Білий «дах» «чорної» археології,

29.03.2006
Білий «дах» «чорної» археології,

Курган «Скіфський цар» на Дніпропетровщині.

      Прочитавши в газеті «Киевские ведомости» за 7 лютого цього року інтерв'ю директора Інституту археології НАН України Петра Толочка «Гарант черных раскопок» з приводу «чорної» археології, вважаю за доцільне подати точку зору на цю проблему й профільного Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності. Якщо ми, звичайно, хочемо серйозно розглянути проблему «чорної» археології та шляхи її подолання. Не спираючись на точку зору лише однієї інституції, чи то пак її представника.

 

      Шановний Петро Петрович трохи лукавить, коли називає чорне білим, а біле — чорним. Комітет, розбудовуючи законодавчу базу для сфери охорони культурної спадщини, в тому числі й археологічної, не ставить собі за мету зруйнувати її (як переконує Петро Толочко), не допустити професійних археологів до дослідження пам'яток археології і стимулювати незаконні археологічні розвідки та розкопки «чорними» археологами. Бо це абсурдно! Та й Комітет не здатен цього робити, бо ми готуємо лише проекти законодавчих рішень — а приймає їх уже Верховна Рада України.

      Депутати — члени нашого Комітету — ніколи не ставили питання про те, що археологи монополізували сферу дослідження пам'яток археології. А хто ж іще має досліджувати, як не археологи?! Археологи повинні мати беззаперечну монополію у цій сфері, професійні археологи. І провідною установою тут виступав, виступає і виступатиме у найближчі роки Інститут археології НАН України. Саме він зосередив у своїх стінах справжніх професіоналів та передові досягнення вітчизняної археологічної науки. Звичайно, слід підтримувати та плекати розвиток й інших археологічних шкіл України, адже конкуренція наукових підходів, поглядів та інтерпретацій результатів наукових досліджень лише сприятиме поступу вітчизняної археологічної науки. І, я думаю, проти такої конкуренції не заперечуватиме ніхто.

      Рiч у іншому. І йдеться про іншу монополію. Подам цитату з висновку Головного юридичного управління Верховної Ради України на тоді ще законопроект про охорону археологічної спадщини (автор — Петро Толочко). «На порушення конституційних приписів Інститут археології НАН України визначається єдиною науковою установою, яка видає кваліфікаційні документи (відкриті листи) на право проведення археологічних досліджень у межах усієї території України. Вважаємо, що покладення такого повноваження на державну наукову установу суперечить положенням частини першої статті 5 Конституції України, згідно з якими «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Як вбачається, повноваження щодо рекомендацій на видачу відкритих листів, а відтак рекомендацій на надання права на проведення археологічних досліджень у межах усієї території України могло б бути покладено на консультативно-дорадчий орган iз питань охорони культурної спадщини, що функціонував би при центральному органі виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини відповідно до положення про нього, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Водночас вбачається за доцільне внести відповідні зміни до частини другої статті 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

      Нагадаю, що Закон «Про охорону археологічної спадщини» саме у такій антиконституційній редакції був прийнятий колишньою проурядовою більшістю парламенту як бонус народному депутату України Толочку за зраду Блоку Юлії Тимошенко, у списках якого він і потрапив до Верховної Ради України. Цій зраді передувало рішення Володимира Литвина про передачу законопроекту від профільного Комітету з питань культури і духовності на розгляд Комітету з питань науки та освіти, членом якого і був автор законодавчої ініціативи. Рішення було прийнято, звичайно ж, з порушенням регламенту Верховної Ради України.

      Беручи до уваги висновок Головного юридичного управління Верховної Ради України, робоча група Комітету з питань культури і духовності підготувала зміни до Закону України «Про охорону культурної спадщини». Змінами до статті 35 цього Закону передбачається, що «Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок надаються за умови дотримання виконавцем робіт вимог охорони культурної спадщини та наявності у нього необхідного кваліфікаційного документа, виданого кваліфікаційною радою. Порядок надання дозволів установлюється Кабінетом Міністрів України. Кваліфікаційні документи видаються кваліфікаційною радою — колегіальним, незалежним органом, відповідальним за фаховий рівень виконавця робіт. Порядок формування та діяльності кваліфікаційної ради затверджується Кабінетом Міністрів України.

      Як бачимо, не йдеться про усунення археологів від науки археології, так само як і про можливість отримати будь-ким кваліфікаційний документ і дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок. Не доводиться також говорити про «нездорове протистояння» двох установ, що видаватимуть кваліфікаційні документи, як це стверджує директор Інституту археології. Адже згідно з Законом кваліфікаційні документи має видавати лише один орган — кваліфікаційна рада. Це мав би знати і пан Толочко, адже він голосував «за» такі законодавчі зміни. Як й інші 320 народних депутатів України.

      Але я би хотів порушити й іншу проблему. 13 грудня минулого року у парламенті відбувся День уряду, на якому розглядали стан та перспективи охорони пам'яток культурної спадщини України. Комітет підготував проект постанови Верховної Ради за № 8671, в якому проблема «чорної» археології в Україні та шляхи її подолання займають провідне місце. Комітет пропонує низку заходів щодо припинення «чорної» археології, незаконної торгівлі та вивезення археологічних предметів, щодо з'ясування походження приватних археологічних колекцій. Але директор Інституту археології «лягає насмерть» і двічі поспіль провалює голосування за проект постанови. Чому? Все пояснюється просто.

      Ще у 1999 році, коли багатолітнє питання щодо прийняття Закону «Про охорону культурної спадщини» реально зрушилося з місця, Петро Толочко здійснив перереєстрацію Українського благодійного фонду «Скарби Русі-України», який він на той час очолював. Фонд цей став міжнародним, позбавився усіх своїх засновників — підлеглих Толочка по Інституту археології, а засновниками його стали: один громадянин Росії, двоє — Німеччини та один — України. Останній — це заступник директора Інституту археології, громадський помічник депутата Толочка, його права рука Денис Козак, який відтоді й очолив фонд.

      За три тижні після перереєстрації МБФ «Скарби Русі-України» створив дочірнє підприємство «Науково-дослідний центр «Рятівна археологічна служба» (ДП НДЦ РАС). Воно, у свою чергу, дуже швидко зорганізувало низку філій по регіонах, кожну як окрему юридичну особу. Як тільки норма про визнання Інституту археології «науковим монополістом» стала законом, нардеп Толочко розіслав по регіонах, причому просто головам облрад, листи про те, що проведення експертних оцінок, археологічних досліджень та погоджень земельних ділянок є компетенцією винятково його інституту, а в регіонах ці повноваження здійснюватиме відповідна філія ДП НДЦ РАС. Ці листи написано на бланках інституту, їх підписував Толочко саме як директор інституту, а справжній статус ДП НДЦ РАС не афішувався.

      Таким чином, було започатковано знищення відповідних державних структур. Рiч у тiм, що між начальником пам'яткоохоронного підрозділу в регіоні та головою облради існує потужна низка різного «начальства», яку пройти майже нереально. А народний депутат може звернутися до голови облради безпосередньо, а інколи ще й неофіційно. Ось тому, наприклад, фактично припинив існування відділ охорони пам'яток у Луцьку, а його місце посіла Волинська філія ДП НДЦ РАС.

      Проте з часом факти щодо діяльності всіх цих сумнівних структур перестали бути «секретом Полішинеля». Інформація надходила і до Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, який неодноразово пропонував вирішити цю проблему. Тоді Інститут археології створив Державне підприємство «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» (порівняйте назви: ДП НДЦ РАС — ДП НДЦ ОАС!). Це підприємство також уже має низку філій, що майже дублюють існуючі філії дочірньої структури фонду.

      Сьогодні під безпосереднім впливом Петра Толочка існує вже три суб'єкти підприємницької діяльності — Державний регіональний науково-дослідний центр «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України (і. к. 13800937), Державне підприємство «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України (і.к. 31467214) і дочірнє підприємство Міжнародного благодійного фонду «Скарби Русі-України» «Науково-дослідний центр «Рятівна археологічна служба» (і.к. 25404477). За інформацією Комітету, перші дві організації прикривають діяльність третьої, структура якої, як уже зазначалося, дуже розгалужена і повторюється структурою перших двох. Статутна ж діяльність останньої — поліклінічна діяльність!

      Але це не заважає згаданій структурі, фактично підмінюючи органи охорони культурної спадщини, використовуючи норми Закону України «Про охорону археологічної спадщини», інших нормативно-правових актів, на підставі власних кошторисів, здійснювати платне (!) погодження тих чи інших програм і проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках культурної спадщини, їх територіях, у зонах охорони, археологічних територіях, що охороняються, в історичних ареалах населених місць. Тобто не охороняти археологічну спадщину, а лише погоджувати роботи на пам'ятках на платній основі. Гарна практика узаконеного заробітчанства, чи не так?

      Вважається, що галузь культури — це суцільні злидні, руїна та відсутність грошей. Такий стереотип не завжди правильний. Погодження перерахованих вище робіт може приносити дуже великий прибуток. А структури Толочка вже контролюють більше половини регіонів України. У проекті розкритикованої Толочком постанови Комітет пропонував вжити негайних заходів, аби припинити діяльнiсть таких організацій, створити відповіднi місцевi органи охорони культурної спадщини і передати їм усі функції погодження, передбаченi законом. Але це якраз і дратує Петра Петровича. Він хоче обов'язково вилучити цю пропозицію Комітету. Не вірите? Почитайте стенограму засідань Верховної Ради України за 12 січня і 21 лютого цього року. А висновки зробіть самі...

      Петро Толочко: «...я просив би виключити із цієї постанови третій пункт як абсолютно неграмотний і некоректний, це: провести моніторинг діяльності утворених за сприянням Інституту археології та місцевих органів влади організації науково-рятівної служби і так далi. По-перше, такого немає, а по-друге, ми пишемо, що це зроблено по Закону, згідно з законом. А якщо згідно з Законом, то навіщо тоді робить? Що, давайте «чорним» археологам дамо це все на відкуп. І взагалі тенденція нашого Комітету по культурі й духовного відродження викликає дуже великий сумнів у їхній щирості» (засідання ВР від 12.01.06).

      Петро Толочко: «Я просив вилучити пункт 3.3, який i є некоректним, і образливим для археологів. Але, на превеликий жаль, і сьогодні ця постанова виноситься з цим пунктом. Я прошу або вилучити цей пункт, або не голосувати за цю постанову» (засідання ВР від 21.02.06).

      І останній штрих. 15 березня Комітет ВР у справах культури і духовності вніс на розгляд Верховної Ради проект постанови щодо Дня уряду, який звітував про стан охорони культурної спадщини. Ця постанова торкалася як боротьби з «чорною» археологією, так і захисту українських заповідників, зокрема на острові Хортиця. Здавалося б, Інститут археології мав би показати себе активістом у прийнятті цієї постанови. Нічого подібного. Саме виступ академіка Петра Толочка втретє провалив прийняття такої постанови — проти охорони культурної спадщини проголосували тодiшнi фракції Литвина, до якої входить пан Толочко, «Регіони України» й комуністи. Петро Петрович знову опинився в гарній компанії... Але так воно вже є: «що йому Гекуба»?

Лесь ТАНЮК, народний депутат України,
голова Комітету з питань культури
 й духовності Верховної Ради України.

 

      «Выступая против «черных» археологов, мы действуем в этических рамках нашей профессии. Что касается наших оппонентов — Леся Танюка и возглавляемого им комитета, то они почему-то убеждены, что защищать археологические ценности нужно не от грабителей, а от профессиональных археологов. По их мнению, археологи монополизировали сферу исследования старины, охраны памятников, выдачи открытых листов на проведение раскопок. Руководствуясь логикой, что если пиво выпускают два завода — это хорошо, Комитет по вопросам культуры и духовности выдвигает идею создания межведомственного центра при Министерстве культуры, который бы лицензировал археологические исследования».

Інтерв'ю Петра Толочка
«Гарант черных раскопок».
«Киевские ведомости», 07.02.2006.

  • «Якби на Майдан відразу 100 тисяч вийшло, стріляти злякалися б»

    З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>

  • Навіть Азаров намагався...

    Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і  це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>

  • Яценюк — політик № 1 в Україні?

    Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>

  • «Зараз іде загострення складної суспільної хвороби»

    У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>

  • «Щоб ми перемогли»

    Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>

  • Ангели над Майданом

    До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>