Не бійтесь. Уже нічого не бійтесь

10:21, 25.11.2018
Не бійтесь. Уже нічого не бійтесь

Меморіал Голодомору (фото: Віктор Ющенко / Facebook)

Вони вже тут.
Вони довго йшли.
Мільйони. Мільйони наших дідів, батьків, братів і сестер.

 

Рушили з неба їхні вози. Певно, хвилюються мами, щоб не забути ані найменшого - того рідного, найдорожчого, який знайшов свій спокій і тихо заснув на руках у Господа.

 

85 років іде за цим небом їхній Чумацький шлях - три, п'ять, сім, вісім чи то десять мільйонів невинних людей, сотні тисяч родів, вимерлих сіл, невідспіваних душ, закатованих, замордованих, непохованих доль.
Вони хочуть додому.
Вони бачать ці вогники.
Вони вірять нам.
Бо ми - це їхнє непрожите життя.

 

У моїй долоні – колосок пшениці.
Якби я міг простягти цей колосок маленькому хлопчику, який помер від голоду 33-го року біля поля у селі Крути на Чернігівщині. Маленькій дівчинці в селі Віленька на Житомирщині. Жінці в селі Красногірка на Одещині. Чоловікові в селі Теплівка на Полтавщині.

 

До болю і до щему в серці я хотів би цей колосок подати і своєму дідові Іванові, який помер від великого голоду разом зі своєю великою родиною в 1932 році.

 

Дорогий український народе!

 

Ми - разом. Сьогодні Україна і світове українство розпочинають вшанування 85-х роковин найстрашнішої катастрофи - Голодомору 1932-1933 років.
Поминаємо кожну душу, кожну жертву, кожного мученика.
Досі не знаємо всього масштабу цієї трагедії.
Поволі - з пам'яті людей, з тих таємних архівів, з тих диявольських "окремих папок" - з'являється її смертельний лик.

 

"Я це все пам'ятаю, я опухла від голоду, братик ще більше. Він вмирав, з його опухлого тіла точилася рідина. Я сиділа поруч, він скрипів зубами і просив огірочок. Він помер. Його завернули в ковдру, колір цієї ковдри досі у моїй пам'яті". Це - спогад Ганни Неласої, народженої в Луганській області. Ця жінка переборола страх і залишила своє свідчення.

 

"Конфіскаторів ніщо не зупинило - ні біль дітей, ні їхня кількість. Приходили ще і ще, все забирали. Гірше фашистів". Це - Нонна Червева з Горлівки.
З листа Реви Миколи Антоновича з Хилівки Полтавської області до Йосифа Сталіна: "Сотни тысяч людей умерло от голода и все на глазах коммунистов, которые ездили через наши трупы и нагло хваля жизнь".
Миколу Реву засудили до 6 років ув'язнення за цей лист.

 

З листа Кагановича до Сталіна: "Я целиком и полностью согласен с вашей оценкой положения дел на Украине. Теория, что мы, украинцы, невинно пострадавшие, создает солидарность и гнилую круговую поруку. Я считаю, что наступил момент призвать организацию к решительному перелому"

 

Переламати хотіли всіх!

 

Проти нас ішло зло. Його ймення - геноцид. Свідома, спланована і втілена спроба упокорення нації.
Його організатор і виконавець - тоталітарний комуністичний режим. Це - головний убивця. Звиродніла зграя не мала жалю до жодного народу, кожну поневолену націю залили криваві ріки.
На нашій землі Сталін - за добре продуманим планом - обрав жертвою українське селянство як ядро, як основу, як опору народу.

 

"Без крестьянской армии не бывает и не может быть мощного национального движения. Национальный вопрос есть по сути дела вопрос крестьянский". У цій фразі Сталіна - відповідь на те, чому померли мільйони українців.

 

Терор був розгорнутий планомірно і послідовно. У 1932-33роках у Кремлі відбулося 69 засідань Політбюро ЦК, на яких тільки по прямій постановці розглянуто 270 питань про Україну.
Вони працювали не покладаючи рук. У пік Голодомору в Україні щодоби помирало 25 тисяч людей.
Ми маємо знати кожен факт, кожен наказ, кожне ім'я - від жертви до вбивць. Пошук правди не спинити, він не зупиниться.

 

Спочатку конфіскували продовольство. Потім військами оточили територію України і Кубані. Третину наших сіл занесли на "чорні дошки", їх перетворили на гетто голоду - задовго до Гітлера. Увесь урожай масово йшов за кордон, зерно, яке могло врятувати мільйони, переробляли на горілку. Шансу не було. Люди почали їсти трупи.

 

Голодомор - не просто біль і рана.Це - чорна діра нашої історії, яка могла безповоротно поглинути не тільки Україну, але й будь-яку найменшу надію на життя.

 

Я прошу, щоб сьогодні ми згадали всіх.

 

Словом і молитвою прошу згадати наш державний провід, який 100 років тому проголосив і утвердив незалежність. Вони стали першою жертвою. З 800 членів Центральної Ради ліквідовані майже всі.

 

Я згадую розтерзаних, покалічених, принижених Твоїх поетів, мій народе. На цих майданах вони чули золотий гомін волі. Їм вирвали серце.

Я згадую Твою національну творчу, наукову, медичну і технічну інтелігенцію, яка опинилася в центрі масових арештів і систематичного терору. Їм щедро відвели квоту для смерті.

Я згадую наші знищені церкви і духовенство. Їх руйнували безжально, щоб добратися до самої душі і її віри.

 

Я згадую колосальні і немислимі жертви воєн. Цей смерч був здатен покласти нам край.
Тоталітаризм і більшовизм перервав в Україні історичний зв'язок - історичний зв'язок поколінь, духу, пам'яті, нашої ментальності, культури і нашої мови.

 

Посеред пошматованого і, по суті, підміненого народу був посіяний страх, чиє жниво збираємо і досі.
Звідси, від цього безконечного страху походять наші нинішні політичні і суспільні хвороби, боязнь повернутися до національного кореня, бо причетність до нього була причиною смерті мільйонів людей. Звідси походить наш важкий і складний шлях один до одного, до порозуміння і, власне кажучи, до єднання.
Злочини більшовизму і сталінізму тотожні злочинам нацизму і гітлеризму. Їхня природа - одна: людиноненависництво.

 

Усім нинішнім апологетам сталінізму я кажу прямо і твердо - ваші спроби приречені, виправдання не має і не буде, покайтеся за свій гріх! Це ваша моральна відповідальність перед країною і нацією.

 

Наша трагедія - це застереження для всіх націй світу.

 

Я дякую всім парламентаріям та урядам, які підтримали нас. Це - вияв солідарності, який Україна ніколи не забуде.

 

Історична справедливість, безумовно,настане.
Моє сьогоднішнє слово - не реквієм.
Моє слово - це гімн українському народові, чия сила незнищенна. Він переміг смерть.
Супроти загрози тотального знищення - ми вистояли. Український народ переміг, бо перемогла його державність, постала його держава.

 

Ми вистояли завдяки мільйонам чесних людей, які не лише воювали за Україну, але й будували її своєю великою і щоденною працею.
Ми вистояли, бо воля, правда і життя творилися всіма - Донецьком і Львовом, Луганськом і Ужгородом, Севастополем і Одесою, Харковом і Тернополем, Полтавою і Луцьком, Дніпропетровськом та Івано-Франківськом, Сімферополем і Черніговом, Києвом і всією Україною.

 

Ми перемогли у вирішальній битві зі злом.
Сьогодні ми повинні перемогти у вирішальній справі - повернути Україні саму себе.
Наша найвища місія - відродження нації як єдиного, здорового і життєствердного організму, який охоплює весь український народ без різниці поглядів, регіонального походження чи віри.

 

Це - не поминальна хода.
Це - воскресіння нашої пам'яті, очищення від лжі і скверни. Це - чиста і чесна праця, тільки вона допоможе навести справедливий національний і життєвий лад в Україні.

 

Ми мусимо ретельно віднайти і зберегти знання про кожну жертву Великого голоду.
Ми маємо утвердити великий суспільний діалог пам'яті і, водночас, діалог перспективи - бо треба йти вперед, жити повноцінним життям великої сучасної європейської держави, діяти і прагнути до справжнього порозуміння.

 

Так ми утвердимо своє майбутнє, свій новий демократичний Основний закон, свою свободу, своє право, свою любов одне до одного, до рідної мови, рідної землі і нашої соборної долі.

 

Я висловлюю вдячність усім державам, які законодавчо і політично визнали Голодомор актом геноциду проти українства.
Я прошу в Господа дати нам силу, щоб повернутися до самих себе.

 

Вони дуже довго йшли.
Мільйони, мільйони, мільйони нас.
Це - не сльози.
Це посміхається маленький хлопчик на руках у Всевишнього.

 

Мене обпікає цей колосок пшениці. Крізь час я відчуваю, як тягнуться до нього душі наших братів і сестер. Я відчуваю тепло цього доторку.

 

Не бійтесь. Вже нічого не бійтесь. За вами, убієнними в голодоморах, сьогодні постав увесь ваш народ і ваша держава.

 

Ми зупиняємо час на мить.
І в цю мить вас слухає Господь. 

  • Страшне в Одесі

    Страшне в Одесі. Загинуло 8 людей (за попередніми даними) в готелі Токіо Стар. Згоріли в пожежі >>

  • Ще не вмерла Україна

    Я чую знову і знову, що тому чи іншому моєму співгромадянинові не подобається наш національний гімн. А ви знаєте, що "кумір міліонов" таки поміняє і гімн, і прапор. Поміняє не з великої любові до прапору і гімну, а тому щоб продемонструвати всьму світові, що в Україні немає святинь, немає констант >>

  • Звільнення Безсмертного - це тактика малих поступок агресору

    Звільнення Романа Безсмертного відбулося через подачу ним об’єктивної актуальної ситуації на Донбасі. Вирішальною підставою для відставки, на мою думку, стала його заява про те, що після загибелі поблизу Маріуполя чотирьох морських піхотинців, Україні слід призупинити участь у мінському форматі >>

  • Про війну громадянську і не громадянську

    В Україні не громадянська війна хоча б тому, що в наших ворогів немає ніякого альтернативного образу України. Більше того, вони взагалі не визнають існування українців як окремої нації, вважаючи Україну штучним утворенням, відірваним підступними австро-угро-англо-саксами, поляками, німцями та іншими >>

  • Мудрістю і не пахне

    Без реалізації національної ідеї на основі поезії-вчення Тараса Шевченка повноцінну, самодостатню державу ми не побудуємо, не відбудеться справжнє національне відродження. >>