Чому серед лікарів і медперсоналу так багато злих людей?

12:55, 06.07.2018
Чому серед лікарів і медперсоналу так багато злих людей?

(ілюстративне фото)

Запитання до медиків: скажіть, чому серед лікарів і медперсоналу так багато злих людей? Може, це мій особистий досвід, але я в жодній професії (крім дрібних держдслужбовців і клерків) не зустрічалла так багато злих людей.
 
Одразу скажу - я не виню всіх лікарів, зустрічала і багато таких, які попри втому від черг, скарг та низької зарплати залишаються людяними. Не кажу - емпатичними, бо емпатія та співчуття для лікаря - це дуже швидке професійне вигорання.
 
Але так часто вони переходять ту межу, коли хвора людина, якій дуже погано на душі, після спілкування з лікарем, на душі має додатковий тягар. Бо відчуває себе приниженою.
 
Колись, потрапивши з малим вночі по швидкій в лікарню і намагаючись зрозуміти причину злості, яка межувала ледь не з ненавистю до дітей, в дитячій лікарні - подумала, що це, напевно, від принизливих зарплат ця злість, коли ти їх мусиш напрягати вночі, чути дитячий плач і істерику, а їм хочеться спати, і за це на виході вони мають зарплату, за яку не можуть прожити.
 
Але, коли стільки пихи, зверхності - в онкоцентрі - ну, не зрозуміти мені. Бо в онкоцентрі люди, в приниципі, без грошей не заходять. Вони або вирішують вмирати, або згрібають всі грошові запаси і йдуть лікуватися. Вони знають, що навіть в кабінеті, де написано "Послуги безкоштовні", треба буде лишити хоча б 50 грн. 
 
Вони сунуть лікарям гроші за консультацію, відсидівши півдня у черзі, щоб ті з висоти свого польоту проконсультували на кілька хвилин довше і дали надію, а не дивилися на тебе як на чергового "ходячого трупа" (акцентую, я не про всіх лікарів говорю).
 
Онкорхворі останнє, що чекають від лікаря - це зверхності. 
 
Вони йдуть до лікаря ще й як до психолога, бо ж штатного психолога в онкоцентрі немає. 
 
В онкоцентрі нема психолога і це жахливо, бо одна з головних передумов лікування від раку - це психологічний настрой боротися та прийняття свого діагнозу, а не його заперечення з пошуком відповідей на запитанння "за що мені це?".
 
В онкоцентрі не бідні лікарі, як і в пологових. 
 
Можливо, я чогось не розумію, але чому так важко бути людяним серед величезних черг, очей в коридорах, очей, які благають про допомогу, і не лише медакаментозну. І когось зверхнє слово лікаря може ранити так, що людина вирішить залишиться дома вмирати.
 
Якщо я чогось не розумію, то чого? Чому звичайна лаборантка за лінійним прискорювачем не може спокійно пояснити людям, як правильно лягати на апарат для опромінення, якщо людина перший раз? 
 
Чому робити це треба, огризаючись, кладучи собі в кишеню від кожної бабусі по 20 грн, які дають за те, щоб менше "кусалась" і з поваги до того, що в людини принизлива зарплата.
 
Звісно, ви скажете: треба щоб усі перестали платити гроші лікарям в кишеню і огризалися на зверхність. Але хворі люди - це психологінчо подавлені люди, і останнє, що вони в стані робити - це витрачати свої нерви на оце все.

  • Франко і стрітфуд

    Ну приблизно якось так уявляли собі автори цього закладу, котрий на фото, життя і побут автора Каменярів. >>

  • Перспективи

    Не всі пройшли жорстку конкуренцію
    Й потрапили врешті на пресконференцію. >>

  • Наш феномен

    Добровольці — це свідома й активна еліта нації, яка без примусу, за велінням серця і совісті, бере на себе відповідальність за вирішення злободенних проблем громади, нації, держави. >>

  • Не на тих ставимо

    Я, дитина війни, маю вже похилий вік, пережив багатьох керівників нашої країни — спочатку СРСР, а потім, з 1991 р., незалежної України >>