Чемпіонка України зі стриптизу Чорний Ангел — Вардануш Мартіросян.
Перша чемпіонка України зі стриптизу Вардануш Мартіросян любить борщ, ніколи не займалася консумацією, живе із чемпіоном України із кікбоксингу і вважає себе занадто талановитою, щоб танцювати стриптиз за кордоном
Перший чемпіонат України зі стриптизу викликав навіть більший інтерес, аніж очікувалося. Його телеверсію купив у СТБ і один російський телеканал. Його з однаковою цікавістю дивилися й ті, хто регулярно розважається цим мистецтвом у стрип-клубах, і ті, хто зроду не бачив жодної «живої» стриптизерки. У фіналі очікували інтриг, підступів, диверсій, і тому всіх, особливо у провінції, здивував той факт, що переможницею стала дівчина із Кривого Рогу, стриптизерка Чорний Ангел, яка й оголеною вміла залишатись таємничою, інакшою. І кореспондент «України молодої» вирушив до Кривого Рогу, куди зазвичай вибирався у відрядження тільки на металургійні комбінати, на зустріч із Чорним Ангелом.
Поспілкуватися Чорний Ангел запропонувала у затишному кафе на Соцмісті. При цьому відверто зізналася, що ще не снідала. І, на моє неабияке здивування, замовила... борщ.
— Ми вчора їхали автомобілем з Алушти, то по дорозі я теж борщ неодмінно їла, — відразу пояснила. — І мої супутники також збентежилися: мовляв, як можна двічі на день борщ їсти? А я й тиждень підряд можу його їсти. Що поробиш, коли я цю страву люблю?
А от на запитання, чи й надалі її величати Чорним Ангелом, «Міс Стриптиз» махнула рукою: «Мене у Кривому Розі усі знають, тож називайте, як є, — Вардануш Мартіросян, або ж скорочено — Варда». І, як кажуть, без ретуші розповіла усю свою біографію. Тато з мамою не живе ще відтоді, коли їй лише рік виповнився, однак з донькою зв'язків не втрачав. Побувала Варда і в Єревані. П'ятирічною. Однак дотепер тримає у пам'яті незабутні враження від відвідання Ечміадзіну. Тож на Олімпійських іграх чи інших змаганнях, зізнається, однаково вболіває і за Вірменію, і за Україну. Команду КВК «Нові вірмени» теж дуже любить. Мама у неї взагалі має вельми рідкісну для Кривого Рогу національність — марійка, по батькові. А ще три її сестри записалися українками, хоча по матері вони росіянки. Варда ж за паспортом — вірменка.
Своїми здібностями «Міс Стриптиз» завдячує насамперед мамі. Катерина Сергіївна нині працює швачкою, але вміє і в'язати, і танцювати, і має звання майстра спорту з акробатики, себто була всебічно розвиненою «дитиною». Свого часу мріяла стати повітряною гімнасткою. Тож і Варду насамперед до цирку підштовхувала, але зовсім не до стриптизу. Свої перші кроки в напрямi цирку дiвчина зробила ще в третьому класі — у цирковій студії тоді почала займатися натхненно. Але подальший вибір, як тепер щиросердно зізнається, визначила проза життя. Циркові номери все ж оплачувалися вельми скромно. А хотілося чогось більшого — у плані матеріальному. Так поступово й перекваліфікувалася у танцівницю.
Понад три роки тому прийшла до закладу, де вже працювали юнак з дівчиною. А у Варди після занять у цирковій студії розтяжка дай Боже... Тож з обома уклала, так би мовити, негласну угоду — вони її вчать танцювати, а вона їх — пластиці тіла.
— Потім з партнеркою ми стали танцювати разом. Чоловікам дуже подобається, коли перед ними дві дівчини виступають — немовби лесбос. Платили ж нам зовсім непогано. Тож невдовзі вже самостійно танцювала, у закладі, який, чесно зізнатися, називали еротичною їдальнею. Але я його дуже любила. Два з половиною роки там відпрацювала, доки «їдальня» не переїхала кудись там до Одеси. Тож жалкувати з приводу того, що цирк залишила, ніскільки не доводиться. Я ж дотепер працюю на канаті — тільки металевому.
 |
— І все ж наскільки ти комплексувала, коли вперше публічно, так би мовити, роздягнулася?
— Справа в тому, що я не виходила топлес... Роздягалася тільки до білизни. Коли ж ти комусь подобаєшся, і він бажає побачити тебе оголенішою, то повинен заплатити значно більше... Хоча свій перший приватний танець я виконала для знайомих, з якими росла в одному дворі. Коли вони мене побачили, то вельми здивувалися: «Що ти тут робиш?». «Танцюю, — відповідаю. — Хочете, і для вас номер виконаю?». Вони: «Хочемо». «Тоді давайте гроші...» Взагалі ж повністю голою я ще не виступала ніколи.
За великим рахунком, коли б у мене був вибір — танцювати топлес чи ні, я б його вивела зовсім на інший рівень, який ми, щоправда, не всі сприймаємо. Ви ж бачили мій танець у фіналі? Я там до клієнта, за великим рахунком, не підходила. У принципі танцювала для стільця, але так, щоб чоловік міг себе уявити поруч зі мною.
— Чому? Ти не боялася опинитися у ролі «білої ворони»?
— По-перше, я не хочу принижувати своєї гідності — тертися об незнайомого чоловіка. Якщо ж це танець, то вершиною майстерності вважаю вміння збудити клієнта на відстані. Потертися об нього кожна зможе... А ось впливати на підсвідомість складніше. Тож я до останнього переживала, чи зрозуміє суддівська колегія, що я цим танцем хотіла сказати. Як бачимо, зрозуміла... Хоча, відверто кажучи, не вірила, що чемпіонат буде чесним. Тож приємно подвійно.
— Мабуть, довго репетирувала?..
— Повірте — репетирували буквально один раз. До того ж після півфіналу голова була, немов ватна. Довго не могли підібрати музику. Взагалі хотіли поставити танець під музику, на яку накладається шепіт дівчини. Але й це не вийшло. Зрештою, довелося прослуховувати те, що є. І при цьому уявила щось на кшталт кабаре, куди випадково забрела підвипила танцівниця і надибала на сорочку клієнта... Надалі була суцільна імпровізація. В еротиці все ж важко збуджувати чіткими хореографічними рухами. Тут можуть бути хіба що маленькі штрихи, але не постановка.
— Деякі газети писали, що консумація — конкурс, який не має сенсу. Тут все ж ідеться про вміння «розкрутити» клієнта на гроші...
— У такому конкурсі я брала участь вперше у своєму житті. І коли мене запитували, чим ти «тиснутимеш» клієнта, відповідала відверто: «Не знаю... Просто буду чесно з ним розмовляти». Однак не можу стверджувати, що конкурс не мав сенсу. Його мета — «розкрутити» чоловіка на гроші так, щоб він залишався задоволеним. До того ж умови були дуже цікаві. Чоловікові давалися 500 чупсів, еквівалентних такій же сумі у гривнях. Себто, він міг їх просто обміняти на гроші й піти. Чи обмежитися тим, що пригостити тебе соком. Однак при цьому він неодмінно має виставити учасниці конкурсу оцінку.
Так ось одна з моїх суперниць «розвела» клієнта так, що він їй віддав усі 500 чупсів. А коли вона пішла, то ще й власних 200 гривень доплатив. Однак сприймати це за суцільний позитив не доводиться. Клієнт після такого максимальну оцінку — 12 балів — не поставить, бо він... розізлився. Принаймні я вважаю, що у даному випадку на результат вплинуло саме це.
Мені теж усі 500 гривень на руки дісталися. Бо пити я не могла — спробувала було «Мартіні», а потім вирішила за краще на своєму улюбленому апельсиновому соці зосередитися. Усе склалося начебто нормально. Мій клієнт сказав: «Якщо твій виграш залежить від мене, то ти виграла». Хоча це був єдиний конкурс, у якому на результат я, вважай, ніяк вплинути не могла». Я не вмію «розкручувати» на гроші. Хіба що можу їх чесно попросити.
— Одна з газет написала, що ти перемогла завдяки гарненькому обличчю...
— Гарненьких облич там вистачало. І якби тільки за ними визначали переможців, то мене серед призерів могло б і не виявитися. Дуже красиві дівчата все ж там змагалися. Стриптизерка повинна поєднувати в собі багато якостей — розтяжка, пластика, привабливі костюми та ефекти. Звісно, гарні зовнішність та фігура у неї мають бути насамперед. Якщо цього у тебе немає, то як ти можеш подобатися чоловікам? Усе має бути максимально гармонійним. Бо якщо у дівчини добра техніка, але вона не сексуальна, то це вже, даруйте, не стриптизерка.
— Ну а до штучних засобів посилення ефектності як ставишся? Взяти той же силікон...
— Силікону у мене немає ніде — навіть у губах, про них, до речі, найчастіше запитують.
— Ще кажуть, що ти схожа на Надю з «ВІА ГРИ», яка теж починала зі стриптизу...
— Натяк тонкий — значить, я теж незабаром заспіваю? Як і моя мама... Я ж всебічно розвинута дитина. Не соловей, але щось чую...
— Ну а повідомлення про те, що тебе запросили працювати на телеканал СТБ?
— На цю тему ще не можу сказати нічого конкретного. Поки що з Кривого Рогу нікуди виїздити не збираюся.
У нагороду першій чемпіонці України зі стриптизу дісталися золота прикраса з діамантами та сапфірами і вечірня сукня від модного салону «Іванна». У дискоклубі «Голлівуд», де Варда виступає, з цієї нагоди влаштували гучне свято. Як і годиться, вшановували її подарунками, повітря розтинали феєрверки...
Коли ж ми йшли з нею по вулиці, здавалося, що Варду знає буквально кожен перехожий. Отже, Кривий Ріг — не лише місто гірників, а й стриптизу? На цю тему не поговорити з Вардою ми просто не могли.
— До речі, одна з газет писала, що на чемпіонаті була представлена лише провінція, оскільки вдатні стриптизерки-киянки вже давно працюють за кордоном?
— Я себе вважаю занадто талановитою для того, щоб їхати за кордон. Тому що там не танцюють, а заробляють гроші, будемо відвертими. Я теж отримую непогано — відмінно, можна сказати. Але при цьому моя гідність зі мною. Мені образливо, коли про Кривий Ріг кажуть: у вас червоні собаки, червоний сніг і дерева жахливі. А я відповідаю, що у нас місто найдовше і команда клубу веселих та винахідливих «95-й квартал» чудова... Тепер же, виходить, у Кривому Розі й стриптизерки найкращі.
Не так давно в Алушті я з київським балетом зустрілася. У розмові не зовсім точно про них висловилася. Вони відразу: «У нас так не кажуть...» Я ж у відповідь: «А у нас кажуть». Так вони іронізувати почали: «Звичайно, Київ — провінція...»
— А Чорним Ангелом, бува, не прихильники тебе охрестили?
— Так, клієнти... Тільки спершу вони мені придумали ім'я Чорна Вдова. Але ж це якось жорстоко... Тож я їм запропонувала придумати щось добріше, чесніше, душевніше і водночас чорне, бо це — мій улюблений колір. Тому й Чорний Ангел.
— Ну а мама як ставиться до твого життєвого вибору?
— Я знаю, їй немало знайомих говорили про те, що вони не хотіли б, аби їхня донька танцювала стриптиз. А подивилися мене по телебаченню — вже висловлюються інакше. Мовляв, аби моя донька танцювала так, як твоя Вардануш, я б теж не проти віддати її в стриптизерки.
— Цікаво знати, а який у кращої стриптизерки України ідеал чоловіка.
— Це — мій коханий чоловік. Він теж чемпіон України — тільки з кікбоксингу. Працює на обміні валюти. Нині ми живемо вже разом.
— І як він до твоєї діяльності на ниві стриптизу ставиться?
— Цілком нормально. Навіть на фінал чемпіонату України у Києві супроводжував.
Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>
«Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>
«Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>
...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>
Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>
«Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>
