Враження від Венесуели: тисячі злидарів і красивий літак Мадуро

 

При цьому з готелю в центрі Каракаса виходити сильно не радили, бо на вас "можуть напасти і обікрасти і нам важко гарантувати вашу безпеку в місті". Я, звісно, вийшов, але за півгодини зрозумів, що місцеві не жартували і повернувся в готель пити славетний венесуельський ром за загибель соціалізму.

 

Потім ми їхали на зустріч з Мадуро, який тоді був главою МЗС. Нашу делегацію супроводжувала поліція і джип з командос, розмальованими і обвішаними гранатами як Шварценеггер в однойменному фільмі.

 

Раптом ми опинилися серед моря людей, які протестували проти якоїсь чергової соціалістичної реформи. Вони думали, що в бусі сидять їхні урядовці і вирішили його повчально розхитати з перспективою перевернути догори колесами. Якщо б закрити тоді очі, то було б відчуття як на реперській вечірці, де тебе реально прокачують. Але я не закривав, бо було цікаво. Командос відігнали людей, розмахуючи автоматами і щось пояснюючи своєму громадянському суспільству.

 

Потім ми доїхали до красивого колоніального палацу, де зараз МЗС Венесуели. Там теж скрізь був Болівар і Чавес. І ще пара тисяч людей.

 

Тому що якраз в цей час у Венесуелі сталася повінь. Десятки тисяч людей з бідноти опинилися без житла, бо його змило. Влада виявилася безпорадною вирішити проблему. І тоді президент Чавес наказав пустити біженців в урядові будівлі. І ти йдеш по МЗС, а в кабінетах трьохповерхові ліжка, жінки займаються пранням і куховарять, старі гомонять собі про переваги соціалізму, а діти ганяють в м'яча в коридорах.

 

Мадуро сказав: Дорогі українські товариші, ми є народна влада і президент Чавес наказав нам зігріти кожного.

 

Я на все це дивився і думав, що ввечері в готелі ще вип’ю славетного венесуельського рому за найшвидшу загибель цього соціалізму.

 

Потім були переговори і обід, де Мадуро розказав, як він любить народного президента Чавеса, який рішуче будує соціалізм, любить народ і перемагає американський імперіалізм (що не зважало йому при цьому продавати в США купу нафти і на отримані гроші принципово боротися з вашингтонським обкомом, але про це Мадуро не сказав).

 

А потім ми мали летіти далі, але рейсовий літак зламався. І ми майже нікуди не полетіли. Аж раптом з метою зміцнення українсько-венесуельської дружби Мадуро надав в розпорядження нашої делегації свій приватний літак. Там була красива стюардеса і сам літак був несоціалістично красивий. На борту я пив заздалегідь куплений славетний венесуельський ром і розумів, що цей соціалізм у вогні.