89 років тому був розстріляний генерал-хорунжий Армії УНР Юрій Тютюнник

10:47, 20.10.2019
89 років тому був розстріляний генерал-хорунжий Армії УНР Юрій Тютюнник

Сьогодні минає 89 років з дня, коли був розстріляний Юрій Тютюнник (1891-1930), український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР.
 
"Нічого не вичитаєш у нього на обличчі, - описував Юрка Тютюнника Юрій Яновський у романі "Чотири шаблі". - Похмуро зламані брови й над ними високе чоло. Далі і сурові уста запримітиш і скажено сильне підборіддя. Ні орлиних очей, ні соколиних брів, ні блискучої краси. Це - звичайний сільський парубок. Роки царської війни поклали багато важких думок у мозок - і ці думки світяться тепер із очей", - цитує письменника Український інститут національної пам'яті.
 
Походив із простої селянської родини, онук сестри Тараса Шевченка Ярини по материнській лінії.
 
Учасник Першої світової війни. Взяв активну участь в українізації частин російської армії. В квітні 1917-го заснував Український військовий клуб імені гетьмана Петра Дорошенка, а за місяць по тому сформував 1-й Сімферопольський український полк. Під час другого Всеукраїнського військового з’їзду обраний членом Центральної Ради.
 
Якось сам Юрій Тютюнник з гіркою посмішкою згадував, як він "українізував" військові частини одного гарнізону. Мовляв, я вийшов до багатотисячної юрби й сказав: "Українці, піднесіть руки!" Здійнялось кілька рук. Тоді я дав інший наказ: "Малороси, піднесіть руки!" Рук підвелось більше. Нарешті, я наказав: "Хахли, піднесіть руки!" На цей раз руки підвело добрих три четверті юрби. Коли ж я дав наказ: "Українці, малороси й хахли, піднесіть руки!" - руки звела вся юрба.
 
На початку 1918-го почав формувати загони Вільного козацтва на Київщині. На чолі Звенигородського коша (до 20 тисяч вояків) розбив кілька більшовицьких підрозділів.
 
У бою на станції Бобринській розгромив 8-тисячну групу Михайла Муравйова і ледь не захопив у полон самого командувача.
 
Як згадував останній: "Революційна російська армія пройшла Україну, змітаючи на своєму шляху все, що носило ознаки буржуазно-шовіністичного сепаратизму… Та інакше було в Звенигородському повіті, де український шовіністичний націоналізм збудував собі кубло у вигляді так званого вільного козацтва. Ця організація не тільки не допустила нашої влади в повіті, а навпаки - перейшла в наступ, чим зробила нам чималу шкоду".
 
За часів Павла Скоропадського контролював значні території Київщини і Херсонщини. Один із керівників Звенигородсько-Таращанського повстання влітку 1918-го.
 
Був заарештований і засуджений до розстрілу. 14 грудня організував повстання в Лук’янівській в’язниці Києва, завдяки чому опинився на волі.
 
В січні 1919-го розстріляти його хотіли вже бійці Чорноморської дивізії УНР, однак після палкої промови Юрка Тютюнника батальйон перейшов на його бік.
 
В 1919-му на чолі партизанського штабу отамана Матвія Григор’єва деякий час разом із Червоною армією воював проти денікінців. Весною, уяснивши суть більшовицької політики в Україні ("комуни, чрезвичайки і комісари з московської оборки"), підтримав антикомуністичне повстання ("Влада радам народу України без комуністів"), перейшов на бік УНР і здійснив багатокілометровий рейд Правобережною Україною.
 
Командував Київською групою Армії УНР, заступник командувача Армії УНР. Один із ініціаторів Першого зимового походу (грудень 1919-го - травень 1920-го), який пройшов від першого до останнього дня.
 
Не склав зброю після інтернування українських частин у Польщі наприкінці 1920-го. Начальник партизансько-повстанського штабу, що готував загальноукраїнське повстання, командувач повстанською армією в Другому зимовому поході (листопад 1921-го).
 
Попри невдачу, готувався до продовження боротьби - намагався відновити повстанську мережу, надсилав агентів у радянську Україну.
 
"Незважаючи на те, що ми нібито притихли, червоні Росіяни бояться нас: ми для їх, здається однаково, що Ганнібал для Риму, а може й гірше, - писав у листі влітку 1922-го. - Зараз вони обсадили румунську границю кавалерією і уперто чекають прориву "Тютюнніковських банд". Часом дивно буває, що вони нас бояться...". 
 
У 1923-му завдяки спецоперації ГПУ захоплений чекістами. Розстріляний у Москві 20 жовтня 1930-го.