Удруге поспіль лауреатом Нобелівської премії в галузі літератури стала людина, корені предків якої пов’язані з Україною. У2016-му йдеться про Боба Ді́лана, насправді Ро́берта А́ллена Ці́ммермана, американського співака одесько-єврейського походження, композитора, поета і гітариста, з лірики якого буцімто запозичено багато крилатих фраз, а музика котрого вплинула на творчість багатьох і багатьох майстрів сцени. Ну й слава Богу!
Рівно рік тому, ми вже мали честь радіти з того, що й тодішня лауреатка Світлана Алексієвич десь там було заявила, що мати її українка, а своє дитинство провела вона в наших щебетливих краях. Я зрадів цьому, як дитя, заходився виясняти, де ті поля і переліски в нашій стороні, котрі були їй за близьких та рідних, що за наші люди окружали її, закладаючи основи людяності й доброти.
Звернувся до білоруських колег. Мене, чесно кажучи, не зрозуміли. Переконливо пояснили. Мовляв, із нею в Мінську контактів не підтримує не лише влада, а й громадські організації, редакції. Вона живе і творить мовбито сама по собі. Не зрозуміло для кого.
Тоді я звернувся по допомогу до Павла Шеремета, на жаль, покійного нині. Він прислав мені електронну адресу пані Алексієвич. Пояснив, що писав було їй листа, і вона відповідала.
Написав і я. Відповіді немає вже майже рік.
Мабуть, і не треба її. За цей час я встиг перегорнути те, що видала «на-гора» письменниця, і практично ніде не знайшов там бодай згадки про мамину Україну. Пані Світлана якась дивна співачка пісної радянської, комуно-партійної, закомплексованої дев`ятотравневої пори. Вона, либонь, ще не дожила в своїй творчості до 10 травня 1945 року. Казати б, ментально залишилася назавжди і мешкає в царстві солдатських медальйонів і надгробних плит. Хоча життя пішло далеко-далеко вперед…
А найтрагічніше те, білоруска по батькові, вона цурається, як мови матері – української, так і батька – білоруської. Пані Алексієвич спілкується виключно «язиком» замполітів і начальників штабів маршала жукова, які відправляли на смерть солдатів за наказом Сталіна.
Я якось подумав, що мені б зовсім не хотілося бути таким лауреатом Нобелівської премії, яка не спілкується з своїми читачами (якщо, звичайно, вона має таких), не зважаючи навіть на 932 тисячі доларів США, які вручаються стипендіату. Мабуть...
Таким далеким і мерехтливим є для нас і цей щойно удостоєний високої відзнаки «землячок» з гітарою.
Якби не "знали, куди йшли" - то путінський бліц-кріг би вдався, і держава не мала б часу для отримання допомоги, організації спротиву та мобілізації суспільства. Не знали тільки, що цей час буде бездарно просраний. >>
В 1945 Корольова відряджають до Німеччини у складі комісії з вивчення німецької трофейної техніки, насамперед ракетної. В результаті з трофейного німецького ФАУ-2 зʼявляється перша радянська балістична ракета Р-1. >>
Керівникам бойових підрозділів не дали слова, ми не могли відверто поспілкуватися про реальні проблеми про забезпечення ЗСУ. Уявіть собі цинізм ситуації, зібрати бойових командирів для масовки і для шоу! >>
Нині ми отримали не просто поганий, а ще й запізнілий закон, який не посилить мобілізацію нових захисників, але цілком може послабити мотивацію тих, хто захищає країну вже не перший рік. >>
Відповідати за мобілізацію мають вмотивовані та компетентні люди. Міноборони та ТЦК нічого не роблять, чекають на добровольців та тих, кого інколи хапають у бусік. >>
На берегах Потомаку не повинні забувати, як після другої світової війни Білому дому довелося долати поширення комуністичної ідеології колишнього СРСР створенням сумнозвісної комісії сенатора-республіканця ( ! ) Джорджа Маккарті із розслідування антиамериканської діяльності. >>
