Частину людей плющить від нашої радості з приводу підписання Томосу. Плющить не сєпарів і ватників, з цими якраз все зрозуміло і очікувано. Плющить тих, кого «не взяли на рибалку», хто гарно жив при Януковичу, бо «долар по 8», хто застав так звані «золоті часи» своєї кар’єри. Вони приходять в коментарі і розповідають про «экономическое благосостояние, которое должно быть», про «разворовали страну и теперь гордитесь непонятно чем», про «ваш Томос вместо масла на хлеб не намажешь» і таку подібну фігню.
Мені смішно таке читати. Я от по одеситам бачу. Знаю таких, активних, які шатаються разом з «генеральною лінією». І під неї ж мімікрують. Прибігли в 20-х числах лютого 2014 року на одеський Майдан, походили вулицями з українськими прапорцями, коли вже зовсім безпечно було. Понаписували «правильні пости» в ФБ. І почали очікувати щастя і посад. Не дочекавшись, перейшли у наступ. Тепер постять розповіді про «утраченные надежды» і годуються з рук Труханова, повлаштовувавшись в його і споріднені з ним структури. І голосно кричать про те, що «всё пропало в стране», а от «город развивается, потому что мэр - хозяйственник».
Ще я люблю заходити на сторінки тих, кого Борис Херсонський влучно назвав «Одесской Интеллигенцией». Там суцільні руськомірци. Вони охороняють одеські скрєпи, плачуть за одеським язиком, скаржаться, що не можуть прочитати «рецепты в аптеках на мове» і ниють, що «разделили братские народы».
Все правильно у нас відбувається. Тільки повільно і нерішуче. За 4 роки могли вже довести вину у справедливому і непідкупному суді двох десятків високопоставлених посадовців, вичистити гній з наших інституцій і перестати з держави робити власну годівницю.
І це було б найкращим доказом, що ми вирвались з тенет невігластва і безпорадності.
Зоя Казнжи, 5 січня 2019 року, Facebook
Є підстави оцінювати злочин комбрига С. Лучанова і його підлеглих як такий , що сприяє підриву єдності тилу і фронту та створює передумови для можливого бунту в ЗСУ на кшталт " маршу справедливості " вагнерівців Пригожина на Москву 23-24 червня 2023 року . >>
Шановна редакціє!
До вас звертається по допомогу Вікторія Захарова з міста Балаклія Харківської області. Мені 20 років. >>
В історії радянського спецназу був лише один офіцер ГРУ, який за війну в Афганістані отримав звання Героя Радянського Союзу за життя — і ним був українець. >>
У перебігу, подекуди, напружених відносин між Варшавою і Києвом, українська сторона, із невідомих причин, належно не відреагувала на заяву президента Польщі Кароля Навроцького про те, що у нього "кожен день відбувається духовний зв'язок із Пілсудським". >>
Ми, українці, зокрема і влада, не ставили за мету акцентувати чи формувати польській нації, хто має бути вашим національним героєм. Це — ваша історія і ваш вибір! Очевидно, і українці не потребують аналогічних послуг. Це наше суверенне право — визначати, хто є наші національні герої. >>
Замість того, щоб підвищувати цінність військової служби загалом, створювати стимули для професійного розвитку, підготовки кадрів, набуття нових спеціальностей та довгострокової кар'єри у війську, нам знову пропонують перерозподілити доплати між різними категоріями військовослужбовців. >>
