13 березня, 58-мі роковини Куренівської трагедії – техногенної катастрофи, коли селевий потік із Бабиного Яру крізь прорвану дамбу затопив Куренівку й призвів до численних жертв.
Сьогодні кияни несуть квіти до пам’ятного знаку біля Подільського трамвайного депо.
Про це повідомляє "Київпастранс".
"Хвилиною мовчання ми вшановуємо пам’ять працівників нашого підприємства, які в той страшний день стали жертвами прориву дамби…", - написав у Facebook гендиректор КП "Київпастранс" Дмитро Левченко.
На початку 50-х років у зв’язку з забудовою Сирецького житлового масиву в Києві треба було збільшити виробництво цегли на Петрівських цегельних заводах, що функціонували тоді в районі нинішнього Куренівського тролейбусного депо. На кар’єрах цих заводів розпочиналась підготовка до розкривних робіт у великих обсягах. Щоб зменшити витрати на вивезення ґрунту, було запропоновано розріджувати його водою і цю масу по трубах перекачувати до Бабиного Яру. Таким чином можна було вирішити дві проблеми: дійсно зменшити витрати на транспортування ґрунту й одночасно замити яр, на місці якого планувалось створити парк культури й відпочинку.
Замив Бабиного Яру розпочався в 1954 році. З 1954 по лютий 1961 року включно до Бабиного Яру було перекачано 3341378 кубічних метрів розрідженої маси. У процесі виконання робіт грубо порушувались рекомендації проектувальників. Приміром, рівень штучного водоймища у Бабиному Яру згідно з проектом мав підтримуватись на позначці 118-120 м, фактично же його піднімали до 150-160 метрів.
Унаслідок допущених порушень у штучному водоймищі Бабиного Яру води зібралось удвічі більше від проектної норми. Вода почала шукати собі вихід і знайшла його в греблі № 4 (за нинішніми ознаками вона була споруджена між територією лікарні ім.Павлова і вул.Олени Теліги). Гребля почала розмиватись і, послабившись, раптово зруйнувалась. Це сталося вранці 13 березня 1961 року приблизно о 9 годині 20 хвилин і тривало 10 – 15 хвилин. Вал рідкої земляної маси заввишки 8 - 10 метрів із гуркотом і ревінням ринув у бік вулиці Фрунзе, зносячи все, що траплялося на його шляху: дерева, будівлі, споруди, транспортні засоби, людей.
Як відомо, радянська влада замовчувала наслідки Куренівської трагедії, реальні цифри загиблих так і не було названо – оголосили лише про загибель 145 людей, тоді як, за неофіційними даними, під час трагедії загинуло близько 1500 осіб. Катастрофа знищила 22 приватних одноповерхових будинки, п'ять двоповерхових, 12 одноповерхових будинків державного фонду, два гуртожитки.
За радянської влади ця сумна дата була під забороною. Вперше відкрито вшанували жертв катастрофи 1991 року. А через три роки було відкрито Пам’ятний знак, на стелі якого викарбовано прізвища усіх загиблих працівників трамвайного парку.