Революція пожирає своїх дітей?

08.06.2005
Революція пожирає своїх дітей?

А було це лише пiвроку тому... (УНІАН.)

      Сьогодні — якщо рахувати від «пакетного голосування» у парламенті 8 грудня — виповнюється рівно півроку від завершення помаранчевої революції. Можна було б написати «з дня перемоги», однак і наші висновки, і висновки політологів про «постреволюційний» розвиток України не додають приводів для оптимізму. Тоді, в емоційно-піднесеному грудні, здавалося, що нові керманичі — ті, яких відстояли ми, — мали повести країну дещо в іншому напрямі, зробити значно менше помилок. Що маємо зараз? Переможний запал вичерпано, мода на Україну у світі невдовзi скiнчиться, помаранчевий колір у самій Україні стає, на жаль, кон’юнктурою. Попереду — вже не жовтогарячі, а дедалі сіріші будні. Нову владу доводиться критикувати майже тими самим словами, що й попередню. А боролися ж не за це...
* * *
ОПИТУВАННЯ ЕКСПЕРТІВ
 
      Рівно півроку тому — 8 грудня 2004-го — під тиском громадськості у Верховній Раді було проголосовано за великий пакет, що включав у себе як зміни до Конституції, так і до закону про вибори Президента. Це відкрило можливість проведення «третього туру» виборів і стало сигналом до завершення помаранчевої революції. Саме 8 грудня закінчилися 17 днів, які струснули Україну, — на Майдані відбувся феєрверк, і далі активність мас пішла на спад. Власне, інших дат, які б фіксували завершення революції, немає. Відтак привід відзначити піврічний ювілей є саме сьогодні. А от чи є бажання – інша справа...
      З огляду на це Центр досліджень політичних цінностей на прохання «УМ» звернувся до низки політичних експертів із питанням: «Які ваші сподівання справдилися, а які не справдилися за перші півроку від помаранчевої революції?

Володимир Полохало,

керівник проекту «Політична думка»:

      — Піком помаранчевої революції, я думаю, було все-таки не 8-ме, а 3 грудня. Я маю на увазі рішення Верховного Суду, яке визнане світовою правовою громадськістю як єдине вірне й оптимальне рішення в дусі верховенства права, як це тлумачиться сучасною правовою наукою. 8 грудня було, швидше, проявом контрреволюції. І цей пакт еліт, старих і нових, які прагнули здобути владу, зовсім не був вимогою помаранчевої революції та її рушійною силою. Це був компроміс старого режиму із зароджуваним новим. І мені здається, що 8 грудня — це якраз та величезна ложка дьогтю, яка зіпсувала велику бочку меду помаранчевої революції. І присмак цього дьогтю відчувається й сьогодні.

      Для мене як політолога йшлося не про сподівання, а про певні прогнози розвитку ситуації після революції. Звісно, революція надихає, але в Україні прояв цього феномену громадянськості під час помаранчевої революції, якої ніхто не очікував, дисонує з політичним конформізмом багатьох представників нової влади, конформізмом iз точки зору враховування інтересів старих політичних акторів, котрі досі зберігають свій політико-культурний вплив. Політична культура еліт сьогодні на порядок нижча, ніж політична культура передової громадянської частини українського суспільства. Серед багатьох прошарків населення починається тенденція до розчарування у своїх провідниках. Я не очікував такої неефективної кадрової революції в Україні. Відбулася механічна, кількісна зміна одних на інших, і ці інші настільки далекі від ідеалів помаранчевої революції, що це стає небезпечним з погляду демократичного поступу. На регіональному рівні також не відбулося реальних демократичних змін. Громадянське суспільство на сьогодні не отримало жодної допомоги з боку нової влади для свого розвитку. Ті чи інші сегменти владних еліт мають просто якусь фобію перед громадянським суспільством, не визнають це суспільство як самодостатнього політичного актора.

      Це означає, що парламентські вибори 2006 року не будуть якісною віхою, коли можна сказати вже про незворотній поступ демократичних перетворень. Ми бачимо паралельний рух двох течій. Одна течія — це успадкованість старих політичних практик і старої політичної культури, яка притаманна більшості керівних еліт, інша течія — це знову ж таки автономний, громадянський, але латентний рух у самому суспільстві. Ці течії рухаються в різні річища, і поки що вони не збігаються. Виходить, що незворотність демократичного поступу — лише міф. Оточення Президента «тихою сапою» піддають ревізії ті «месиджі», які були притаманні помаранчевій революції, адже скомпрометовані в період нової влади люди залишаються на своїх місцях. Наразі якщо і є нові обличчя у владі, то вони дуже нагадують старі. Відбувається перетворення української політики в якесь перманентне шоу, що, в свою чергу, засвідчує загальнокультурний і політичний рівень середньостатистичного нового українського політика.

Віктор Небоженко,

керівник соціологічної служби «Український барометр»:

      — Я б відокремив помаранчеву революцію як загальнонаціональну цінність від того, що відбувається зараз у політиці, від уряду, від самого Ющенка. Тому що одна справа — свято, революція, а інша справа  — конкретна робота урядовців, які працюють професійно чи не професійно, краще або гірше, крадуть чи ще не почали  красти. Це все одно що змагатися з  російськими політологами, котрі звинувачують нас у тому, ніби наша революція — винятково американська акція. Тому я й не сподіваюся, що помаранчева революція якось вплине на політиків, які зараз керують країною. Це те, що належить усім українцям, і це повинно бути нашою пам'яттю. Скажімо, як у французів або німців: у них теж були схожі події, і вони молодці, що не пов'язують постреволюційний розвиток своїх країн із самою революцією.

Олексій Гарань,

віце-президент Фонду «Євразія»:

      — По-перше, я не думаю, що голосування 8 грудня було піком помаранчевої революції, оскільки це був компроміс, пов'язаний з втіленням конституційної реформи. І цей компроміс якраз обмежує можливості втілювати широкомасштабні плани реформ, оскільки існує можливість обмеження влади Президента.

      Якщо ж говорити про те, що справдилося, а що не справдилося, то різко поліпшився міжнародний імідж України, зріс інтерес до України, і це я відчуваю як міжнародник. Перспектива європейської інтеграції України тепер широко обговорюється. По-друге, гадаю, справдилося те, що ми зараз дійсно маємо свободу слова і широке обговорення того, що робить наш уряд, причому критичне обговорення практично на всіх каналах. Більше того, я вважаю, що іноді, можливо, дії влади оцінюються аж надто критично, тобто бачиться більше проблем, ніж того, що справді зроблено. Але це є ознакою демократії. А от більш суперечливою є соціально-економічна політика і кадрові призначення нової влади.

Дмитро Видрін,

директор Європейського інституту інтеграцій та розвитку:

      — Будь-яка революція, якщо вона революція, — це глибинна неформальна зміна еліт. І мені здавалося, що прийдуть принципово нові люди. Є різні типи еліт: бізнес-еліти, еліти політичні, ідеологічні, силові тощо. Я вважав, що прийдуть ті еліти, які тісніше пов'язані з інтелектуалами, і на гребені революції насамперед  інтелектуальні еліти одержать  деякі свої квоти у владі. Але такої зміни не відбулося. Багато чиновників, тільки  іншого роду, залишилося при владі, не впустивши гідних інтелектуалів.

      Це те, що не справдилося. А справдилося те, що почалося  політичне життя. При Кучмі політики не було. Я цю ситуацію називаю «неполітика», а зараз політика як така почалася. Можливо, вона неповноцінна, і я називаю її «передполітикою». Але це вже добре, тому що головна суть політичного життя — конкуренція. Зараз є конкуренція в бізнесі, конкуренція в політиці, і такий розвиток рано чи пізно приведе потрібних людей до влади, на вершину успіху.

Микола Михальченко,

президент Української академії політичних наук:

      — По-перше, справдилися очікування щодо загальної демократизації суспільного життя. По-друге, не справдилися очікування про ротацію еліт. Шкода, що і в регіональних елітах також більше представників тієї еліти, яка вже була при владі.

      Крім того, я чекав більшої ефективності роботи уряду, в сенсі того , що коли вже прийшли до влади ліберали, то й ліберальні закони ринку повинні регулювати економіку. Але й зараз у нас економіка регулюється в «ручному режимі»...

Олесь Доній,

голова Центру досліджень політичних цінностей:

      — Найголовніше, що відбулося після помаранчевої революції,— це те, що громадяни відчули, що вони можуть впливати на владу. І це надзвичайно важливе відчуття. Тепер люди почуватимуться впевненіше, коли зустрічатимуться з несправедливістю, чи то в податковій, чи в суді, чи в ЖЕКу. Справдилося також те, що влада стала більш українокультурною. У владі з’явилося більше людей, для яких українська мова і українські переконання — поклик серця, а не спосіб просування по кар’єрній драбині. Для мене особисто цей чинник був одним із тих важливих, з огляду на які я сприяв перемозі саме цих людей.

      Щодо речей, які прикро вражають. Я знав, що після Майдану Україну чекатиме багато проблем, і тому не дивуюся багатьом суперечностям всередині влади. Але я не чекав, що цю владу також не можна буде назвати моральною і чесною. Влада, яка з самого початку категорично не хоче жити за українськими законами та відверто не бажає виконувати передвиборчі обіцянки, в моральному плані показує себе нічим не кращою за режим Кучми. Коли ми отримали десятки людей у виконавчій владі, які відверто ігнорують Конституцію і не здають депутатські мандати, — це ганебний скандал. Коли Президент по телефону дає вказівки Генпрокурору, кого треба, а кого не треба тримати в ув’язненні, — це повернення телефонного права. Влада не дотримується своїх передвиборчих обіцянок стосовно передачі опозиції парламентських комітетів — Бюджетного і свободи слова (а це значить, що вона хоче бути абсолютно безконтрольною). Не виконуються передвиборчі обіцянки і стосовно ЄЕП (а це значить, що патріотично налаштовані виборці були певною мірою введені в оману). Нова влада вже й за деякими іншими параметрами демонструє зневагу до виборців та мас-медіа. Це для мене дуже прикро, бо я вважаю цю владу своєю і абсолютно не хочу реваншу сил Кучми—Януковича—Медведчука. Боюся, що нова влада починає швидко розбещуватися саме через відсутність конкурентоспроможної, здорової і патріотичної опозиції.

Володимир Фесенко,

голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:

      — Справдилися сподівання, які стосуються загальної атмосфери в суспільстві. Вона стала все ж таки більш демократичною. Справдилися сподівання стосовно чіткішого вектора європейського вибору України. Але я сказав би не тільки про сподівання, а й про очікування. Тут ситуація суперечлива. Щиро кажучи, в мене не було ілюзій стосовно нової влади. Я очікував, що не буде, наприклад, чіткої стратегії реформування суспільства, як політичного, так і соціально-економічного. На жаль, такі очікування виправдалися, але це не привід для того, щоб пишатись подібними передбаченнями.

      Водночас я думав, що нова влада буде більш конформістською — і в соціально-економічній сфері, і в політичній, але насправді виявилося інакше. В діях нової влади  (це стосується уряду, окремих міністерств) більше радикальності, ніж можна було очікувати наприкінці минулого року. Стосовно певних розчарувань, оскільки сподівання все ж таки не виправдалися.

      Зараз виявляється, що суспільні очікування від нової влади в принципі були завищеними. Нова влада, на жаль, у багатьох вимірах не відповідає тим високим вимогам, тим критеріям, і моральним, і політичним, які вона запропонувала, які сама висловила.

      Якщо згадувати 8 грудня 2004 року, коли парламент проголосував за політичну реформа, то в мене все-таки було сподівання, що цей імпульс конструктивного діалогу, пошуку компромісу певною мірою буде збережений. На жаль, сьогодні ми бачимо, що є чітко висловлена тенденція відходу від грудневих домовленостей. Вже відверто висловлюється критичне ставлення до цієї угоди, взагалі до політичної реформи як такої, а чітку демократичну альтернативу ніхто не пропонує...

Кость Бондаренко,

директор Інституту національних стратегій:

      — У мене справдилися всі сподівання щодо помаранчевої революції. Я як був, скажімо, «ющенкоскептиком», так і залишився ним. І як я говорив, що Ющенко нічим не буде кращий за Кучму, вірніше, що Ющенко буде всіма силами зберігати ту систему, яка склалася за часів Леоніда Кучми, так воно і є. І крім того, тоді, в грудні, на кількох сайтах я писав, що нова влада буде не стільки принциповою, скільки популістською. Так воно й сталося. Я ні в чому не розчарувався, а ще більше впевнився у своїх висновках.

Віктор Уколов,

редактор видання «Інтернет-репортер»:

      — Більшість сподівань, звичайно ж, справдилися. Тобто Янукович не став Президентом, справедливість торжествує, той, за кого проголосувала більшість українців, отримав президентський мандат. Це вселило в людей віру, що ситуація в країні залежить саме від них, а не від того, як домовляться у вищих ешелонах влади. А не справдилося — те, що Президентові не вдалося на даний момент виконати багато своїх обіцянок. На це є багато причин, але ми так і не бачимо «буму інвестицій», не створюються обіцяні тисячі робочих місць, економіка переживає уповільнення.

      Крім того, мене як журналіста турбує, що уряд не зміг перейти до створення громадського телебачення, що УТ-1 реформується надто повільно, а тому все ще залишається не настільки цікавим телеканалом, як хотілося б. А найбільше мене наразі розчаровують спроби відновити цензуру. Це було зроблено надзвичайно м’яко і завуальовано – Міністерство транспорту та зв’язку запропонувало запровадити реєстрацію всіх інтернет-ресурсів, при цьому приватні ресурси нібито не мали реєструватися обов’язково. Але ми всі чудово знаємо, що саме відсутність реєстрації інтернет-ЗМІ дозволила їм під час помаранчевої революції діяти в позацензурному полі. І от зараз замість того, щоб добитися в законодавчому порядку скасування ганебних руйнівних штрафів для ЗМІ нова адміністрація пішла на те, аби «підгребти» в зону тиску ще й інтернет. Слава Богу, громадськість повстала, і дуже добре, що громадськість після помаранчевої революції може щось вирішувати.

Юрій Якименко,

провідний експерт політико-правових програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова:

      — Справдилися сподівання на те, що нова владна команда в цілому буде реалізовувати ті обіцянки, які вона брала на себе в період помаранчевої революції, в період передвиборчої кампанії. Це загалом простежується в діях Президента і Кабінету Міністрів. Не справдилися сподівання, що ця робота буде дійсно командною. Головним приводом розчарування є внутрішні конфлікти і суперечності всередині керівної команди, хоча її представники й намагаються демонструвати єдність.

      До розчарувань менш масштабних, але так само помітних, можна віднести те, що іноді за наміром зробити якомога більше, так би мовити, за «революційно-доцільними» намаганнями створити максимальні результати деякі речі відбуваються з виходом за межі правового поля. Я думаю, що це негативно впливає на імідж нової влади. А загалом — у країні все-таки відбуваються зміни, і вони відчутні. У своїй більшості – це зміни на краще.

Віктор Шлінчак,

редактор інтернет-видання «Главред»:

      — По-перше, треба відзначити, що на нову владу, яка прийшла, покладали стільки надій, що було б дивним, якби всі ці надії справдилися. Конкретні випадки слід було б розглядати окремо, але загалом поки що, аналізуючи діяльність того ж Кабінету Міністрів, можна відзначити, що піар-ходів у нього більше, ніж реальних успіхів, пов’язаних із реалізацією передвиборчих обіцянок. З іншого боку, можна відзначити позитив у тому, що Ющенко принаймні намагається деякі зі своїх обіцянок реалізовувати сам – видно, що він відчуває зобов’язаність перед матерями, які народжують дітей, перед призовниками, яким було дане слово зменшити термін служби тощо. Але, наприклад, для мене було дивним, що сам образ нового Президента України від початку нагадує образ Горбачова, який більше роз’їжджав по світах, аніж займався внутрішніми проблемами. Поїздки Ющенка, звичайно, важливі для сприйняття України у світі, але вони поки що не принесли результату, який міг би позначитися на покращенні життя людей. Крім того, і в політиків, бізнесменів, журналістів досі відчувається невпевненість у завтрашньому дні — нова влада наразі не переконала їх, що діятиме не так, як стара.

Сергій Дацюк,

консультант корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»:

      — Найбільше мене дратує некомпетентність влади. Спочатку це можна було прощати легко й просто, оскільки влада попервах займалася абсолютно «кризовими» речами. Потрібно було швидко прибрати від влади корупціонерів, розставити людей, які більш-менш дотримуються закону, припинити розкрадання майна, упорядкувати речі, які вибивалися із раціональної картини світу. Коли ж у даному механізмі пішли тонші «настройки», то почали випливати на поверхню речі, які засвідчують некомпетентність міністрів і віце-прем’єрів. І це вже серйозні сигнали. Бо далі йдуть речі, які залежать уже від наявності чи відсутності стратегії, від системного підходу. А на сьогодні наростає стратегічна неадекватність влади. Влада не бажає дослухатися до критики, користуватися послугами експертів, вести з ними діалог, який впливав би на прийняття державних рішень. І якщо влада не зможе зсередини змінитися, її саму потрібно буде міняти.

Михайло Свистович,

член ради всеукраїнської громадської організації «Пора»:

      — Я не мав великих ілюзій, тому, відповідно, не мав і великих сподівань. Єдине, чого я не чекав, — що буде так погано. Що нова влада так цинічно порушуватиме Конституцію – візьмемо хоча б депутатів-сумісників, включно з секретарем РНБО, які вперто не складають свої парламентські повноваження. Також я не думав, що так важко будуть прийматися будь-які рішення, що нова влада не виконуватиме своїх елементарних обіцянок, наприклад, розпустити податкову міліцію...

 

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>