Напередодні Великодня, коли в Україні є традиція впорядковувати могили родичів, ініціатори гуманітарно-просвітницької програми «Голодомор: Пам’ять в ім’я майбуття» звертаються до громадськості

Українська державність у 1917 році будувалася блискавично. Із, по суті, нічого постали державні інституції, установи культури, заклади освіти — від садочків до ВИШів, армія.

Дивлячись на потік дітей у Національному музеї історії України, здається, що це експозиційні зали котроїсь із західноєвропейських столиць або ж Вашингтона чи Нью-Йорка — адже там iз раннього віку привчають малят до культури музейного пізнання.

Що ліпше: зберігати спадщину «комуністичної епохи» чи знищувати її? Якщо зберігати, то де і як? Зараз ці питання активно обговорюють у суспільстві, адже після Революції гідності з мап зникають комуністичні назвиська, а з міст і сіл — боввани більшовицьких лідерів.

Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України?

Ця історія скидається на детектив. Нині брати Капранови вимагають від газети «Україна молода» 85 тисяч гривень «відшкодування» за непроданий другий наклад книжки «Веселих свят!». Мовляв, через розголос після статті «Як ЗаБРАТИ авторство: Брати Капранови, незважаючи на вишиванки і громадську активність, не гребують плагіатом?» у номері за 25 березня 2015 року, люди перестали купувати цю книжку.

Засилля реклами «русской маслєніци» в інфопросторі України вже не вражає і не печалить, а закликає до дії: пізнати власні традиції і докласти зусиль, аби їх дотримуватися. Хоча б задля власної безпеки. Та спершу розберімося з традиціями російськими. Основні атрибути тамтешньої «Маслєніци» — це «бліни» з ікрою, грибами, медом чи іншими начинками, виготовлення і спалення солом’яного опудала, гучні розваги й чаювання з самоварами просто неба, змагання…

Здавалося б, не така вже й складна справа: визнати офіційно межі стародавнього єврейського цвинтаря у відомому на весь світ містечку на Черкащині. І цим залишити у спокої старі поховання й загасити «міжнаціональні» пристрасті в міжнародному масштабі, що розгораються щороку перед новорічним паломництвом до могили цадика.

Після 1918 року українці стали заручниками божевільної ідеї. Ця ідея — комунізм. Щоб реалізувати цю утопію на теренах планети, тоталітарна влада влаштувала Голодомор в Україні. Історія цього геноциду є важливою для світу. Адже він був вчинений, бо українці опиралися поширенню «світової революції», що мала встановити в усьому світі режим червоного терору.

«Явище нашого Майдану не є унікальним. Виступи в подібному форматі відбувалися і у Європі, і в Азії, і на Близькому Сході. Але тільки в Україні вони повторюються раз у раз», — каже ініціатор і куратор вражаючої мультимедійної виставки «Майдан: від незалежності до свободи», історик і громадський діяч Віталій Нахманович. Ця виставка, що створена спільно з Українським інститутом національної пам’яті, експонується нині в Музеї історії міста Києва і присвячена низці Майданів, які відбулися на головній площі української столиці упродовж останніх 25 років.