуть йти в армію

– як тільки відкриють кордони, звідси втече купа людей

– ця теза співзвучна з тезою у військових: як тільки довоюю, поїду з цієї країни

– в тилу більшість – ухилянти (це підтверджується тим, що в містах працює бізнес, на вулицях пробки, а в кафе сидять люди).

 

Тема з тими, хто виїхав за кордон, заглохла, хоча ще влітку було масове заламування рук, що ніхто не буде повертатись в Україну, і більшість залишиться за кордоном. А як тільки відкриють кордони, то звідси всі поїдуть.

 

Ну і ясна, справа, що максимально педалюється тема того, що влада вкрай обнагліла і так далі.

 

Що тут не так? Наче ж беруться факти, інколи прямо от чисті факти. Але все одно, все це подається вкрай емоційно.

Робиться це для того, щоб сформувати варіанти дій, які потрібні не для розвитку країни, а для поразки.

 

Що нам треба для поразки? Зневіра та недовіра одне до одного. Як цього можна досягнути? Взяти всі існуючі проблеми та надати своє пояснення, чому вони виникли.

Основний лейтмотив цієї кампанії, яка лягає на попередні: всім начхати на війну, а ті, хто зараз воює – просто ідіоти, яких схопили та відправили на війну, або дурачки, які повірили та пішли самі на фронт.

 

Це треба зробити так, щоб військові повністю були деморалізовані, а тил повірив, що всі, хто готовий був захищати, вже у війську і більше людей там не буде. А буде все тільки гірше.

 

Основна фішка всіх подібних кампаній – не дати людям знайти інші способи дій, окрім запропонованих.

 

Запропоновано:

– ухилятись від армії та дати цьому моральне виправдання, створити відчуття, що ти не один, вас багато, тому, ти маєш право не йти до армії, бо в цілому, всім начхати і що тобі ця країна дала?

– зневіритись і не виконувати свої обов'язки, бо більшість забила на війну, тому, чому ти маєш віддавати своє життя та здоров'я, коли он в тилу ходить купа чоловіків, і їх ніхто не збирається призивати до лав армії?

– тим, хто сумнівається: максимально підсвічувати, що більшість співвітчизників – це люди, які навіть не знають щось про війну і максимально віддалені від неї, які не збираються нічого змінювати і які ледь не сміються з того, що ти допомагаєш фронту.

 

Головне, зробити це так, щоб емоційний афект заважав людям чути одне одного, щоб через людей говорили образа та страх, щоб у всіх постійно було відчуття несправедливості, щоб ти постійно думав, що ти в меншості, а більшість – байдужа і не розуміє свого страждання, і взагалі, ти страждаєш саме через байдужу більшість. Або через злочинну владу. Або – там ще списочок підставляється.

 

Схема проста, як двері, але робоча. Більшовики її добряче відкатали. Потім цю схему хто тільки не використовував.

Але має бути гостре відчуття несправедливості і постійне маячіння перед очами тих, через кого тобі погано.

Тільки у нас це робиться не для повстання, а для деморалізації. Бо не дай Бог українці почнуть щось змінювати.

 

Тому, треба тиснути на те, що в цілому, супротив немає сенсу, нічого не зміниться, треба просто все це кинути, і жити собі спокійно, заробляти, влаштовувати своє життя, а не жертвувати ним. Бо заради кого? Заради депутатів? Чиновників? Заради кого я воюю?

 

Чудова підміна, яку використовують і в хвост і в гриву. Ти пішов вювати, щоб не гинули мирні люди, щоб не було далі Маріуполя, Бучі та Ірпеня, але тобі підсовують картинку про чиновника, який тупо краде, і питають – це ти за нього воюєш, да?

 

Взагалі, схеми ті самі, що були в 14-16 роках, просто масштаб тоді був менший. Але логіка точно та сама.

 

Отже, на сьогодні, ми маємо деморалізоване активне населення, яке закономірно стомлене, понівечене та змучене через війну, яке зазнало втрат і яке розуміє, що вся ця історія на довго. Але активу постійно нав'язують думку, що їх мало, не достатньо, їх дії марні, і що ми ж всі з вами розуміє, чим усе закінчиться. Прямо про це не говориться, але посил, саме такий.

 

В цей час, існуючі проблеми правда не вирішуються, і наростають.

Але проблема не у проблемах, вибачте. А у тому, чи можемо ми їх вирішити, чи можемо діяти, чи можемо змінювати бодай щось.

 

Актив кинувся допомагати армії, сам став частиною армії, пішов воювати. Актив не мав часу змінювати процедури, змінювати закони, змінювати нормативку. Але це треба було робити.

 

На початку війни на все це  закрили очі, і тому – вийшло. Але далі, бюрократична система почала все одно брати своє. Бо щоб там хто не казав, але закони все одно працюють. Просто самі закони у нас такі, що це призводить до краху.

 

Активу завжди менше в будь-кому суспільстві, проте, це не значить, що більшість пасивно-байдужа. Більшість просто треба за собою вести, і тоді вона з пасивно-байдужої стане залученою. Так, повільно, але залученою.

 

Наша перевага в тому, що наша більшість моментально робить цей перехід – від пасивного стану, в залучення та актив на спринт.

І саме це робить нас унікальними. І цим треба користуватись. Має бути ритм – залучили більшість, вона щось видала, пауза, знову залучили, знову пауза.

 

Ну, такі ми є. Це треба приймати. Але зараз, через інформаційний вплив, людей залучають на активне рознесення тез, які деморалізують всіх. І тих, хто розносить їх.

 

Ви ж самі бачите, що все відбувається хвилями.

Хвилі можуть бути різні. Хвилям зневіри ми завжди протиставили хвилі гумору, сарказму та насмішок. Так ми і тримались та руйнували шкідливий вплив на нас.

Зараз видно, що ми просіли і чинити опір постійному засиранню мізків все важче.

 

Ви скажете, так а як? Як, коли навколо ТАКЕ? І кожен може підставити своє щось.

Коли навколо ТАКЕ: у нас є лише один варіант, це об'єднати зусилля і це ТАКЕ розібрати на частинки та змінити.

Але ви не можете цього зараз зробити, бо ви в мінусах. Бо  у війни теж є свої ритми, у природи є свої ритми, суспільство живе ритмами.

 

Ми ще не на дні, але можемо туди скотитись. І саме тому, багато хто не хоче чути новин, бо намагається втриматись, щоб не впасти на дно.

 

Я це пишу не для того, щоб ви засмутились, я це пишу, щоб ви не впали на дно, бо частина картинки, яку вам показують – це тупо брехня. Мара. Не все так погано, як вам малюють.

 

Проблеми є. Але їх треба вирішувати, а не опускати руки. І так, нам доведеться починати контролювати все, що відбувається в середині країни, незалежно від прізвищ або того, війна у нас чи мир.

 

Нам треба об'єднуватись і тиснути на владу, щоб вона змінювала закони, процедури. Нам треба спрощувати все, а не ускладнювати.

 

А нас усіх ставлять у вилку: ця влада погана, давай наступну, або та все одно ніц не зміниться, забий.

Але ні то, ні то не вірно. Не важливо, хто при владі, важливо, чи можемо ми його контролювати.

 

За поточної законодавчої системи – в нас буде все те саме. Чиновник буде діяти згідно бумажок, і якщо там написана дічь, він буде цю дічь робити, бо це законна дічь.

 

Зараз у нас монобільшість – вони в теорії, можуть прийняти будь-які закони, але не роблять цього. Немає цього. Бо немає тиску на них. Бо в цілому, вам вже в голову вклали тезу, що треба владу міняти.

 

А якщо ми її будемо міняти, то навіщо на неї тиснути?  Давайте краще подумаємо, кого нам далі обрати, коли вибори робити, зараз чи після війни? А шо, війна закінчилась? Ніт, але ж ви бачите, що у світі починається, треба сідати домовлятись, ми ж не можемо безкінечно воювати. Та й хто у вас буде воювати? У вас же одні ухилянти, нових людей немає, а ті що є – воюють півтора року, вони просто в якийсь момент закінчаться і все.

 

Бачте, як легко все це робиться? Дуже легко. Бо головне, брати реальні проблеми, яких вистачає, і просто трішечки змістити акценти.

 

Але я вас хочу повернути з дна в реальність. А вона така, що в реальності з людьми ніхто не розмовляє адекватно. Ніхто не пропонує людям, оцій більшості, що вони реально можуть зробити, щоб щось змінити в країні.

 

Єдине, що їм пропонують – так і бути пасивними, а ще краще – просто тупо виживати, і не довіряти нікому, бо всім начхати. Їм прямо кажуть – влада завжди крала і буде красти, і ви нічого з цим не зробите. Вас ніхто не захистить від місцевого мєнта, від прокурора та судді, з вашим місцевим чиновником нічого не буде, бо ви нічого йому не зробите. Ні за законом, ні проти закону.

 

Бо всі оці крики про корупцію – лише її легалізують, наче як кажучи, дивись, якщо ти крадеш, порушуєш закони, але маєш гроші відкупитись, все буде ок. Ну, трошки може і прикриють, але коли все вщухне – ти вийдеш.

 

Ми бачимо, як активістів та тих, хто щось змінює, знецінюють аналогічно – це вони просто заради грошей роблять: військові за гроші вбивають людей, волонтери заробляють на гуманітарці, чиновники крадуть на ремонтах.

 

І по фігу, що військові пішли захищати людей, а волонтери рятувати людей та допомагати військовим, бо шо? Бо чиновники ж крадуть? Крадуть. Це правда? Правда. Значить і попередні тези теж правда.

 

Отже, далі буде педалюватись тема з виборами в різних проявах + "невдачі" на фронті + накручування та провокування тилу далі + максимальна деморалізація військових та використання їх природнього стану проти них самих же.

 

P.S. А доведених та накручених людей дуже легко підіймати на неадекватні дії, розказуючи, що так вони захищають себе/сім'ю/релігію/державу. Доведено нашими Санжарами або їх Махачкалою.

 

P.P.S. Що ви можете зробити? Залучити до якоїсь дії тих з оточення, кого раніше не залучали. Але не тиснути на почуття вини, страху чи совісті. А спитати, хто вміє оце і оце, треба разова допомога отут і отут.

 

Коли людина розуміє, чим саме вона може допомогти і строки, в які це можна зробити, так значно легше залучитись і зробити. А коли ти розумієш, що ти прийшов допомагати, а тобі зверху ще розказують, як всім начхати і які всі байдужі, то бажання щось робити вже не має.

 

Залучайте на конкретну дію, дякуйте, за те, що допомогли і відпускайте людину до наступного разу, коли треба буде її допомога. Розказуйте всім, як круто, коли вам допомогли, до чого це призвело, скиньте результати цієї допомоги тому, хто допомагав. І завтра, хтось інший теж захоче вам допомогти, особливо, якщо ви чітко кажете, що і коли вам треба і навіщо це.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Волонтерство. Обсяги надходжень падають, обяги замовлень від військових зростають