Приборкувачка вогню. 28-річна Ольга Кузіна керує спецпідрозділом ДСНС і ліквідовує наслідки прильотів

«Якби ще п’ять років тому мені хтось сказав, що я розбиратимусь у паливних фільтрах, форсунках, свічках МАЗів, МАНів та КамАЗів, я не повірила б у це, — усміхається Ольга. — Та коли прийшла на нову посаду, до мене почали звертатися хлопці з проханнями вирішити то одне, то інше питання з ремонтом. Я, щоб мати уявлення, про що вони говорять, щоразу просила їх показати, де стоять ті деталі, які треба замінити, розпитувала, як вони функціонують. По ходу з’ясовувала, може, ще щось треба докупити, аби пожежний автомобіль завжди був на ходу. Хоча у нас є начальник групи пожежної техніки — й саме він переважно вирішує подібні проблеми. Але я не могла дозволити собі бути дилетантом у цих питаннях».

 

А ще, коли Ольга тільки прийшла у підрозділ, вона попросила, щоб її називали Олею. Бо вважає, у команді всі мають бути рівними. Просто у кожного різні функціональні обов’язки. Її підтримав керівник групи Віталій Бабак. Для підлеглих він так само просто Віталій. 

 

«Так зручно комунікувати, — пояснює Ольга. — Чим керівництво відрізняється від підлеглих, якщо ми всі поруч працюємо, спимо в одному приміщенні під час чергувань, разом їмо на загальній кухні? У нас є спільні теми для розмов, спільні завдання, спільні цілі… Разом удосконалюємось, навчаємось, переживаємо якісь події. Взагалі не відчуваю ніякого дискомфорту у спілкуванні з чоловіками». 

 

Жінка каже: в неї не було вагань, на яку посаду погоджуватись. В обласному управлінні їй запропонували на вибір дві вакансії: очолити диспетчерську службу, що приймає виклики за лінією 101 і 112, або стати заступником керівника новоствореного спеціалізованого загону, що працює «у полях». Може, для когось робота в теплому кабінеті була б найкращою в житті, тільки не для неї. 

 

Вона навіть не задумувалась, як її сприймуть у чоловічому колективі, оскільки до того майже чотири роки працювала на посаді заступника керівника 5-го державного пожежно-рятувального поста (ДПРП) у смт Машівка, яку також ніколи до неї не обіймали жінки.

 

Спочатку вона йшла на місце провідного інспектора, але керівник підрозділу Віталій Плахтій запропонував недавній випускниці факультету техногенно-екологічної безпеки Національного університету цивільного захисту в місті Харкові стати його заступником. Оля, маючи всього два роки трудового стажу на посаді інспектора районного відділу ДСНС у Харківському районі, не роздумуючи довго, погодилась. 

 

«Нічого важкого в цьому я не бачила, — здвигає плечима моя співрозмовниця. — Поспілкувалася з колегами, які займали аналогічні посади, дізналася, що входить в мої посадові обов’язки, почитала нормативні документи і зрозуміла, що справлюсь». 

 

В обов’язки заступника рятувального поста входить, зокрема, керівництво  особовим складом під час ліквідації наслідків надзвичайних подій.  

 

— У серпні 22-го року мені вперше довелося керувати особовим складом на ліквідації наслідків ворожого обстрілу, — пригадує Ольга. — Це була нафтобаза. Росіяни влучили по резервуарах і по виробничому цеху. З представників керівного складу я прибула першою на місце події. Оскільки ще тривав сигнал повітряної тривоги, вибрала безпечну відстань для пожежних та техніки, і разом з начальником караулу відправились на територію підприємства, аби з’ясувати, чи є там працівники, чи потрібна евакуація або чи потребує хтось першої медичної допомоги… 

 

— Тобто, пішли, ризикуючи своїм життям? 

 

— Це наша робота. Якщо ми цього не зробимо, то можуть загинути люди. Окрім нас, на жаль, нікому. У такі моменти в крові стільки адреналіну, що, чесно, нічого не страшно. Страшно потім. Коли приїжджаєш додому, змиваєш з себе залишки кіптяви й починаєш аналізувати події. І вже тоді приходить усвідомлення, що все могло бути по-іншому. Та найбільше, звісно, за нас хвилюються батьки. Мама, як тільки бачить новини про атаку Полтавщини, одразу перевіряє телефонний зв’язок зі мною… 

А ось хлопці з новоствореного полтавського підрозділу були трохи спантеличені появою жінки-керівника. 

 

«Вони мені згодом зізнались, що майже кожен розпитував про мене у моїх колишніх машівських колег, — усміхається Оля. — І мені дуже приємно, що ті їх заспокоювали: «Не хвилюйтесь. Вона класна дівчина. З нею у вас взагалі не буде проблем». 

 

За майже чотири роки, поки Ольга працювала заступником начальника ДПРП, її підрозділ, який переживав кадрові й матеріально-технічні проблеми, став, можна сказати, взірцевим. 

Ольга — переможниця конкурсу краси.

 

«Треба було відремонтувати дірявий дах службового приміщення, через що воно було непридатним для перебування в ньому особового складу, який заступає на цілодобові чергування, — розповідає Ольга. — Замінити старі ворота в гаражі, через які виходило тепло, через це машини стояли в холоді. Зрештою, придбати сучасну пожежну машину. Ці питання ми з моїм начальником почали порушувати перед обласним керівництвом, перед місцевими депутатами й громадами, налагоджувати співпрацю з усіма… Нам усе вдалося». 

 

Колеги з Машівки їй досі телефонують, консультуються з нею, і вона завжди знаходить можливість їм допомогти. «Це моя родина» — усміхається.

 

«З початком повномасштабної війни в ДСНС почали активно впроваджувати систему безпілотних літальних апаратів й роботизованої техніки, і я пройшла двотижневе спеціалізоване навчання в Києві, щоб оволодіти новинками, — розповідає. — Після цього Машівська громада придбала для місцевих рятувальників дрон. Завдяки йому нам удалось розшукати хлопчика, який заблукав серед очеретів у лузі, й вивести його на стежку. На жаль, безвісти зниклого чоловіка знайшли мертвим».  

У новому підрозділі Ольга Кузіна не лише заступник начальника, а ще й оператор БпЛА та робототехніки. 

 

«У головному управлінні створений підрозділ, який конкретно займається безпілотними апаратами, — продовжує пані капітан. — Найчастіше піднімаємо їх у повітря, коли треба визначити масштаби пожежі на відкритій місцевості, аби побачити, звідки поширюється вогонь, його напрямок. Це дозволяє ефективно задіювати пожежні розрахунки, вибирати зручні під’їзди для спецтехніки. 

 

Під час ліквідації наслідків ворожих обстрілів залучаємо БпЛА, щоб зрозуміти ступінь пошкодження резервуарів, а також зафіксувати, чи є витік горючих матеріалів. Завдяки тепловізорам, якими оснащені новітні дрони, можемо визначити ступінь нагріву того ж резервуару чи побачити теплову точку, що вказує на те, що в небезпечній зоні може перебувати людина.

 

Безпілотники також допомагають спостерігати за тим, як у вогні працює робототехніка. Дуже гарно зарекомендував себе невеликий, але маневрений робот «Магірус». Я поки що на ньому не працювала, але в разі необхідності готова до цього. У нас взаємозамінна команда». 

 

Про технічні можливості загону з обслуговування об’єктів нафтогазового комплексу та ліквідації нафтогазових фонтанів Ольга Кузіна розповідає з неабиякою гордістю. 

 

«Ми маємо близько двох десятків автомобілів різного типу, різного призначення. Це машини пінного гасіння, колінчаті підйомники, автоцистерни для підвозу води та піни, — каже. — Нещодавно отримали потужні аеродромні пожежні автомобілі. Вони обладнані цистернами великого об’єму, лафетними стволами на даху та бамперами з дистанційним керуванням для гасіння розлитого палива. 

Ольга, для підлеглих просто Оля.

 

За допомогою насосного автомобіля з рукавами підсилюємо обіг води в рукавній лінії, що дозволяє подати воду якнайдалі. 

 

А є техніка, яка подає до осередку пожежі водно-пінну суміш дистанційно, без участі людини. Завдяки подачі цієї суміші зверху резервуара утворюється своєрідна подушка, що закриває доступ кисню до палаючих матеріалів і тим самим гасить пожежу. Зазвичай при гасінні пожеж на об’єктах нафтопереробки ми використовуємо 30- або 64-метрові стріли, на кінці яких знаходиться генератор піни високої продуктивності.

 

Особлива гордість рятувальників — новітня лафетна установка, в якій об’єднано дві моделі старого обладнання, що допомагає швидко і безпечно приборкувати вогонь, під назвою «Кракен». Це крута розробка наших колег.

 

Вони є двох типів: ті, що встановлені на автомобілі, й переносні. Обидві працюють на відстані, подаючи до осередку вогню піну високої продуктивності. Підрозділ оснащений також автомобілем газо-водяного гасіння з роботом.

 

Загалом Полтавське управління є передовим у застосуванні роботизованих комплексів для гасіння пожеж. Наприклад, є робот, який може під’їжджати досить близько до вогню і продовжує працювати навіть у разі повторного вибуху. Він оснащений високопродуктивною турбіною, яка завдяки подачі дрібнодисперсної води і піни створює маленьку бульбашку, яка придавлює осередок пожежі і не дає кисню потрапити до горючих матеріалів. 

 

Кілька місяців тому ми отримали унікальний автомобіль, оснащений пультами для операторів, що дозволяє дистанційно управляти роботом. До того ж, він може розчищати все на своєму шляху, що йому заважає рухатись. 

Такої специфічної техніки, як у нас, в інших обласних управліннях ДСНС практично нема. Тому ми часто виїжджаємо на допомогу своїм колегам у Харків та Дніпро». 

Мрія стати рятувальником в Олі з’явилася ще в шостому класі після того, як у її багатоповерхівці в Харкові, де вона мешкала, виникла пожежа. Дівчинка була вражена роботою людей, які приїхали її гасити.

 

Відтоді почала цікавитися їхньою службою, у неї з’явилися друзі серед рятувальників. Щоб вступити до вишу на бюджетну форму навчання, пройшла курс молодого бійця, бо для працівника ДСНС фізичні дані дуже важливі.

 

«На нашому потоці було 33 дівчини й близько 300 хлопців, — пригадує. — Майже всі дівчата навчались на факультетах охорони праці або психології, лише кілька, як я — на факультеті техногенно-екологічної безпеки». 

Із часом доля звела Ольгу з хлопцем з Полтави. Одружившись, вони переїхали в його рідне місто. 

 

«Мій чоловік також працює в системі МВС і так само долучається до ліквідації наслідків різного роду надзвичайних подій, — розповідає Оля. — Зараз він виконує більш важливі й небезпечні завдання в іншому регіоні, але, коли зідзвонюємось, завжди нагадує мені, щоб я надягала бронежилет і шолом, щоб була обережною, виїжджаючи на завдання». 

 

Пані капітан не приховує, що понад усе любить поспати. Однак її професія не сумісна з нормальним відпочинком, тому вона не може дозволити собі у вихідні від’їхати бодай на сотню кілометрів від Полтави, бо, в разі чого, мусить оперативно прибути на роботу. Так само її можуть терміново відкликати з відпустки. На те, щоб добратись до підрозділу, дається одна доба. Ну, і взагалі, має бути на зв’язку 24/7. 

 

Нерідко їй доводиться навіть відміняти запис на манікюр, бо робота така, що наперед нічого не можна спланувати.     

 

«У мене завжди на стільці стоїть тривожна валіза з речами першої необхідності, — розповідає. — А в моїй особистій КІА — бойовий одяг, бронезахист, турнікети й тактична аптечка з перев’язувальними матеріалами, щоб у будь-який момент можна було просто посеред міста надати за необхідності домедичну допомогу потерпілим. Теж саме возить у свій машині й Віталій, наш начальник». 

 

До речі, водити автомобіль Ольга навчилась на початку повномасштабної війни, бо інакше неможливо було дуже швидко добратися на роботу, якщо ставався обстріл. 

 

Першими на місце влучання виїжджають підрозділи, що перебувають на добовому чергуванні, слідом за ними — представники керівного складу, які беруть на себе управління ліквідацією наслідків надзвичайної ситуації. Перед кожним виїздом — перевірка справності техніки, наявності бронезахисту й медичних аптечок. Це, як показує практика, рятує життя. 

 

Ідучи на інтерв’ю, я знала, що Оля, окрім професійних успіхів, має титул переможниці конкурсу краси Miss World Plus Size Ukraine. 

 

«Так, це було в минулому, напередодні повномасштабної війни, — зітхає вона. — Я мала представляти Україну в Бразилії. Це конкурс найгарніших дівчат немодельних параметрів. Але почалося повномасштабне вторгнення, і я разом із ще однією переможницею всеукраїнського етапу конкурсу в іншій номінації, а також з його регіональними та всеукраїнськими директорами звернулися до організаторів з проханням виключити з участі представниць країни-агресора і Білорусі. На що отримали відповідь, що це бізнес, це гроші і ніхто нікого виключати не буде. Тоді королеви краси Miss World Plus Size з усього світу відмовилися від своїх корон на підтримку України. Зі США, Австрії, Польщі, Чехії, Іспанії, тієї ж Бразилії… Це був тотальний бойкот. Конкурс так і не відбувся й більше не проводиться». 

 

Якби не війна, Ольга Кузіна, можливо, проявила б себе і в танцях, якими займалася змалечку. І народними, й естрадними, і хіп-хопом, і хай хілсом, і тверком... Ще позаминулого року вона брала участь в танцювальних батлах у Полтаві з танцюристками з різних куточків України. 

 

Та останнім часом на танці в неї не вистачає ні фізичних, ні моральних сил.

 

«Зараз на першому місці — робота з незапланованими графіками. Все інше відійшло на задній план. Принаймні, до закінчення війни», — твердо каже Ольга.