...Плюс тарифікація населення

На курорті спека від тарифів

      У другій декаді січня в курортному Бердянську набрало чинності рішення міськвиконкому № 660 від 14 грудня 2006 року, і гаманці його мешканців почали помітно «худнути». Ідеться ж про вартість однієї з основних комунальних послуг — води і водовідведення. Чиновники мерії вирішили, що досі діючий тариф (5 гривень 37 копійок за куб води) — ледь не благочинна акція КП «Бердянський міськводоканал», отже, надалі споживач має платити по 6 грн. 38 копійок! Якщо ж у квартирі водомір не встановлено, то сім'ї, приміром, із трьох осіб доведеться щомісяця  витягати з гаманця (на користь комунального підприємства) аж 112 грн. 74 коп., за наявності газової колонки — ще більше (124 грн. 59 коп.). Дивно, що за такого тарифного «апетиту» Бердянськ уже заборгував близько чотирьох мільйонів гривень Запорізькому КП «Облводоканал»! Його керівник Микола Нікулін днями приїздив на курорт вибивати борги. Добився лише реструктуризації: поточного року міськводоканал, окрім поточних платежів, сплатить ще 700 тисяч гривень.  

      Пересічний споживач зойкне: «Во, дають!» (точніше, беруть!). Не будемо про взяту «зі стелі» норму середньодобового споживання води (по 21 десятилітровому відру «на душу»!), бо в цьому абсурді міста і регіони України є ситуативними «однодумцями»; у тарифному ж «марафоні» Бердянськ є незаперечним лідером у своїй «ваговій» категорії (не брати ж до уваги вартість аналогічної послуги у якихось Васюках, де на кінці багатокілометрового водогону сидить з десяток-півтора споживачів!). Навіть столиця курортному містечку не рівня!  Схоже, ніби про це досі не знає київський градоначальник Леонід  Черновецький, команда якого упродовж кількох місяців ніяк не може відстояти затребувані 2 грн. 82 коп. за аналогічний кубометр води! Днями з екрана одного всеукраїнського телеканалу було оприлюднено попередні висновки експертів: ціна «куба» води і водовідведення у Києві не має перевищувати 1,4 гривні. Де їм знати про тарифи бердянські!..

       Між Києвом і Бердянськом, як відомо, лежить, географічно і за  адмінстатусом, Запоріжжя. Так ось: в обласному центрі з 1 січня п.р.  введено такі тарифи, що тутешній споживач мав би скинути капелюха перед своїм водоканалом: менше двох гривень (1,98) за кубометр! Не хоче мерія Бердянська орієнтуватися і на північні Чернігів (1,18 грн.) чи Харків (2,10), на південні Ялту (1,05), Севастополь (1,32) чи Феодосію (2,00).

Мерські фардибаси

      Основний аргумент курортних «рекордсменів» — помпування води на береги Азова аж із Дніпра. Дійсно: довжина найбільшого в Європі водогону «Каховка—Бердянськ» становить 175 км. На цьому міський голова Валерій Баранов і його команда акцентують постійно. Не зізнаючись у тому, що минулого року облводоканал лише один раз, і то наприкінці року, підвищив вартість своєї послуги (від 0,92 до 1,75 гривні за «куб»); доблесна ж мерія, розігруючи цю обласну «тарифну карту», вже двічі залізла до гаманців споживача: восени оцінила «куб» води у 5,37 гривні, а з 16 січня 2007 року — в рекордні 6,38 (у  деяких містах навіть гаряча вода не така дорога!). І це за умови, що гнана за сотні кілометрів дніпровська вода не годиться для шлунка. Щоправда, де-юре з водою все о'кей, стверджує керована Миколою Гордієнком  доблесна місцева СЕС, звіряючи із держстандартами Н2О, взяту на очисних спорудах, при вході в місто; що де-факто капає з квартирних кранів, після прогону дніпровської води трубами діряво-безремонтної мережі міста, нікого не цікавить. Окрім бердянців-споживачів, котрі  вимушені й надалі користуватися послугами пунктів із продажу екологічно чистої води (її літр із 16 січня вже коштує 20 копійок) і водовозок, які наввипередки гасають вулицями міста.

      Команда бердянського мера, зауважу, досить майстерно видає дійсне (свої ухвали) за бажане... споживачам! На всю Україну, приміром, розрекламований досвід проведення у Бердянську муніципальних слухань — своєрідна форма залучення громади до управління містом. Тарифи? Так ми ж їх узгодили з людом — на громадських слуханнях, зазвичай відмахуються від «незручних» запитань у мерії. Задля поінформованості відсидів я одні з таких слухань. Якраз про «водяні» тарифи і йшлося. У залі — кілька десятків виконкомівських чиновників і дідусів із бабусями, котрі навряд чи розуміли суть дискусії. Пардон: яка дискусія? Голова ради старійшин Володимир Вержиковський відразу і відверто застеріг: як би ми тут не ламали списи — тарифну планку виконком таки підніме. Затим директор водоканалу Валерій Семенюта сипонув із трибуни цифражем, керівник управління соціального захисту Людмила Виноградова розтлумачила перспективу нарахування субсидій, якась старенька «не в тему» забідкалася, що у її хаті дах тече, — і розійшлися. Був, щоправда, і спіч секретаря міськради Валерія Харченка: в Ізраїлі, мовляв, вода ще дорожча, а «на третині України — бардак: усі займаються не економікою, а як не Голодомором, то бандерівщиною». Моє уточнення — чому ж виконком міськради не орієнтується на «небардачну» частину України, де встановлюють помірковані комунальні тарифи? — пан Харченко пропустив повз вуха.

      Це ж саме досить часто робить і Валерій Баранов. Торік, приміром, у рамках всеукраїнської наради з вивчення досвіду залучення громади до управління містом студія «ТБ-Бердянськ» організувала прямий ефір із мерами кількох міст України. Було чим поділитися мерам Чернівців, Комсомольська (Полтавщина). А міський голова Бердянська не ризикнув оприлюднити місцеві тарифи на ту ж таки воду. Попри дзвінки-прохання настирних телеглядачів (від них пан Баранов лише чимдуж червонів і за відсотками ховав від колег реальну картину).

      Та повернімося до наших баранів. На згаданих громадських слуханнях від директора «Бердянськводоканалу» пана Семенюти я не добився пояснення ще одного «феномена»: у запорізьких тарифах (за куб води — 1,98 грн.) закладена вартість і перевірки квартирних засобів обліку, а споживач бердянський, переплачуючи у три з хвостиком рази (по 6,38), і надалі змушений із власного гаманця додатково оплачувати ще й демонтаж, транспортування, ремонт і монтаж лічильників! Всупереч 9-му пункту кабмінівських «Правил надання послуг iз централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення». Цей важливий циркуляр у Бердянську ігнорують відверто і безкарно. Досі, що також дивує, свого обов'язкового слова не сказали зазвичай принципові фахівці Запорізького відділення Антимонопольного комітету України. Мовчать, на відміну від БЮТівців Київміськради, і «курортні» депутати-тимошенківці. Збайдужіли до влади? Чи їм чимось закрили рота?.. Мовчить поки що і прокуратура, яка до 10 лютого зобов'язана перевірити обгрунтованість  рекордних бердянських тарифів. Чому б їй не взяти до уваги аргументи місцевої «Солідарності»? Саме ця громадська організація у грудні 2006 року виступила з публічним протестом проти підвищення тарифів на послуги міськводоканалу.

      Керівники «Солідарності» Василь Бондар і Микола Погорєлов сказали мені, що у серпні міський голова був попереджений про вірогідність його дострокової відставки. Реакція неадекватна, позаяк влада продовжує стимулювати безгосподарність за рахунок споживача. Доста одного факту: виконком узаконив втрати води у міськмережі на рівні вже 45 відсотків! Можна було б «розкласти» втрати за нормами, по 210 літрів на кожного споживача, але ж 70 відсотків абонентів уже дистанціювалося від безгосподарників водомірами. І замість того, аби змусити міськводоканал міняти чи бодай латати діряві труби, мерія Бердянська вперто і дедалі «крутіше»  «розкручує» тарифи. Тим самим «дірявлячи» як  сімейні бюджети, так і державний (пані Виноградова повідомила ЗМІ, що 41 тисяча сімей оформила субсидії, які цьогоріч сягають аж 350 гривень!). Чи не доцільніше добитися урядового фінансування «суперводогону»? Проте так і недобудованого, в чому публічно зізнався Валерій Семенюта: й досі дніпровську водичку з-під Каховки до Бердянська помпують за так званою «тимчасовою, однонитковою схемою», і хтозна, коли буде друга нитка. Якщо взагалі буде!.. Час обіцянок минув, їх здано до архіву разом із підрахованими виборчими бюлетенями...

      Нагадаю, що Віктор Янукович під час відвідин Бердянська (1 вересня 2004-го і 10 жовтня 2005 рр.) ініціював «замороження» місцевих тарифів на воду з  Дніпра. Про ті обіцянки, нехай і популістські, доцільно нагадати. У тому сенсі, що субсидії бердянцям, як і вірогідна дотація на водогін, також попливуть із держказни. З  інтенсивністю булькання «золотої» водички чи не  найепатажнішим у нашій державі, 175-кілометровим водогоном...

      Купа проблем не відбила у керівників «Бердянськводоканалу» і міста бажання експериментувати. На часі — участь у всеукраїнському проекті «Чиста вода»: вісімнадцять міст нашої держави будуть відібрані за привабливістю пропозицій. Учасникам проекту буде відкрито кредитну лінію Світового банку по п'ять мільйонів гривень. Треба проштовхнутися за будь-які гроші! Для чого?.. Так бердянці ж п'ють нікудишню воду, аргументує намір директор міськводоканалу пан Семенюта. Здамо комунальне підприємство в оренду інвестору — буде кредит. А з часом — і ДІЙСНО ПИТНА вода у кранах. Нагадаю, що те ж саме вожді міста і доблесного водоканалу обіцяли надто терплячим споживачам перед кожним підвищенням тарифів, особливо «щиро і надійно» — перед введенням у дію водогону «Каховка—Бердянськ» і рекордної вартості на дніпровську воду. А вода ж донині ніяка. Як, зрештою, й обіцянки її помпувальників.

      Ось такі вони, фардибаси по-бердянськи. Прикольний термін? Його ще у 2002 році мені розтлумачив той-таки Валерій Баранов. Даруючи свіжий примірник віддрукованого в Донецьку авторського «Словника толкової бердянської мови». Мер-дотепник гуморить, зокрема, на 157-й сторінці, стверджуючи, що «фардибаси» — то є поетично-мелодійний, суто бердянський аналог грубовато-руського фразеологізму «выбрасывать фортеля» — себто коїти вчинки, котрі виходять за рамки узвичаєного. Хіба ж не класно підмічено автором?..