Не дають добро на добро
Шановна редакціє!
До вас звертається по допомогу Вікторія Захарова з міста Балаклія Харківської області. Мені 20 років. >>
Іван Дзюба в нашій історії став уособленням кращих рис: чесності, відкритості, прямолінійності, вірності своїм принципам. (Фото з відкритих джерел)
Є в цьому щось символічне - він пішов за межу в той день, коли його батьківщина, його Донбас, ще глибше заплутався в тенетах "братньої любові" кремлівського карлика. Вірю, що не остаточно, і все ж, питання звільнення і повернення Донбасу відучора стало дальшою перспективою. Чи не тому він пішов саме тоді.
Взагалі, Іван Дзюба в нашій історії став уособленням кращих рис "ментальності Донбасу": чесності, відкритості, прямолінійності, вірності своїм принципам. У нього була непроста доля, але він ніколи нікому не прислужував. І навіть його позірне "каяття" змусило його відступити - але не зрадити.
У нього був довгий шлях до самого себе, до самоідентифікації і відродження історичної пам'яті. Десь у закапелках пам'яті в нього зберігалися спогади, які бабуся терла кору в 1933-му, щоб прогодувати сім'ю, але всю правду про Голодомор він відкрив набагато пізніше.
До середини 1950-х в анкетах у графі "національність" писав "русский", розмовляв переважно російською і в Донецький ( тоді - Сталінський) університет вступив на російську філологію. Але вроджене почуття справедливості уже тоді протестувало проти зневажливого ставлення до українців (як і до кримських татар, євреїв).
«Я не скажу, що я тоді був якимось українським націоналістом. Просто я розумів, що українська нація не гірша за інші. І українська мова не гірша за інші. А я весь час, на кожному кроці, відчував оцю зневагу до всього українського. І ще один був фактор: я весь час був на боці слабшого. Я не лише за українців заступався, я заступався і за кримських татар, і за своїх друзів-євреїв. Мною рухало відчуття справедливості. І саме воно підштовхнуло мене до того, що я почав для себе відкривати Україну», - зізнавався Іван Михайлович в 2013 році в інтерв’ю Дмитру Гордону.
А потім був Клуб творчої молоді, відомий виступ-протест проти арештів української інтелігенції на прем'єрі фільму "Тіні забутих предків", арешт, "каяття", відлучення від літературознавства і публічної діяльності - і тріумфальне повернення в літературу наприкінці 1980-х.
Але на всіх цих "американських гірках історії" він залишався самим собою: скромним, глибоким і чесним. В першу чергу - перед самим собою.
"Велике бачиться на відстані". Це вже майбутні покоління з висоти свого досвіду вивчатимуть роль дисидентів й Івана Дзюби, зокрема, в збереженні української іскри в часи безпросвітнього брежнєвського мороку. А нам доводиться тішитися. що ми жили з ними в одні часи, мали змогу спілкуватися і вчитися їхньої правди і їхньої мудрості.
А Донбас таки буде українським. Весь. І там іще будуть пам'ятники Івану Дзюбі, Миколі Руденку, Івану Світличному, Василю Стусу та іншим, які вчили нас любити й цінувати Україну. Історію не перепишеш.
Шановна редакціє!
До вас звертається по допомогу Вікторія Захарова з міста Балаклія Харківської області. Мені 20 років. >>
В історії радянського спецназу був лише один офіцер ГРУ, який за війну в Афганістані отримав звання Героя Радянського Союзу за життя — і ним був українець. >>
У перебігу, подекуди, напружених відносин між Варшавою і Києвом, українська сторона, із невідомих причин, належно не відреагувала на заяву президента Польщі Кароля Навроцького про те, що у нього "кожен день відбувається духовний зв'язок із Пілсудським". >>
Ми, українці, зокрема і влада, не ставили за мету акцентувати чи формувати польській нації, хто має бути вашим національним героєм. Це — ваша історія і ваш вибір! Очевидно, і українці не потребують аналогічних послуг. Це наше суверенне право — визначати, хто є наші національні герої. >>
Нічого подібного за масштабом і рівнем документування в польській історіографії не існує. Натомість цифра у 100 тисяч убитих поляків, яка сьогодні фактично закріплена в польському законодавстві та політичному дискурсі, не підтверджена жодним науковим дослідженням. >>
Покоління за поколінням ми падаємо у землю як зерна, але творимо щось більше за нас. Це прикінцева професорська цитата у новій - першій художній книзі історика і журналіста Олександра Зінченка "Два мільйони світанків (Трипільська таємниця)". >>