Час розплати: державні органи варто очистити від пропутінських українофобів

Здається, аж тепер багатьом громадянам України (і україномовним, і російськомовним) починає розвиднятися, що знавісніле накидання кремлівською пропагандою поняття фашизм є підступним прийомом внесення розколу в українське суспільство.

Це є складова гібридної війни, яку давно задумали кремлівські імперіялісти. Кремль націлював на це фінансовані й підтримувані ним політичні партії і партійки, акцентуйовані на шельмуванні українства тавром нацизму-фашизму.

Це була складова тотальної українофобії, покликаної загальмувати звільнення мешканців України від ментально-психологічної, політичної, культурної, церковної зележності від Росії. «І прежде всего с Рассієй», - кривоприсяжничав свого часу під час інавгурації на президента Леонід Кучма. Він привів із собою до влади Медведчука, Табачника, Семиноженка, утримував на прив’язі запінену українофобку Наталію Вітренко, орієнтувався на підтримку московської Церкви і т. д. і т. д.

Продовжив цю політику Віктор Янукович, який прийшов до влади завдяки підтримці старого компартійно-гебістського і підкреслимо - УКРАЇНОФОБСЬКОГО червоного директорату, затюканого донецького обивательства та видресируваного на тій-таки українофобії російськомовного електорату.

Окупація Донецького краю відбулася саме на основі «борьбы с фашизмом-нацизмом», яку провадила Партія регіонів. Патент на захоплення України під цим гасло йому було видано в Кремлі. Та частина зрадницького електорату, яка голосувала за Партію регіонів і Віктора Януковича, має знати, що в тому числі і на їхній совісті, і на їхніх руках кров тисяч українців, українських воїнів, які ведуть боротьбу з путінською агресією, починаючи з 2014 р.

Це саме вони підтримували облудні гасла спадкоємців Януковича і збанкрутілої Партії регіонів, які маскувалися під «партію миру», але видавали себе як борці з фашизмом. Ці виборці неодноразово обирали до Верховної Ради різних рабіновичів, шаріїв, шуфричів, бойків, мураєвих, медведчуків і несть їм числа.

Усі пам’ятаємо натхненний спів депутата від ОПЗЖ Вадима Рабіновича з трибуни Верховної Ради про боротьбу «с фашистской силой темною». Під гаслами «нет фашизму!» весь гурт цієї українофобської шобли підтримував тоді біля трибуни Вадима Рабіновича.

А тим часом на столі у Путіна вже лежали плани війни проти України, провідним гаслом якої оголошено «денацифікацію», тобто знищення Української держави і розправа з українством. Тепер Рабінович з-під Сіону намагається когось розжалобити, що він, мовляв, був «за мир», але звідкись взялася війна, і він, до того ж, «заболєл» і більше не братиме участи в політичному житті.

Цим він нагадує колорадського жука, який, обжерши кущ картоплі, знаючи про неминучу відплату, беркицяється донизу і вдає з себе «немічного» чи «мертвого». Мовляв, не чіпайте мене, «я – больной»! Дуже прикро, але цю нечисть, засуджену за крадійство в особливо великих розмірах ще за радянських часів, настрашений «націоналізмом» обиватель неодноразово просував до парламенту.

Тим часом Рабінович та його фракція у Верховній Раді має нести відповідальність за масоване поширення путінської імперіялістичної пропаганди, ворожнечі на національному ґрунті та забезпечення ідеологічної підготовки в Україні путінської агресії.

А куди подівся відомий «борець із фашизмом» і «нацизмом» Євген Червоненко, невтомний завсідник промосковських пропагандонських каналів? А що з ревною «справжньою соціялісткою» й любителькою «канонической Православної Церкви» Наташей Вітренко, яка розвішувала в Києві російські триколорки й прямо нахвалювала й закликала Путіна-освободітєля?

Роль згаданих тут політичних персонажів, які незмінно стирчали в українському інформаційному просторі, поширюючи на різний лад українофобську отруту тепер під час війни виявилася сповна. Настав час прямої, причому не тільки морально-політичної, але й кримінальної відповідальности.

Дав би Бог, щоб нинішня більшість у Верховній Раді дала собі раду з патентованими путінським режимом українофобами та пропагандистами різноманітних отруйних випарів гібридної війни. Без цього докорінного оздоровлення інформаційного простору і розчищення кадрового складу державних органів перемога України в нинішній війні виглядає проблематичною.

Нехтування цією негальною необхідністю прирікає її політиків на подальші хворобливі марення в дусі строкгольмського синдрому, пошуку якихось «компромісів» з кремлівським терористом. А разом з тим на нові й нові блукання нетрями політичної непевности, на відсутність державної стратегії, а, отже, на подальшу колоніяльну зележність від імперської Росії.

Нині настав слушний час розірвати цей важкий і ганебний ланцюг.

Час розплати – неминучий!

Арсен ЗІНЧЕНКО, народний депутат Верховної ради І скликання, доктор історичних наук, професор

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рада хоче відправити Московський патріархат услід за російським кораблем.