Життя на пуантах

      Нещодавно на сцені Національної опери України відбулася прем'єра балету «Лебедине озеро». Подія, що, на перший погляд, на суперсенсацію не претендує — зрештою, прем'єр сьогодні в Києві вистачає. Але ця вистава таки мала кілька принципових відмінностей. По-перше, презентували її не професійні танцівники, а вихованці Культурного центру «Кияночка». А по-друге, це «Лебедине озеро» було замовлене... міністерством освіти Північної Кореї. Репетирувати його «Кияночка» почала у вересні минулого року, а вже в січні у Корейській Народно-Демократичній Республіці вона мала кілька аншлагів. До цього успіху «Кияночка» йшла довго і наполегливо — вона вже розміняла третій десяток і делегувала своїх перших випускників на найпрестижніші сцени країни. Художній керівник Центру Дмитро Кайгородов переконаний, що балетне мистецтво варте того, аби присвятити йому все своє життя. Дружина Галина Кайгородова, син Євген Кайгородов та невістка Яна Гладких главу сім'ї підтримують на сто відсотків.

      — Дмитре Євгеновичу, Культурний центр «Кияночка» сьогодні — це...

      — ...це навчальна організація, заклад освіти та культурного розвитку, де, окрім хореографічного коледжу, є ще хореографічна гімназія, початкова школа-дитячий садок, позакласне навчання і молодіжний театр танцю. Школа давно вже перестала бути винятково міською — тут навчаються діти не тільки з Києва, а й з Одеси, Львова, Харкова, Миколаєва, Донецька. Є учні з Німеччини, Ізраїлю і навіть Південної Кореї. Щороку випускники «Кияночки» ідуть у світ дорослих танців, поступаючись місцем молодим... Нам, звичайно ж, сумно розлучатися зі своїми улюбленими учнями, але я спокійний за них. Бо досвід, що вони отримали тут, достатній для того, щоб здолати найзахмарніші вершини світового балетного Олімпу.

      — Сьогодні «Кияночка» — це відомий колектив, що має чимало престижних нагород і солідну гастрольну біографію. А як усе починалося?

      — А починалося все ще з часів мого навчання в аспірантурі в славно відомому Київському інституті культури. Тут і народилася ідея своєї балетної студії, бо вже й досвід був, і бажання. Із самого початку мені допомагала моя дружина Галина Миколаївна. З нею разом 25 років тому ми відкрили перші експериментальні хореографічні класи у Київській середній школі № 57. А потім уже ми заснували «Кияночку». Зараз нам допомагають наш син і невістка, солісти Київської національної опери, заслужені артисти України Євген Кайгородов і Яна Гладких.

      Я б сказав, що маю досить звичайну біографію, нічого особливого. Закінчив аспірантуру, працював балетмейстером у Київській консерваторії. До речі, завідувачем кафедри й режисером тамтешньої оперної студії працював прославлений український оперний співак, народний артист, професор, режисер Дмитро Михайлович Гнатюк. Взагалі вважаю, що мені з самого початку навчання дуже щастило з учителями. Моїми педагогами в різні роки були відомі хореографи Євген Васильович Зайцев і Микола Іванович Трегубів. А танцювати я почав у 7-му класі. Можна вважати, що з цього часу, коли в мене зародилася любов до танців, і почалася моя творча біографія. (У цей час нашу співбесіду перервав терміновий дзвінок із Москви.)

      — Це дзвонив Григорович, — пояснив Дмитро Євгенович, — режисер московського Большого театру, — з приводу участі в міжнародному конкурсі.

      — Маєте спільні справи?

      — Нас зв'язує з ним багатолітня робота в Українському культурному молодіжному проекті, що називається «Юнацький міжнародний конкурс артистів балету — Фуете «Артеку». У цьому проекті ми з ним беремо участь як члени журі конкурсу, а наші учні там конкурсанти. Взагалі повинен вам сказати, що участь у конкурсах і гастрольні поїздки для танцюристів-початківців не просто дуже корисні й необхідні, це частина навчального процесу. Адже лише так наші учні можуть не тільки показати все те, чому їх навчили, а й набратися досвіду, переглянувши виступи конкурсантів із різних країн і різних балетних шкіл. Водночас це суворий іспит, де знання молодих виконавців оцінюють всесвітньо визнані аси класичного балету.

      — Як вас приймали в Кореї? Слов'янська балетна школа там виглядала не надто екзотично?

      — Південна Корея — це країна зі своїм специфічним способом життя і незвичайною для європейського сприйняття своєрідною культурою. Ми там побували з гастролями уже вдруге. Але, що нас найбільше здивувало, так це та увага, яку приділяє влада цієї країни вихованню своїх дітей. На наші виступи приходили діти, які тихо сиділи кілька годин і невідривно, зовсім «по-дорослому», дивилися й аплодували нашим юним танцюристам. Ми станцювали чотири вистави балету Чайковського «Лебедине озеро», показували також українські національні танці. Глядачі приїжджали на наші концерти цілими школами — такого теплого прийому, як був у Кореї, я й не пригадую.

      — Чи можна говорити про те, що Південна Корея сьогодні переживає бум класичного балетного танцю?

      — Мабуть, що так. У цій країні увага до класичних видів танцювального мистецтва приділяється на найвищому, урядовому рівні. Про це говорить той факт, що більшу частину наших гастролей фінансувало міністерство освіти Південної Кореї. А взагалі інтерес до класичних танців сьогодні дуже великий майже у всіх країнах світу.

      — Дмитре Євгеновичу, гастролюючи світом, ви зустрічаєтеся з нашими співвітчизниками, які живуть за кордоном?

      — Ще не було жодної зарубіжної поїздки, щоб ми не зустрічалися з українцями, що живуть за кордоном. До нас на концерти приїжджають українці цілими родинами, іноді з далеких міст і навіть із сусідніх країн, долаючи сотні кілометрів. Все це для нас дуже зворушливо... До речі, крім обов'язкової класичної балетної частини, ми у свою творчу програму включаємо чимало українських національних танців, чимало що беремо з репертуару школи танцю імені Вірського. Іноді веземо за кордон тільки українську хореографічну програму. Як це було, наприклад, на гастролях Латинською Америкою, де нас приймала наша українська діаспора. Цього року плануємо зробити постановку й включити у свій репертуар балет «Тарас Бульба» на музику Соловйова-Сєдого. До речі, на наші закордонні концерти, крім українців, приходять подивитися й поспілкуватися також іноземні студенти, що навчалися в київських або українських вузах. І, звичайно ж, до нас приходять наші колишні вихованці, що працюють у багатьох країнах світу.

      — Скажіть, такий успіх гастролей ви пояснюєте заслугами саме вашої трупи чи всього українського балету?

      — Престиж української й, зокрема, Київської балетної школи у світі традиційно досить високий. Київська школа балетного танцю, поряд із санкт-петербурзькою і московською, вважалася однією із кращих у колишньому Радянському Союзі. Тому люди, що приходять на наші концерти, цілеспрямовано ідуть назустріч iз уже всесвітньо відомим українським балетом, і лише потім оцінюють виступи наших танцюристів. Але повинен із гордістю вам нагадати, що на минулому московському балетному фестивалі саме наші випускники зайняли чи не весь п'єдестал пошани: золота медаль — Віктор Литищук, срібна — Наталя Домбрачева... Серед випускників нашої школи ви знайдете багато відомих імен. Це солісти Київської опери Віктор Іщук, Ярослав Саленко, Наталя Домрачева, Христина Шишпор, солісти Віденської опери Олександр Масленників й Анна Щепелева, Анна Інчук... Наші випускники працюють у Франції, Португалії й навіть у далекій Індії та Японії. До речі, в «Кияночці» в різні роки навчалися українська чемпіонка Європи з художньої гімнастики Ганна Безсонова, зірки російської естради Наталя Корольова та Анастасія Стоцька.

      — Нещодавно у Нью-Йорку відбувся фестиваль сучасного балету з елементами джазу й року. Що ви думаєте з приводу нових напрямків у класичному балеті?

      — Дійсно, зараз серед молоді різні соціальні балети з елементами багатоманітних сучасних музичних і танцювальних напрямків дуже популярні. І ми, як ви розумієте, також не можемо залишатися на місці, за симпатіями наших глядачів слідкуємо дуже пильно. Тому одним із найбільших досягнень останніх років вважаю постановку сучасного балету «Кармен-Стріт», яку ми зробили разом із видатним хореографом Аллою Рубіною. У цьому спектаклі підіймаються злободенні питання, які, на перший погляд, «накласти на балет» нереально: дитяча злочинність, боротьба з наркоманією, СНІДом... Я вважаю, що ця вистава нам вдалася. Ідея постановки молодіжного соціального балету з'явилася в нас ще п'ять років тому, однак тоді не змогли знайти необхідних коштів. Торік ми показали чотири спектаклі на сцені Національної опери й Музичного театру.

      — Дмитре Євгеновичу, яким вам бачиться майбутнє української балетної школи?

      — Я хочу побажати нам усім, щоб наші шановні українські державні діячі, депутати, бізнесмени приділяли більше уваги й виділяли кошти на збереження і розвиток вітчизняної культури, освіти й мистецтва. Можливо, це звучить якось банально, буденно, але так прийнято в усьому розвинутому світі. Раніше проводилися молодіжні фестивалі на державному рівні, а зараз така подія стала великою рідкістю. Не треба бути аж занадто розумним, щоб зрозуміти: якщо сьогодні ми все запустимо, завтра доведеться витратити набагато більше коштів, щоб відновити втрачене. До того ж, зараз нас уже наздоганяють японські, китайські й європейські балетні школи. Вони за останні роки помітно додали, піднявши рівень своєї майстерності. І я не відкрию великої таємниці, якщо скажу, що рівень хореографічного танцю вони підняли за допомогою українських випускників і педагогів. Перша обставина радує, а от від'їзд досвідчених педагогів насторожує. На жаль, ми не можемо запропонувати їм такі умови, як за кордоном. Тому що там усі приватні балетні школи перебувають на державній дотації. А в нас таке вже давно не практикується. Та й меценатство, і спонсорство в нас не популярні, державні чиновники чомусь бачать у цьому тільки якісь фінансові порушення... От і доводиться якось викручуватися і чимось жертвувати заради поставленої високої мети.

      — Якось песимістично закінчується наша розмова...

      — Ну я завжди настроєний оптимістично. І закликаю всіх хлопчаків та дівчаток спробувати себе в балеті, і їхнім батькам раджу не боятися віддавати дітей у балетні школи. Погоджуюся, що не всі зможуть стати знаменитими, для цього потрібно мати величезний талант і багато працювати. Але у балетних студіях, школах можна здобути чимало корисних якостей, які дуже допоможуть у повсякденному житті: дисципліна, відповідальність, гарна постава, відчуття прекрасного...

Розмову вів Самвел АЗІЗЯН.