Плагіатне судилище над дисертацією з геноциду українців: Олеся Стасюк подала до суду на НАЗЯВО

14:25, 23.08.2023
Плагіатне судилище над дисертацією з геноциду українців: Олеся Стасюк подала до суду на НАЗЯВО

Олеся Стасюк. (Фото з відкритих джерел)

Захист дослідниці Голодомору закликає міністра освіти та науки Оксена Лісового подати заяву про повернення йому наукового ступеня, адже урядовця ввели в оману. Він, як і багато інших українських вчених, стають жертвами “плагіатного булінгу”, бо не знають свої права.

 

15 червня “Україна молода” опублікувала мою  статтю “Боротьба за доброчесність чи розправа над “неугодними”: що не так з українськими “антиплагіаторами”?, у якій були підняті важливі та раніше майже не обговорювані питання, що стосуються діяльності Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Ця установа у публікаціях ЗМІ та суспільній свідомості постає як такий собі “верховний суддя” у питаннях дотримання вченими академічної доброчесності.

 

Разом з тим, якщо проаналізувати законодавчу базу діяльності Національного агентства, то з’ясується, що його висновки носять виключно рекомендаційний характер, визначення “академічного плагіату”, чітких критеріїв його виявлення у нормативних документах органу взагалі немає, а на практиці трактування настільки вільне, що плагіат можна “знайти” або “не знайти” у будь-якій науковій праці.

 

Найкраще ілюструють останнє твердження висновки НАЗЯВО у відповідь на звинувачення у плагіаті щодо його власних членів: там провели справжній “майстер-клас” як виправдати будь-які порушення – і 90% тестових збігів, і безліч запозичень без посилання на авторів. Таким чином, за останні роки Нацагентство перетворилося на жупел, яким лякають науковців та  таку собі “інквізицію”, що діє напівлегально та, не маючи реальних повноважень, погрожує, насамперед, знищенням репутації.

 

Моя попередня стаття викликала жваве обговорення в академічному середовищі. Тож, у продовження теми, ми вирішили детально розібрати одну із найрезонансніших “справ” зі звинуваченнями у плагіаті, у якій фігурує Нацагентство. Так, 27 червня цього року НАЗЯВО ухвалило рішення про “встановлення фактів академічного плагіату” у докторській дисертації відомої української вченої Олесі Стасюк – голови Національної асоціації дослідників Голодомору-геноциду українців. Нацагентство також звернулося до Міністерства освіти та науки України з рекомендацією позбавити Стасюк наукового ступеня доктора історичних наук.

 

Під час спілкування з адвокатами  дослідниці з’ясувалося, що  НАЗЯВО грубо порушило закони України, нормативно-правові акти КМУ, а також свої положення та кодекс академічної доброчесності.  Наразі О. Стасюк  оскаржила незаконні дії НАЗЯВО в суді.

 

Кейс Стасюк надзвичайно показовий: він розкриває механізм цькування, жертвою якого може стати будь-який науковець, що з тієї чи іншої причини став “неугодним” для чиновників від науки чи посадовців в урядових кріслах. Судовий процес, своєю чергою, стане “лакмусовим папірцем”, який покаже, чи може в сучасних українських реаліях вчений захистити свою гідність і конституційні права.

 

Сфальшована скарга: як починалась війна проти першої дисертації з  Голодомору-геноциду українців

 

Докторську дисертацію на тему “Інститут уповноважених у здійсненні Голодомору-геноциду 1932 – 1933 років в УСРР” Олеся Стасюк, яка на той час була генеральною директоркою Національного музею Голодомору-геноциду, захистила 24 грудня 2021 року в Університеті Григорія Сковороди у Переяславі.

 

Наукова праця від самого початку спричинила резонанс, адже це була перша докторська дисертація, яку захищали в незалежній Україні, вже у назві якої Голодомор був названий геноцидом українців. Напередодні захисту, про що Стасюк заявляла під час засідання Комітету з питань етики НАЗЯВО, на членів Вченої ради, що оцінювали її роботу, здійснювався тиск з боку прихильників російських наративів.

 

У той же час колишній міністр культури О. Ткаченко та голова Українського інституту національної пам’яті А. Дробович розгорнули цілу інформаційну кампанію проти О.  Стасюк, після проведення 7 вересня 2021 року Міжнародного форуму, на якому були озвучені втрати української нації у 1932 – 1933 роках -  10,5 млн українців.

 

Нові дані викликали не лише шалену лють кремля, а й розбурхали «п’яту колону». Саме тому, головною мішенню інформаційних атак  стала  Олеся Стасюк, чия наукова робота є загрозою існуванню «радянської історичної школи» в Україні.

 

Після успішного захисту вченою дисертації, група осіб:  Г. Боряк, Л. Якубова,  Г. Єфіменко, О. Юркова, В. Брехуненко розпочали чергову інформаційну атаку проти О. Стасюк, намагаючись приховати правду про геноцид українців. Обравши тактику звинувачень, 21 січня 2022 року, ці особи направили скаргу до МОН України, в якій заявили про нібито факти “фальсифікації, фабрикації та плагіату” в науковій роботі. МОН перевіряв дисертацію Стасюк пів року: були створені дві закриті спеціалізовані вчені ради, які дали свої експертні висновки.

 

Зрештою, 6 червня 2022 року профільне міністерство вирішило присудити науковиці ступінь доктора історичних наук і видати їй диплом. Проте скаржники не вгамувалися та звернулись до НАЗЯВО, але отримали відмову. Лише з третього разу, у листопаді 2022-го, Нацагентство несподівано вирішило прийняти скаргу до розгляду. Фактично, цим порушивши конституційні права дисертантки, адже по скарзі було прийнято законне рішення.

 

Що стосується “фальсифікацій і фабрикацій”, то їх, забігаючи наперед, у дисертації Олесі Стасюк НАЗЯВО так і не виявило. А ось у скарзі, на підставі якої НАЗЯВО розпочало перевірку роботу, фальшування знайшлися. Так, Український католицький університет, профільна експертна комісія якого вивчала звернення на прохання НАЗЯВО, у своїй відповіді зазначив, що члени комісії “не можуть брати до аналізу Порівняльні таблиці збігів, які були додані до скарги, оскільки автори скарги користувались версією тексту, яка відрізняється від тієї, що Український католицький університет отримав від Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти 13 березня 2023 року, і який комісія Університету вважає оригіналом”. Отже, скаржники подали недостовірну інформацію.

 

Окремі ж аргументи цих осіб  просто викликають подив. Зокрема, очільник цієї групи Г. Боряк та інші закидають О. Стасюк “видавання за свої” чужих архівних пошуків, зазначаючи, що в списку використаних джерел є документи з Державного архіву Луганської області, що з 2014 року перебуває під окупацією. Мовляв, не могла ж учена їздити на тимчасово окуповану територію. Захист О. Стасюк резонно зауважує, що дослідниця вивчає тему Голодомору понад 20 років. Зокрема, у 2008 році вона була керівницею державної програми “Уроки історії: Голодомор 1932 – 33 рр.”, тоді ж відповідала за видання збірника документів “Голодомор на Луганщині 1932 – 1933 рр.”, тож в Луганському архіві таки встигла попрацювати.

 

Судилище 24 травня: чому на засідання етичного комітету не пустили ЗМІ?

 

Зрештою, скаргу Г. Боряка та інших не розглядали на засіданні Комітету з питань етики НАЗЯВО, що відбулося 24 травня. Це засідання перетворилося на “судилище” за зачиненими дверима, куди не пустили представників ЗМІ. Голова комітету А. Артюхов зачитував готові «звинувачення», заявляючи: «це Вам не суд, в суді будете відстоювати свої права». Під час виступу О. Стасюк, яка наводила докази протиправних дій комітету та змову Нацагентства зі скаржниками, неодноразово зривали.

 

На засідання комітету та НАЗЯВО Г. Боряк та інші не прибули, натомість незрозумілою була  присутність на засіданні тимчасової виконувачки обов’язків генерального директора Музею Голодомору Л. Гасиджак, декана історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка І. Патриляка та його дружини.

 

Про роль Патриляка у переслідуванні українських вчених раніше йшлося у статті брюссельського видання EU Today “Війна з пам’яттю: хто і навіщо в Україні переслідує дослідників Голодомору-геноциду?”. Патриляк ніколи не досліджував Голодомор, але 16 листопада 2021 року написав листа голові Українського інституту національної пам’яті Дробовичу, у якому від імені історичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка розкритикував методологію та висновки комплексних судових експертиз щодо кількості жертв геноциду. На підставі цього листа  Дробович, порушуючи свої функціональні обов’язки та закони України розіслав листи до державних установ, в яких закликав не визнавати чисельність жертв геноциду українців.

 

Лист Патриляка свідчить про його умисні дії, направлені на дискредитацію новітніх досліджень, які стосуються злочинів тоталітаризму та його антиукраїнську позицію. Він маніпулює даними, заявляючи, що “навіть якщо за верхню межу брати 10,5 млн, – це означає, що трохи менше за половину всіх селян УСРР було заморено голодом”.

 

Насправді в експертному висновку йдеться не про “селян”, а про всіх українців (один із поширених способів заперечення Голодомору як геноциду – це вигадування неіснучого терміну “соціоциду”: нібито комуністичний режим вбивав не українців за національною ознакою, а “селян” як соціальну групу), а серед 10,5 млн жертв – 9,1 млн українців мешкали на території УСРР, решта – на українських етнічних теренах в складі РРФСР.

 

                    Фрагмент листа Патриляка до голови УІНП Дробовича від 16 листопада 2021 р.

 

Хто ж уповноважив Патриляка виступити від імені всього історичного факультету КНУ? За даними джерел серед науковців вишу, ніякого засідання факультету з цього питання не було. Щоб з’ясувати протиправний факт та фальсифікацію листа, захист О. Стасюк подав кілька адвокатських запитів до КНУ ім. Т. Шевченка. Отримавши лише одну відповідь,  з’ясували  що декан збрехав і підставив своїх колег. Цікаво, що ідентичною за змістом була доповідна К. Чуєвої  ексміністру Ткаченку у червні 2022 року з пропозицією звільнити О. Стасюк з посади гендиректорки Музею.

 

Таким чином, ексміністр Ткаченко, голова УІНП Дробович, декан істфаку КНУ Патриляк та заступник директора Інституту історії Г. Боряк  діють спільно. Їхня мета -  дискредитація та знищення новітніх досліджень, якими встановлено чисельність жертв Голодомору-геноциду українців та блокування розкриття суспільству правдивої історії України.    Учасниками цієї змови стали і члени НАЗЯВО, про що свідчить пост  Г.Єфіменка у Facebook 7 червня 2022 р., який є фактом  переслідування  та цькування дослідниці.

 

Науковці  та громадськість на боці докторської дисертації О. Стасюк

 

Загалом варто зазначити, що спроби організаторів переслідування нацькувати на дисертацію наукову спільноту, влаштувавши таким чином громадську страту її авторки, не увінчалися успіхом. Так, НАЗЯВО розіслало листи до 13-ти університетів та наукових установ з проханням дати рецензію на дослідження О. Стасюк.

 

Інститут української археографії та джерелознавства НАН і Львівський національний університет імені Івана Франка – взагалі відмовилися брати участь у цьому фарсі.

 

Негативні відгуки надіслали – Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи, Національний університет “Києво-Могилянська академія”.  Також, у підтримку скаржників виступив Український інститут національної пам’яті. Саме керівники цих установ,  в останні роки намагаються просувати, як  нібито “офіційну” та “єдину правильну» версію, що у 1932 – 1933 роках «від голоду померло 3,9 млн осіб». А президент “КМА”  Квіт примудрився підписати відкритого листа проти О. Стасюк, автори якого намагалися дискредитувати новітні історико-правові дослідження.

 

Розуміючи ситуацію та захищаючи інтереси Української держави, університети та наукові установи надали позитивні відгуки на дослідження, зазначивши, що воно відповідає рівню докторської дисертації, а його авторка заслуговує на присудження наукового ступеня. Так, Інститут народознавства Національної академії наук України у своєму висновку зазначив:

 

“Уважно проаналізувавши суб’єктивний сумбур скаржників, підтверджується думка про якусь ненависть до докторантки, забувши, що тактика кожного індивідуального дослідження має свій стиль і систему, якою досягається науковий успішний результат. А результат О. Стасюк напрочуд успішний, заявлений в авторефераті і вдало розкритий, доведений текстом дисертаційного дослідження з його належними висновками”.

 

Плагіат чи “poor academic quality”? Подвійні стандарти Національного агентства

 

“Незручні” відгуки НАЗЯВО вирішило взагалі не брати до уваги. З метою створення враження хоч якоїсь об’єктивності, етичний комітет все ж таки визнав: у дисертації Стасюк не було “фальсифікацій і фабрикацій”. Проте, були виявлені текстові збіги, які нібито свідчать про академічний плагіат. Чи тотожні ці поняття? З точки зору українського та й європейського законодавства – ні. Частина 4 статті 42 Закону України “Про освіту” визначає “академічний плагіат” як присвоєння “результатів наукового дослідження”.

 

Таким чином, загублені лапки чи неправильно розставлені посилання у тексті – це не плагіат, а “poor academic quality” – “низька академічна якість”. Про це йдеться у мотивувальному висновку самого НАЗЯВО від 24 липня 2019 року у відповідь на публікацію “Української правди” щодо фактів можливого плагіату у працях членів Національного агентства. Зокрема, виправдовуючи текстові запозичення без посилань у докторській дисертації члена НАЗЯВО О. Длугопольського, орган зазначив, що “санкції за порушення принципів академічної доброчесності застосовуються, як свідчить світовий досвід, до вчених лише у випадку дослідницьких шахрайств”. Крім того, “помилки вважаються частиною науки, а технічна некомпетентність є одним із випадків “poor academic quality”, що не спричиняє шкоди, за яку потрібно карати, проте є “поганою практикою”, якої необхідно уникати”.

 

Чи знайшли в дисертації Олесі Стасюк привласнення чужих ідей чи наукових результатів дослідження? Ні, її праця цілком унікальна та самостійна.  У опублікованій на сайті НАЗЯВО таблиці текстових збігів, виявлених за допомогою програмного забезпечення, присутні запозичення стосуються першого розділу “Історіографія, джерела та методологічні засади дисертації”, проте всі вони із зазначенням  авторів і в допустимій кількості. 

 

Не секрет, що огляд історіографії – це більше технічна частина наукової праці, у якій вчений описує доробок своїх попередників. Своєю чергою, опис методів дослідження містить, зазвичай, загальновідому інформацію. В основній же частині дисертації  - це цитати з документів 1932 – 1933 років, які, природно, використовувалися раніше іншими дослідниками.

 

24 грудня 2021 року Університет Григорія Сковороди провів перевірку докторської дисертації О.Стасюк технічними засобами – програмою UNICHECK (ТОВ “Антиплагіат”). Показник унікальності тексту склав 89,5%, чого, згідно з внутрішнім положенням вишу, було достатньо, щоб визнати роботу оригінальною. Справа в тому, що в законодавстві України відсутні норми щодо допустимої наявності текстових збігів, тому це питання окремо регулюється кожним університетом. Як правило, оригінальним вважають дослідження, текст якого має 80-85% унікальності.

 

Чому міністр освіти та науки має повернути собі диплом?

 

Захист Олесі Стасюк наполягає: вчена отримала науковий ступінь, пройшовши всі законні процедури та навіть додаткові перевірки двома незалежними закритими спеціалізованими вченими радами, які призначило Міністерство освіти та науки. У вченої з’явилося набуте конституційне право. Більше того, вона має право на повагу до людської гідності, яке НАЗЯВО порушило, влаштувавши “судилище” над її науковою роботою без будь-яких підстав.

 

Фактично, це ні що інше, як форма булінгу, якому може бути підданий кожен вчений. Захист Олесі Стасюк закликає науковців з цим не миритися та знати свої права. Зокрема, міністру освіти та науки України Оксену Лісовому правники рекомендують подати заяву про повернення йому наукового ступеня у зв’язку із введенням його в оману.

 

Нагадаємо, що 30 травня Оксен Лісовий добровільно відмовився від ступеня кандидата філософських наук, здобутого у 2012 році, після публічних звинувачень у плагіаті. Міністр також подав свою кандидатську дисертацію на розгляд у НАЗЯВО. Ані першого, ані другого він не повинен був робити на цілком законних підставах. Згідно ст. 58 Конституції України, «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи».

 

Тому НАЗЯВО, створене у 2015 р. не має жодних правових підстав розглядати дисертації, здобуті раніше. Також на міністра не розповсюджується дія постанови КМУ від 19 травня 2023 р. № 502. Виникає питання, хто вмовив міністра здати диплом та з якою метою створюються «прецеденти»?

 

Науковці повинні знати, що згідно з п. 2 постанови Кабінету міністрів України від 17 листопада 2021 року №1197 наукові ступені здобувачам, які розпочали роботу над кандидатськими чи докторськими дисертаціями до 1 вересня 2016 року, присуджують згідно норм постанови КМУ від 24 липня 2013 року № 567, яка діяла до  31 грудня 2021 року. Кабмін, розуміючи, що питання позбавлення наукового ступеня можливо лише за рішення  суду (ст. 1, 3, 19, 124 Конституція України), 27 липня 2016 року виключив розділ “Позбавлення наукових ступенів” з постанови № 567.

 

Таким чином, вчені, які розпочали свої дисертаційні дослідження до 1 вересня 2016-го, а захистилися до 31 грудня 2021-го, – не можуть бути позбавлені наукових ступенів.

 

Викладене стосується і міністра освіти та науки, який, фактично, також став жертвою “плагіатного булінгу”. Стосується і Олесі Стасюк, адже вчена розпочала роботу над своєю докторською дисертацією ще на початку 2016 року: 22 лютого Вчена рада Університету затвердила тему її дисертаційного дослідження. Дисертацію О.Стасюк захистила, як відомо, 24 грудня 2021 року, тож НАЗЯВО не мало будь-яких підстав брати до розгляду та приймати будь-яке рішення за скаргою Г. Боряка.  З якою метою тоді НАЗЯВО рекомендує МОН порушити українське законодавство?

 

Науковців, які займаються дослідженням злочинів, вчинених проти української нації, держава повинна підтримувати, особливо це важливо під час російсько-української війни, та жорстко реагувати на антиукраїнську діяльність «п’ятої колони» в України. 

 

Дати відповідь на окреслені питання може лише суд. Ми, своєю чергою, обіцяємо стежити за процесом, який впливає як на долю однієї вченої так і на майбутнє української науки загалом.  Результати судового процесу, перед вшануванням 90-х роковин, матимуть глибинні наслідки для Української державності.

 

Олена МИХАЙЛІВСЬКА