Народні обранці повинні отримувати достойну пенсію — вшанували ж ми їх своєю високою довірою, обравши в парламент, то чому б нам і не оплачувати їхню спокійну старість? Виходить, такою логікою керуються понад три сотні нардепів, які не підтримали поправку Кабміну щодо обмеження максимального розміру обов'язкової пенсії. І що з того, що через задоволення депутатських (і міністерських, і... — список можна продовжувати) особливих пенсіонерських потреб можуть недорахуватися або отримати із затримкою свої жалюгідні пенсії наші батьки? Цим лякає вже й Віктор Пинзеник. Міністр фінансів каже, що після того, як парламентарії не захотіли обмежити розмір пенсії, до кінця року може виникнути дефіцит Пенсійного фонду в розмірі 128 мільйонів гривень. І звідки цей дефіцит покривати – невідомо. «Ситуація, що склалася з пенсійним забезпеченням, уже зараз є критичною, і вона в наступні роки може привести до катастрофи пенсійного забезпечення», — переймався шеф Мінфіну на суботній прес-конференції.
У цьому контексті спливає на пам'яті прізвище екс-міністра внутрішніх справ Миколи Білоконя. Так уже вийшло, що саме пенсія цього високопосадовця часів Кучми стала першою, на яку нові можновладці звернули увагу з подивом, а звичайні громадяни — з жахом. На початку 2005 року з'ясувалося, що пенсіонер Білоконь, перед тим, як чкурнути до Москви, невідомо за які заслуги перед Батьківщиною нарахував собі щось із 16 тисяч гривень. Тож Віктор Пинзеник називає проблему, що виникла у зв'язку з особливим порядком призначення пенсій окремим категоріям громадян, «феноменом Білоконя». «За цією системою серед елітних пенсіонерів є ще й дуже елітні», — обурюється керівник Мінфіну. І принагідно «розшифровує» тонкощі нарахування пенсії попередникові Луценка: виявляється, свого часу пан Білоконь одержав надзвичайно високу премію, яка й визначила розмір його пенсії.
А поки дехто із його колишніх підлеглих ходить по пенсію з великим мішком, другий Президент України Леонід Кучма, виявляється, вже дев'ять місяців як поклав зуби на полицю. Тобто накопичених за час «ручного» керування країною статків колишньому господарю Банкової, звісно, не бракує. Але навряд чи можна вважати нормальною країну, яка залишила одного зі своїх екс-лідерів без пенсії. Як розповідає тижневик «Дзеркало тижня», Леонід Данилович опинився без копійки державного утримання після того, як «помаранчевий» уряд (тоді ще під керівництвом Юлії Тимошенко) скасував постанову, підписану незадовго до приходу нової влади в.о. Прем'єр-міністра Миколою Азаровим. Згідно з цим документом, за Президентом, який вийшов у відставку, зберігалося «щомісячне гривневе утримання в розмірі місячного фонду оплати роботи Президента» (до того екс-президенти жили на грошовому утриманні, визначеному Верховною Радою ще 4 січня 1992 року, яка зберігала за главою держави «довічне утримання в розмірі службового окладу, що становить 22 мінімальні зарплати»).
З огляду на те, що за колишнім гарантом і без того закріплено чимало дач, машин, пільг тощо, скасування «азарівської» постанови було логічним. Однак абсолютно нелогічним є те, що відтоді ні Кабмін Тимошенко, ні «новий» уряд Єханурова не потурбувався забезпечити пенсіонера Кучму (а перший Президент Леонід Кравчук, нагадаємо, і досі працює — народним депутатом) хоч якоюсь копійкою. Як зазначає «ДТ», «спроби повернутися до обговорення цього питання окремими членами уряду робилися», але так нічим і не завершилися.
Чекав, чекав Леонід Данилович, та й не дочекався. Тому й вирішив зайнятися своїм соціальним забезпеченням самотужки. Однак ні до уряду з шапкою, ні до суду — з позовом на цей самий уряд — не пішов. Бо почувши про ухвалені парламентом зміни до поточного держбюджету, згадав, що колись і сам був народним депутатом, а отже, має право на депутатську пенсію. За даними «Дзеркала тижня», Леонід Кучма, який був законодавцем ще у першому скликанні Верховної Ради, звернувся до її апарату з проханням встановити розмір пенсії, що належить йому як колишньому депутату. І виявилося, що за новими правилами пенсіонер Кучма має отримувати щомісяця 18 тисяч 245 гривень...
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
