Україна без Ізраїлю розбереться яких Героїв вшановувати
Кого перепоховувати на українській землі, кому віддавати українські державні почесті та кого вшановувати в Україні – це не ваша справа. Ваша думка з цього приводу не цікава. >>
Столтенберг під час візиту до Києва обіймав Зеленського, але перспектив вступу до НАТО не обіцяв. (Фото Офісу президента)
В НАТО Україну приймуть не коли Байден захоче, а тоді, коли на Заході будуть впевнені, що українці собі вчергове не оберуть умовного Портнова, і взагалі припинять набирати на державні посади всяких сексологінь замість професіоналів з відповідними навичками, бо в Альянс вступає країна, а не окремо її збройні сили.
Сюди ж і постійні проблеми з агентурою ФСБ - якогось "контррозвідника" Наумова разом з Україною в НАТО їм тільки не вистачало, заодно з "експертною" купою арєстовічєй-апаршиних під командуванням Коломойського.
Та і наприклад монополізацію інфомаційного поля, мутність фінансових процесів там не вітають;
і можна лише уявити як прозріють натівські аналітики, побачивши публічні погрози від діючих військовослужбовців відповідної спрямованості когось "знайти", опублікувати особисті дані та "скласти списки'".
Війна знову багато кого проявила, в тому числі тих, хто намагається використати її далеко не для вступу в НАТО.
Тому вирішення фундаментальних проблем як завжди треба починати з себе, а не звинувачувати весь білий світ чому він щось нам "до сіх пор нє" - але хто там це усвідомить під ультра-кварталівським опроміненням.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Майбутнє України в НАТО, а зараз потрібно перемогти – Столтенберг
Кого перепоховувати на українській землі, кому віддавати українські державні почесті та кого вшановувати в Україні – це не ваша справа. Ваша думка з цього приводу не цікава. >>
Заява МЗС Ізраїлю у якій Голову ОУН Андрія Мельника звинувачують у «голокості» - відверта провокація і підігрування московській пропаганді. Ця заява не має нічого спільного з історичною правдою. >>
Перепоховання Андрія Мельника та його дружини є початком перепоховань видатних українських діячів могили яких були розпорошені чужими землями. Але тепер Україна починає повертати їхні імена, їхню спадщину і їхнє місце в нашій національній історії. >>
Це не лише перепоховання. Це — акт великої історичної справедливості. Це — повернення пам’яті. Повернення нашої державної тяглості. Повернення тих імен, без яких неможливо скласти повну історію української нації. >>
Коли наш воїн, наш звитяжний лицар Микола Андрійчук відходить у вічність, сама українська земля, в образі цього благородного птаха, приходить віддати йому останню шану. Це не просто лелека. Це — дух нашої нації, це голос тисячолітньої історії, що схиляє голову перед подвигом Героя. >>
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>