Як кажуть, немає меж досконалості. А також — штату нинішнього Кабінету Міністрів. Не так давно з метою, як було заявлено, «забезпечення ефективного формування та реалізації державної регіональної політики» уряд Януковича розділив Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства на Міністерство регіонального розвитку та будівництва і Міністерство з питань житлово-комунального господарства. Чи поліпшилось від того наше житлово-комунальне господарство — кожен може судити з власного досвіду. А от матеріальний (та й моральний) стан чиновників поліпшився напевне. Адже до грандіозного штату останніх додався ще один міністр, а отже — й заступник міністра, референт міністра, секретар міністра — і далі у тому ж дусі.

Жити стало краще, жити стало веселіше — щось подібне за вождем усіх часів і народів повторює у своїх рекламних роликах Віктор Янукович. А йому хором, у донецькому багатоголоссі, підтакує вся Партія регіонів. До оптимістичного сьогодення, виходячи з логіки ідеологів ПР, додати стабільність — і наступить повний комунізм.

Днями Тимошенко презентувала стратегію розвитку країни «Український прорив: до справедливої та конкурентоспроможної країни», підготовлену її командою. Це вже третя презентація грунтовного, майже на 500 сторінок, документа. Спершу лідерка БЮТ представила свій доробок журналістам на прес-конференції, потім активу блоку — на з'їзді, а тепер винесла на розгляд експертного середовища — науковців, аналітиків. При цьому як керівник авторського колективу Тимошенко наголошує, що вона пропонує лише концепцію стратегії і очікує широкого обговорення, пропозицій і доопрацювання. «Не мертві ідеології потрібні світові та Україні, а жива модель, яка буде безперервно вдосконалюватися», — ось її підхід.

12 листопада 1990 року на засіданні Верховної Ради Української РСР виступав перший секретар Чернігівському обкому Компартії України Лісовенко В.Т. (історія зберегла тільки ініціали). Товариш Лісовенко нещадно ганив пана Хмару. Скрізь той Хмара, казав Лісовенко, куди оком не кинь. «Розправа над підполковником міліції Григор'євим — і там випадково опинились Хмара і Ємець. Спроба підірвати семитонний бензовоз — теж випадково опинилися Хмара і Ємець. Першого жовтня відбувся конфлікт демонстрантів iз працівниками міліції — теж випадково опинились Хмара і Ємець. Підбурювання студентів на голодiвку — теж вони...». Колись Хмара справді опинявся в потрібному місці в потрібний час. Причому постійно. А у 2006-му на півтора року випав із великої політики. Втім сам Степан Ількович із цим категорично не погоджується. Незабаром, слід думати, Хмара повернеться в парламент (у списку «Нашої України — Народної самооборони» він має не надто гонорове, але прохідне 94-те місце). Але це — в майбутньому. А про минуле Хмара згадує з різними почуттями.

До того, що кожна політична сила прагне відтінити власні досягнення (для чого досягнення опонентів відсовуються в суцільну «тінь»), можна ставитися поблажливо, хоча краще було б стати свідком професійної дискусії щодо можливих шляхів розвитку країни найближчим часом і в перспективі. Із поясненням того, наскільки від такої перспективи віддаляє — або до неї наближує — кожний конкретний крок правлячої партії. На жаль, мало хто з наших політиків володіє бодай нейтральною лексикою щодо своїх опонентів. Власне, із цим теж можна було б змиритися, якби супротивника лаяли за конкретні кроки або за те, що їх немає. Але трапляються зовсім абсурдні ситуації, коли опонента спочатку оббрешуть, а потім із власної брехні зроблять жупел і носяться з цим жупелом із року в рік. Чомусь найбільше схильні до такого роду політичної боротьби політики з найсхіднішої області України — Луганської.

У народі кажуть, справжній чоловік повинен звести будинок, посадити дерево і виростити сина. І ця істина беззаперечна. Ви запитаєте: до чого тут свято будівельників? Але саме вони зводять будинки, в котрих житимемо ми і наші діти (звичайно, за наші кошти, адже держава давно забула про конституційні права громадян на безплатні квартири)...

«Гарний хлопець, і такий щирий — йому можна вірити», — такі відгуки авторка цих рядків почула від кількох «простих виборців», плануючи інтерв'ю з Русланом Князевичем. І справді, спілкуючись із цим молодим політиком, розумієш, чому «Наша Україна» зробила ставку на «нові обличчя»: їм ще вірять. Вони поки що щирі і сповнені ентузіазму. Люди це відчувають і намагаються не думати про те, скільки таких натхненних борців за справедливість жорстока політична дійсність пережувала й «виплюнула» зовсім інакшими. Зрештою, рано чи пізно практика тотальної продажності й корумпованості в українському політикумi повинна припинитися, то чому б і не зараз — із приходом в оновлену Верховну Раду «оновлених» депутатів? Принаймні Князевич запевняє, що саме так воно й буде, і переконує: цього разу «Наша Україна» вкупі з «Народною самообороною» веде до парламенту тільки незламних однодумців.

Рушили! Хай там як надували щоки партійні вожді нашої доблесної урядової коаліції, тавруючи «злочинні укази», але, повернувшись спиною до простодушного народу, роблять зовсім не те, про що говорили. Гучно заявивши з високої трибуни: «Я в цьому участі не беру!», нині вони активно шикуються в чергу, аби реалізувати своє священне і найжаданіше право — бути обраними. А значить, захистити свій бізнес від злих конкурентів, узяти участь у розподілі грошових потоків та суттєво примножити родинні статки. Тобто мета свята — добробут родини (власної) та щастя дітей (рідних). Напрошується рекламне гасло, чи не так?