Є на світі така велика транзитна країна — Україна, а в ній — велика транзитна область — Луганська. Як кажуть деякі політично стурбовані громадяни, історично склалося так, що мало не половина всіх рідких та газоподібних енергоносіїв потрапляє до нас саме через Луганщину. Цікаво от що: у той час, як у всьому світі війни ведуть за нафту, Україна з Росією сваряться через газ. Тьху-тьху-тьху, великого нафтового протистояння між «стратегічними партнерами» сьогодні не спостерігається. Що, втім, геть не означає спокійного життя для підприємства, яке керує всіма нафтотранспортними потоками в Україні. ВАТ «Укртранснафта» нині перебуває в стані війни, так би мовити, із ворогом внутрішнім. Точніше, проти цієї компанії ведуть запеклу «партизанську війну» загони крадіїв. Настирних, нахабних і досить непогано озброєних. Принаймні технічно.

Цю сцену наш фотокореспондент Володимир Стадник зробив 5 липня о 13.30 у самісінькому центрі столиці — на майдані Незалежності. Це сталося випадково, адже він знімав зовсім іншу подію, як раптом його увагу привернула цікава ситуація — престижний «Lexus RX300», який нахабно припаркувався на Хрещатику біля «Глобуса», завантажували на евакуатор. За цим дійством спостерігав інспектор ДАІ, який, судячи з усього, й викликав евакуаційну бригаду.

«Відчуваєте запах цієї солдатської їдальні? — запитав мене командир 169-го Навчального центру Сухопутних військ ЗСУ «Десна» Віктор Бокій. — Він же зовсім інший, ніж був раніше. Тепер це справжній заклад харчування!». Iз полковником важко було не погодитися. Це була не та традиційна «солдатська кухня», до якої всі ми звикли. Хто з власного досвіду, а хто з анекдотичних переповідань дембелів, спогадів батьків та фільмів. У відомій «учебці» на Чернігівщині відтепер усе інакше: солдати рівними лавами приходили до їдальні, колоною по одному шикувалися з підносами i отримували обід із рук молодих офіціанток. I ніяких нарядів по їдальні, з обов'язковою «хірургічною» чисткою картоплі. Таке диво поки що існує лише на базі «Десни». Солдатам, які навчаються тут, відверто пощастило.

Звичайно, сюди правильніше було приїхати у проміжок часу між 1 і 3 січня, у розпал «бойових дій» між російським «Газпромом» та нашим «Нафтогазом». Однак це було неможливим. Судіть самі: перше січня — святе діло, Новий рік. Другого, після вже двох безсонних ночей рідкісний чиновник «Укртрансгазу» врубався би, чого від нього домагається стороння людина. Третього ситуація як мінімум не поліпшилася, а у ніч на четверте «Велика газова війна» закінчилася. Можна було не поспішати. А тут іще в країні почала розгортатися передвиборча кампанія.

Драматургія «парламентської рулетки» відволікла увагу преси i громадськості від регіонів. Проте на місцях трапляються не менш драматичні події. Судові процеси захлинули чимало міст країни, адже мета лузерів — визнати місцеві вибори недійсними. Особливо коли йдеться про крісло мера.
З міста Ірпінь під Києвом йшли найтривожніші сигнали. Тут неформально виникла таємна коаліція помаранчевих i синьо-білих. Парадокс? Щоб в усьому розібратися, «УМ» побувала на місці запеклих боїв кількох бізнесменів та колишніх можновладців проти однієї жінки, відомої активістки помаранчевої революції, яка всупереч волі «сильних світу цього» фактично перемогла на виборах мера.

Коли мене запитали на суді, що я робила в наметовому таборі перед штурмом, я відповіла чесно: «Бутерброд». Для друга. З України.
«А в магазині не можна було купити?» — не схвалила мою відповідь суддя. — «Ні». — «Чому?» — «У вас же у протоколі написано. Бо я у той час брала участь у несанкціонованому мітингу з 1-ї до 3.15 ночі...».

Коли п'єш «Нафтусю» вперше, цілюща вода здається вкрай несмачною — особливо якщо лікар прописав не холодне, а підігріте питво. Ти відразу розумієш, звідки у рідини з характерним нафтовим присмаком та специфічним запахом взялася така назва. Втім на цьому неповторні властивості мінеральної води не закінчуються — буквально через кілька днів її споживання ти пересвідчуєшся в ефективності гомеопатичного продукту, призначеного «витрусити» з нирок пісок або почистити печінку, поліпшити процеси травлення і нормалізувати обмін речовин в організмі. Зауважу, що справжню «Нафтусю» ви не знайдете ніде, окрім Трускавця. За ті 179 років, що місто офіційно існує як курорт, у мальовничій долині гірської річки Воротище покращили своє здоров'я мільйони людей. Люди пили «Нафтусю», «Софію» чи «Марію», приймали ванни з мінеральної води дуже високої концентрації (як на Мертвому морі), полоскали горло, промивали кишковик, ходили на масаж, виводили з нирок каміння... Журналістка «УМ» також вирішила перевірити на собі лікувальну дію курорту, приєднавшись до лав відпочивальників під час літньої відпустки. А для початку — з'їздити на вихідні до колишньої всесоюзної оздоровниці на розвідку, щоб дізнатися, де можна зупинитися, чим полікуватися і скільки буде коштувати це задоволення. Деякі факти з життя невеличкого курортного міста, які вдалося з'ясувати паралельно, кореспондента просто шокували...

Перші три намети з'явилися на Жовтневій (Кастричніцькій) площі Мінська позавчора після сьомої вечора — якраз коли там на мітингу виступав лідер демократичних сил Олександр Мілінкевич. Однак, на відміну від київського Майдану-2004, «малі архітектурні форми» мінського Майдану відразу були конфісковані міліцією. Сховавшись за спинами учасників мітингу, з десяток молодих людей почали тихцем встановлювати ще один намет. Їх прикривали прапорами, щоб не привертати завчасну увагу. І до 21-ї години на площі стояло вже чотири намети, про що оголосив зі сходів Палацу профспілок один з ораторів — В'ячеслав Сівчик. Він закликав опозиційно налаштованих білорусів захистити молодь, що влаштувала табір, від репресій, а міліцію — виявити солідарність із власним народом.

Найдивовижніше і найприємніше нам, українцям, було стати учасниками перетворення величезної демонстрації в Мінську на справжній Майдан — за мірками Лукашенка, це найзухваліша і найбільш «незаконна» акція, яка тільки могла йому примаритися.

«Чи вірю я, що Батурин відродиться? Звісно, вірю!» — щира впевненість директора Батуринського державного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» Наталі Ребрової мимоволі передавалася i журналістам, які спілкувалися з нею того морозного дня. Бо ледь не триста років ця колишня резиденція гетьманів Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи i Кирила Разумовського була нікому не потрібна, і лише рік тому, як кажуть, процес пішов. Пішов відтоді, як новообраний Президент Віктор Ющенко посадив представників великого бізнесу в автобус та вивіз саме сюди, у Батурин. Бізнесмени все зрозуміли, i невдовзі на рахунки щойно заснованого фонду «Гетьманська столиця» почали надходити перші мільйони.