Архип Куїнджі у Маріуполі: чим завинив перед рашистами автор «Української ночі»

Російською авіабомбою у заблокованому рашистами  з 1 березня незламному Маріуполі знищено Художній  музей імені Архипа Куїнджі. Черговий варварський злочин росія у ході підлої повномасштабної війни в Україні здійснила 21 березня, повідомила Маріупольська міська рада в своєму телеграм-каналі.

Цей прицільний удар варто сприймати як не лише як цілеспрямоване нищення культурної спадщини. Варто згадати, що Архип Куїнджі – з греків, а власне Маріуполь має й дуже помітну у своїй  історії сторінку грецьких переселенців.

18 березня нинішнього воєнного року для всієї України прем'єр-міністр Греції Кіріакос Міцотакіс повідомив у твітері про готовність  відновити пологовий будинок у Маріуполі, який безжально розбомбила армія російської федерації 9 березня, що зафіксовано на чисельних світлинах професійного українського фотографа Євгена Малолєтки, який на той час знаходився у місті і знімкує для інформагентства Associated Press.

Тож небезпідставно можна вважати, що нищенням музею імені Архипа Куїнджі росія відповіла і Греції.

 Оригінали «Червоний захід», «Осінь. Крим», «Ельбрус» Архипа Куїнджі, які знаходилися у Маріупольському музеї (Розміщені над експозиційними вітринами).                 

Власне  у метриці майбутнього художника Архипа Куїнджі, народженого на українських землях у російській імперії 1841  року, у селі Карасівка, що ввійшло згодом у межі Маріуполя, значилося прізвищем Еменджі - «трудова людина». Згодом прізвище трохи змінили, воно в перекладі означає «золотих справ майстер», на російський лад «Золотарьов» - як згодом назвався один із братів художника.

І хоч значна частина життя живописця пройшла  у Санкт-Петербурзі, куди незаможний молодий чоловік із третього разу вступив у художню академію, вважати російським його можуть лише пропагандисти країни-агресора, яка понад 300 років поневолювала Україну.

У 1875 році Архип Куїнджі написав картину «Чумацький шлях у Маріуполі» - і для митця в російській імперії  це не могло бути просто зверненням до теми малої батьківщини.  У 1876 році з’явилася  «Українська ніч» художника.

   Копія картини «Чумацький шлях у Маріуполі» із Маріупольського музею. Оригінал знаходиться у Третьяковській галереї країни-агресора.

Виходець із українського Приазов’я з 1882-го перестав виставлятися, і не показував своїх картин майже два десятки років, упродовж яких робив викладацьку кар'єру у Санкт-Петербурзькій імператорській академії мистецтв. І небезпідставно здається, що українська тема в його творчості могла стати причиною певного негласного тиску на художника в російській імперії, яка з часів Петра І активно збирала в поневоленій Україні найкращі таланти і намагалася зробити їх своїми.

У 1878 році на Всесвітній виставці в Парижі в присутності подружжя Куїнджі були представлені твори художника, що викликали загальне захопленн публіки і критиків. Відомий критик і захисник імпресіонізму Еміль Дюранті називав Куїнджі «найцікавішим серед молодих російських (хто тоді за кордоном міг розбиратися у тонкощах поневолених російською імперією територій? – Авт.) художників, у якого більше, ніж у інших, відчувається оригінальна національність». Того ж року Куїнджі почав писати картину «Вечір на Україні», яку допрацьовував 23 роки. Зрозуміло, що глибинно йшлося точно не про російську національність.

А вже у 1880 році у Товаристві заохочення мистецтв Архип Куїнджі організував виставку однієї картини «Місячна ніч на Дніпрі». Це одна із найвідоміших робіт художника. І з назви зрозуміло, яку географічно територію живописець  високохудожньо зобразив. У 1882 році представив публіці нову картину «Дніпро вранці», написану роком раніше.

У 1901 році Куїнджі порушив самітництво і показав своїм учням, а потім і деяким друзям чотири картини: закінчений «Вечір на Україні» ( знаходиться у державному Російському музеї, Санкт-Петербург), «Христос в Гефсиманському саду» (1901, Воронцовський палац-музей, Алупка ), третій варіант «Березовий гаю» (1901, Національний художній музей Республіки Білорусь, Мінськ) і вже відому «Дніпро вранці». У листопаді того ж року була влаштована остання публічна виставка робіт живописця, після якої ніхто вже не бачив його нових картин за його життя. Пішов у засвіти художник 1910 року.

У Маріупольському музеї імені Архипа Куїнджі у вересні 2021 року, коли авторка цих рядків разом із іншими журналістами відвідувала заклад, знаходилося  лише три оригінали невеликих робіт художника: «Червоний захід», «Осінь. Крим», «Ельбрус».  Усі датуються періодом 1898-1908 роки.

Художній музей розташовувався в ошатному колишньому приватному будинку із шикарною великою терасою на другою поверсі,  у межах нинішнього середмістя тепер на 80 відсотків зруйнованого рашистами Маріуполя. Звели будівлю  в стилі північний модерн у 1902 році.

На початку XX століття будівля, яку найдоречніше було би називати вілла, була весільним подарунком голови Маріупольської земської управи Газадінова власній доньці. Після більшовицького перевороту в жовтні 1917 року приватну власність націоналізували. Згодом використовували будинок як бібліотеку та історичний партійний архів.

У роки Другої світової війни німецькі загарбники розграбували приміщення.  Утім воно вціліло. У 1997 році там вирішили облаштувати картинну галерею. Наприкінці 2000-х років в будівлі провели реконструкцію за кошти меценатів. Художній музей імені Куїнджі урочисто відкрили 30 жовтня 2010 року.

У музеї було 10 залів загальною площею 300 м². У подальшому планували відкрити другу чергу музею, аби виставити для огляду більше експонатів.

За словами голови Національної спілки художників України Костянтина Чернявського, оригіналів робіт  Архипа Куїнджі на момент обстрілу в музеї не було. Там залишалися лише високопрофесійні копії «Чумацького шляху у Маріуполі» та ще кількох великих картин знаменитого художника авторства Андрія Яланського й Олександра Ольхова.

Перед початком повномасштабної війни росії проти України 24 лютого 2022 року у  цьому музеї  в Маріуполі також зберігалися оригінали картин всесвітньо відомих Івана Айвазовського, Миколи Глущенка, Тетяни Яблонської.

                                  Копія скульптури «Іоан Хреститель» Огюста Родена.

Що з ними сталося -  наразі невідомо. Загалом фонд музею налічував приблизно 2 тисячі експонатів, враховуючи твори живопису, декоративно-ужиткового мистецтва, графіки та скульптури. Скажімо, один із залів прикрашала бронзова копія скульптури «Іоан Хреститель» Огюста Родена.