Хазяйка медового місця у Таїланді

14:37, 25.02.2020
Хазяйка медового місця у Таїланді

Фіг знає, чого вона назвала свій гестхауз "Медове місце", - жодної бджоли я там ні разу не бачив, лише геконів. І ще баночку меду до кави на столику у холі.
 

Її звали ... Втім, я не знаю, як її звали. За майже місяць я навіть не запитав це, бо все одно дуже важко запам'ятовую тайські імена.
 

Це була весела і забавна старушка без передніх зубів. Найбільше вона любила сексуальні жарти.



- Лурій, - казала вона. - Ти не дивись на моє оголошення, що в Таїланді заборонена проституція. Якщо по любові, то можна. А я вже почала відчувати любов. До тебе, Лурій, до тебе...
 

- Дорогий Лурій, ти зараз в Таїланді, а це означає, що вночі до тебе має прийти молода дівчина. Лурій, вона прийде, але, на жаль, буде не зовсім молода. Або зовсім не молода...



- Лурій, ти сьогодні ночуєш у моєму особистому номері. Це мій шанс! А твій шанс - закритися зсередини на подвійну защіпку...
 

Я безкоштовно тримав у неї свій рюкзак майже місяць, поки шастав по М'янмі і Камбоджі. І вона кожного разу казала "Вау", коли бачила мене у дверях, і привітно махала двома руками.



Я вимагав у неї безкоштовного сніданку. Вона ніяковіла, але робила для мене каву, купувала банани і якісь копійчані снеки до меду... Я погоджувався, що як для 11 доларів за ніч це нормальний рівень, але через кілька днів випадково побачив, що сніданок у моєму бронюванні не був передбачений взагалі!
 

Мені стало дуже соромно, але її звичка купувати банани і робити мені каву залишилася.



Найбільше її потрясіння було, коли я пакував рюкзак для поїздки додому і вона побачила теплий світер і куртку! Вона довго прицмокувала язиком, не вірячи, що люди таке носять, казала "О май гад!" і шкодувала мене, мов дитину.



Але справжнім шоком для неї стала моя тоненька спортивна шапка, яку я для підстраховки кинув під клапан. "Вот іс іт?", - вона тримала її двома пальцями, мов гадюку.
 

Для наочності я одягнув шапку собі на голову... Вона подивилася на мене, як на прокаженого, ще раз сказала "О май гад!!!" і пішла готувати каву.



... Вже прощаючись, я запитав: "Якщо я приїду наступного року? Ви зрадієте?".



- О ні, Лурій, рік - це дуже довго... Я, мабуть, не впізнаю тебе.