Проти незалежності Чорногорії виступають студенти, які вчаться у Белграді. Влада обiцяє вiдкрити свої ВНЗ i оплачувати навчання за кордоном — тiльки скажiть «так»! (Фото РЕЙТЕР.)
Закінчується процес розпаду колишньої Югославії. У Відні тривають переговори про майбутній статус сербської провінції Косово, де мешкають переважно албанці, які не бажають залишатися у складі Сербії на будь-яких умовах. А в 650-тисячній Чорногорії, яка на цей час є «меншою сестрою» у державному союзі Сербія і Чорногорія, найближчої неділі відбудеться референдум про повну незалежність. Як уже станеться: чи переможуть прихильники незалежності, чи перемогу святкуватимуть прихильники союзу із Сербією, але назріле питання, яке розпочало переростати в агонію, потрібно вирішити.
Населення Чорногорії ведуть до референдуму два великі політичні угруповання: «Да» («Так») та «Не» («Ні»). Лідерами першого, яке каже «так» незалежності і має довшу офіційну назву — «Блок за незалежність Чорногорії», є влада республіки на чолі з президентом Міло Джукановичем, прем'єр-міністром Філіпом Вуяновичем та головою парламенту Ранко Крівокапичем. Ядром союзу партій та громадських організацій «Ні», офіційна назва якого — «Блок за збереження державного союзу Сербії і Чорногорії», є Соціалістична народна партія (колишні комуністи), а очолює блок колишній президент Чорногорії часів режиму Мілошевича Предраг Булатович.
Суворий нагляд за перебігом агітаційної кампанії та самого референдуму здійснюють як серби, які жодним чином не можуть погодитися з втратою Чорногорії, так і ЄС, який відверто насторожено ставиться до появи на мапі Європи 48-ї незалежної держави та всіх можливих пов'язаних із цим проблем. Саме за наполяганням ЄС чорногорський парламент погодився з положенням, що референдум про незалежність буде позитивним, якщо на ньому своє «так» скажуть не менше 55 відсотків його учасників при явці не менше 50 відсотків. Спостерігаючи за агітаційною кампанією, можу зробити висновок: провідні ЗМІ Чорногорії — канали державного телебачення та газети «Дан» («День») і «Побjеда» («Перемога») — в рівній мірі надавали слово і прибічникам, і противникам незалежності. Хоча, звичайно ж, і загальна добірка матеріалів, і те, що «читається між рядків», свідчили про ті чи інші симпатії кожного видання.
Національний склад 650-тисячного населення Чорногорії (за переписом 2003 року) є строкатим: чорногорці — 43,16 відсотка, серби — 31,99 відсотка, боснійці — 7,77 відсотка, албанці — 5,03, мусульмани іншого етнічного походження — 3,97, хорвати — 1,1, цигани та єгиптяни — 0,46 відсотка.
Співвідношення між двома головними етнічними групами Чорногорії постійно змінюється на користь чорногорців. І справа тут не в демографічній ситуації, а в тому, що до них повертається забуте за роки соціалістичної Югославії національне самоусвідомлення та ідентифікація. В останні роки все більше популяризується чорногорська мова, хоча відмінності між нею та сербською менші, ніж між діалектами окремих українських земель. Мешканці Чорногорії розмовляють однією мовою, але під час перепису 2003 року 63,5 відсотка з них у графі «Рідна мова» зазначили — сербська, а 22 відсотки — чорногорська.
74 відсотки чорногорців є православними християнами, але приблизно в такій же пропорції, що і за мовною ознакою, належать або до Сербської православної церкви, або до Чорногорської православної церкви.
У свідомості окремих мешканців Чорногорії надалі панує суцільна плутанина. Значна частина з них вважає себе водночас і чорногорцями (за місцем проживання), і сербами (за етнічною ознакою). Теза про те, що «місце сидіння визначає тип мислення», чудово ілюструється наступним прикладом: із 270 тис. вихідців із Чорногорії, які мешкають у Сербії, але зберегли чорногорське громадянство, лише 69 тис. вважають себе чорногорцями. На попередньому референдумі, який відбувся 1992 року, 95,96 відсотка громадян висловилися за збереження союзу з Сербією. Щоправда, цей референдум проводився ще за режиму Слободана Мілошевича і не був вільним та демократичним, тому значна частина прислухалася до закликів противників союзу з Сербією і бойкотувала його. Явка тоді становила 66 відсотків.
Автор цих рядків симпатизує прибічникам незалежності Чорногорії, але, як і частина чорногорців, має підозри, що влада Чорногорії, агітуючи за незалежність, має на думці також і власні, не зовсім чисті інтереси. Сербський публіцист та діяч Гельсінського комітету Боян аль Пінто-Бркич стверджує, що референдум є просто черговим маневром Міло Джукановича, який утримується при владі найдовше з усіх європейських лідерів і надалі не збирається втрачати її. Міло Джуканович з юнацьких років був функціонером Союзу югославської молоді (відповідника радянського комсомолу) та довіреною людиною Слободана Мілошевича, який 1990 року поставив його, 28-річного, прем'єр-міністром Чорногорії.
Джуканович до цього часу завдячує своїм міцним позиціям тому, що дуже своєчасно (ще 1996 року) побив горшки зі Слободаном Мілошевичем і, окопавшись у Чорногорії, перетворився з сербського партійного функціонера на місцевого «патріота». Він перетворив Чорногорію на республіку «дружбанів» — розставив на всіх ключових посадах своїх родичів та друзів. Але водночас, з огляду на конфлікт із Мілошевичем, став улюбленцем офіційного Вашингтона, який до цього часу покриває третину держбюджету Чорногорії. Більшу американську фінансову допомогу в перерахунку на одного мешканця отримує лише Ізраїль.
За десятиліття урядування Джукановича Чорногорія досягла певних економічних успіхів, але ще більше криміналізувалася. Перебуваючи три роки тому в Чорногорії, я все намагався розворушити хазяйку вілли, в якій мешкав, на політичні одкровення. Вона затято мовчала, але все ж вимовила одну знаменну фразу: «Наш дон Міло — великий бешкетник». Приставка «дон» виявилася промовистішою, ніж тривала розмова. Незадовго до цього італійська влада звинуватила Джукановича у нелегальній контрабанді сигарет до Італії.
Соціальні поділи в Чорногорії видно неозброєним оком і на кожному кроці. Звичайні люди намагаються вижити на середню місячну зарплатню приблизно в 150 євро, виплати якої часом затримують від кількох місяців до року. Це при тому, що пляшка місцевого пива коштує євро, кіло турецьких помідорів — євро, батон білого хліба — 50—70 центів. Але водночас на узбережжі Адріатики та в горах виростають вілли з басейнами вартістю не менше мільйона євро, на розкішних яхтах вартістю 10—15 мільйонів євро та авто останніх західних марок роз'їжджають молодики віком 25—30 років iз неодмінними супутницями — довгоногими кралями. Як і у нас, чорногорського мафіозi можна помітити за кілометр: це кнур під півтора центнери з бичачою шиєю та неодмінно оголеним черепом. Про те, як ці місцеві «пацани» спромоглися пропхатися на своє «місце під сонцем», здогадатися зовсім неважко.
У роз'їдену криміналітетом та мафією країну не дуже охоче йдуть солідні західні інвестори. Тому все майже за безцінь скуповують менш вибагливі сусіди та росіяни. Словенці та росіяни за малу до смішного ціну придбали флагмани чорногорської промисловості — металургійні комбінати. Росіяни прибрали до рук ще й більшість туристичної інфраструктури. В автобус, яким я разом з такими ж змученими співвітчизниками прибув на Адріатику, зайшла представниця місцевої туристичної фірми і дзвінким голосом промовила: «Вас приветствует московская налоговая милиция». Більшість чорногорських туристичних фірм, з якими мають справу українські туроператори, належать росіянам.
Що ще і кому продасть дон Міло, коли Чорногорія перетвориться на його одноосібну вотчину? Але чи потрібно з огляду на «особливості перехідного періоду» відмовлятися від незалежності? Адже дони приходять і відходять, а держава залишається.
Незалежна Чорногорська держава вигадана не тепер. Слов'яни прийшли на ці землі та змішалися з місцевими племенами ще в першому тисячолітті. Папа Римський Григорій VII ще 1077 року визнав першу країну чорногорців Дукля та надав титул rex Doclea (король Дуклі) її першому правителю князю Міхайлу з династії Воїсавлевичів. Сербське князівство виникло пізніше і його перші правителі також походили з цієї династії. Чи не знайдемо тут паралелі з виникненням Київської Русі та Московії?
У середні віки незалежна країна чорногорців мала назву Зета. До речі, Оттоманська імперія, яка завоювала Сербію, контролювала лише південно-східні терени Зети, але ніколи все чорногорське князівство.
З 1516 по 1918 роки вже існувала повноцінна Чорногорія. Вона була теократичною державою, якою правили владики (князі з церковним титулом єпископа). Столиця країни знаходилася в її церковному центрі — місті Цетіньє. В часи свого найбільшого розквіту в ХІХ столітті Чорногорія не поступалася потугою Сербії. На завершальній стадії свого існування (1910—1918 роки) Чорногорія перетворилася на королівство — князь Нікола І перейменував себе в короля. 1918 року в ході Першої світової війни Сербія анексувала Чорногорію, але 1919 року чорногорці здійняли повстання проти сербських окупантів, яке було придушене лише 1924 року.
До Другої світової війни Чорногорія була частиною Королівства Югославія, а після її завершення була введена до складу Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія, творцем якої та незмінним лідером аж до своєї смерті 1982 року був Йосип Броз Тіто.
Показово, що чорногорці святкують свій День незалежності 13 липня. Саме цього дня 1878 року Берлінський конгрес визнав Чорногорію 27-ю незалежною країною тогочасного світу. Якщо тепер у світі існують 200 незалежних країн, то чому таке право не належить Чорногорії, яка вже мала такий статус ще у ХІХ столітті?
Чорногорці говорять, що референдум 21 травня буде черговою битвою у столітній війні «білих» із «зеленими». Про об'єднання Сербії і Чорногорії почали серйозно говорити 1906 року, коли до Цетіньє, історичної столиці Чорногорії, повернулася група молоді, яка здобувала освіту в Сербії та одночасно «заразилася» там великосербськими настроями. Вони називали себе «білими» — від білого орла на гербі сербської королівської родини. Противники об'єднання з Сербією називали себе «зеленими» — від кольору долин і гір Вітчизни. Тепер молоді чорногорці, які навчаються у вузах Сербії, та їхні батьки також мивоволі зараховують себе до «білих». Вони є єдиною групою чорногорського суспільства, яка неодмінно програє у випадку здобуття Чорногорією незалежності. Вже як іноземці, чорногорські студенти втратять можливість безкоштовного навчання в Сербії та багато інших привілеїв. Саме тому під час агітаційної кампанії харизматичний Міло Джуканович та його оточення працювали передусім із цією групою людей. Прем'єр-міністр обіцяв відкрити в Подгориці та інших містах країни власні ВНЗ, субсидіювати навчання тих, хто забажає здобути освіту в більш престижних закордонних вузах.
Чорногорія не мусить боятися, що на самостійному шляху зазнає краху. Як грошова одиниця тут надійно прижилося євро. Економіка майже повністю незалежна від сербської, хоча наразі не є повністю самодостатньою. Туристична індустрія дає 20 відсотків надходжень до бюджету. І це ще мізер, оскільки країна такої неймовірної краси, що могла б жити лише за рахунок туризму.
За незалежність проголосують передусім молоді та економічно активні люди, які вже бачать свою країну таким собі балканським Монако чи Люксембургом. За незалежність проголосують усі національні меншини, оскільки вона означає для них звільнення від сербського великодержавного націоналізму. Різні опитування показують, що за незалежність мають намір голосувати від 57 до 62 відсотків мешканців Монтенегро. Якщо ж за незалежність висловляться більше 50 відсотків учасників референдуму, але менше 55, то це питання буде вирішуватися у парламенті, чого вимагає ЄС.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
