60 років тому, 15 жовтня 1959 року в Мюнхені, у під'їзді будинку № 7 по Крайттманштрассе, де жив з сім'єю, був убитий Голова Організації українських націоналістів (ОУН) Степан Бандера.
Агент КГБ Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. За це від радянського уряду вбивця отримав орден Бойового Червоного прапора з формулюванням «За виконання важливого державного завдання у винятково важких умовах».
Про все це розповів сам Сташинський, коли через два роки втік із «радянського раю» і здався німецькому правосуддю. Він же детально розповів і про обставини іншого гучного політичного вбивства – у жовтні 1957 року за наказом КГБ таким же чином від його руки загинув інший провідний діяч ОУН Лев Ребет.
17 листопада 1961 р. німецькі судові органи оголосили вирок убивці - вісім років ув'язнення. Німецький Верховний Суд у Карлсруе назвав замовником вбивства радянський уряд у Москві, зазначивши, що вбивство Бандери особисто курували Голова КГБ Олександр Шелепін та 1-й секретар ЦК КПРС Микита Хрущов.
Як свідчить відомий історик, автор книги «Убивство у Мюнхені. По червоному сліду», професор Гарвардського університету Сергій Плохій, вбивство Степана Бандери готувалося біля 15 років і йому передувала низка замахів, які були викриті і нейтралізовані Службою безпеки ОУН.
І все ж, у 1959 році вбивство Бандери не дало того результату, на який розраховував КГБ. Там сподівалися, що після смерті Провідника виникне боротьба за владу у бандерівському крилі. Натомість ім’я Степана Бандери стало символом боротьби за вільну Україну.
Тому радянська пропаганда (а за нею – і нинішня російська) робили все, щоб демонізувати й дискредитувати його ім’я, навішуючи ярлик «бандерівця» на кожного, хто наважувався говорити про окремішній шлях розвитку України і був готовий боротися за це до кінця.
Цей вододіл у ставленні до Бандери між українською та радянською ідеологією чітко прослідковувався і після проголошення Україною незалежності у 1991 році. Бо злочини радянської системи те були засуджені, і прокомуністична верхівка довго визначала курс України. Найчастіше - в бік Росії та радянських міфологем, які нині складають основу російської ідеології. А це, в свою чергу, робило можливим проросійський ідеологічний реванш, який ми спостерігали і в часи президента Кучми, і в часи президента Януковича. І, частково, нині.
Одним із індикаторів цих процесів продовжує лишатися Степан Бандера.
Усі пам’ятають, як у 2008 році лідер ОУН тривалий час був лідером всеукраїнського телевізійного рейтингу «Великі українці» на каналі «Інтер», але, завдяки впливу відомого «регіонала» Дмитра Табачника, переможцем проекту виявився київський князь Ярослав Мудрий.
У 2010 році, одразу після обрання президентом Віктора Януковича, за поданням донецького адвоката Володимира Оленцевича Донецький окружний адміністративний суд, а за ним - і Вищий адміністративний суд України скасували укази Віктора Ющенка про присвоєння Степану Бандері та Роману Шухевичу звання Героя України.
Це ідеологічне протистояння триває і досі. На рівні топонімів, символів, ідеологем. Один з яскравих прикладів – історія з перейменуванням Московського проспекту в Києві на проспект Степана Бандери.
Нагадаємо, що 7 липня 2016 року на пленарному засіданні сесії Київської міської ради депутати проголосували за перейменування Московського проспекту на проспект Степана Бандери. Однак це рішення було оскаржене в судовому порядку громадськими організаціями «Антифашистська правозахисна ліга» та «Єврейська правозахисна група». Обидві організації засновані екс-депутаткою від Партії регіонів Іриною Бережною (загинула в аварії у серпні 2017 року), її матір'ю Оленою Бережною, а також її громадянським чоловіком Борисом Фуксманом.
25 червня 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва скасував рішення Київської міської ради про перейменування, а 1 серпня 2019 року Український інститут національної пам'яті подав апеляційну скаргу.
І от в середу, 16 жовтня в 6-му апеляційному адміністративному суді (вул. Московська, 8, корпус 30) відбудеться засідання, на якому буде вирішуватися, залишиться на карті Києва проспект Степана Бандери (а з ним – і проспект Романа Шухевича) чи ні.
Замахи на Степана Бандеру тривають і через 60 років після його смерті. Хто кого?
Пам’ятаємо, як у післявоєнні роки сталінська камарилья вела боротьбу з т. зв. «космополітами», тобто тими людьми, які, побувавши в Європі, цікавились європейським способом життя, культурою, мистецтвом тих народів, яких московія «асвабаждала от гньота буржуазіі». >>
Якби не "знали, куди йшли" - то путінський бліц-кріг би вдався, і держава не мала б часу для отримання допомоги, організації спротиву та мобілізації суспільства. Не знали тільки, що цей час буде бездарно просраний. >>
В 1945 Корольова відряджають до Німеччини у складі комісії з вивчення німецької трофейної техніки, насамперед ракетної. В результаті з трофейного німецького ФАУ-2 зʼявляється перша радянська балістична ракета Р-1. >>
Керівникам бойових підрозділів не дали слова, ми не могли відверто поспілкуватися про реальні проблеми про забезпечення ЗСУ. Уявіть собі цинізм ситуації, зібрати бойових командирів для масовки і для шоу! >>
Нині ми отримали не просто поганий, а ще й запізнілий закон, який не посилить мобілізацію нових захисників, але цілком може послабити мотивацію тих, хто захищає країну вже не перший рік. >>
Відповідати за мобілізацію мають вмотивовані та компетентні люди. Міноборони та ТЦК нічого не роблять, чекають на добровольців та тих, кого інколи хапають у бусік. >>
