Шановна редакціє «України молодої», я передплатник Вашої газети і вона мені дуже подобається. Тепер про себе: я пенсіонер, мені вже 80 років і я постійно хворію. Дружина моя, Марія Іванівна, ще більше хворіє, тож ми роками вживаємо ліки, а вони дуже дорогі.

Шановна редакціє улюбленої, народної газети «Україна молода»!. Я не політик, проте життя змушує кожного думати і ставити собі одне запитання: доки терпіти?

Ситуація на Донбасі стає дуже загрозливою: на карту поставлено подальше існування Української держави. Спецслужби ФСБ, зокрема український відділ, системно відслідковують діяльність відомих українських політиків і планують їх дискредитацію і навіть фізичне знищення.

Політична криза, точніше криза управління державою, обумовлена родимими вадами Конституції 2004 р. Вона є найгіршою з можливих, бо в ній закладено невирішуваний конфлікт у виконавчій гілці влади. У нас два керівники виконавчої влади — Президент і Прем’єр-міністр, функції яких до кінця не розмежовані.

У цей скрутний для України час, коли Росія — країна-агресор — веде війну проти нашої Батьківщини, коли вбивають наших славних захисників Вітчизни та мирних жителів Донбасу, руйнують міста і села, організовують теракти не тільки в нашій країні, а й у світі, викрадають наших людей і кидають у Росії в тюрми, ведуть страшну і брехливу пропаганду проти нашого народу, ми своєю поведінкою самі допомагаємо нашим агресорам.

Нема, не було і бути не може! Ми звикли чути таке з Росії про нашу українську мову і зрідка захищаємося. Але це з арсеналу «Тримай злодія!». І це можна спробувати довести. Мова — засіб спілкування певного народу, який, у свою чергу, має свою національну територію...

Нині про Крим говорять дуже багато, великий галас стоїть. А я пам’ятаю 1954 рік (мені тоді будо 12 років), коли Крим передали до складу України. Президія Верховної Ради РРФСР звернулася до Президії Верховної Ради України з проханням прийняти Кримську область під свою опіку. Звісно, Президія Верховної Ради УРСР не могла відмовити в такому проханні.