Навіть не злякались: чому деолігархізація України виявилася фейковою

05.10.2021
Навіть не злякались: чому деолігархізація України виявилася фейковою

А ти записався в олігархи?!

Ну це пісня — олігархів майже здолали, корупцію ледь не викорінили, ще трохи — й заживемо, як усі цивілізовані країни! Щоправда, це, на жаль, виявилося фейком.

 

Адже в прийнятому Верховною Радою законі про олігархів є юридична колізія через протиріччя у тому, який орган визначатиме статус олігарха, право надано двом — і РНБО, і НАЗК.


Історично таке голосування має великі заслуги перед тоталітарними режимами країн СНД — за остаточну дискредитацію демократії як системи, чужої пострадянському простору.


А нервові зведення з парламентського фронту світоглядних опозиційних боїв свiдчать про назріваючу перспективу затягування боротьби з тотальним впливом олігархів (як силою, що руйнує державу та її інститути корупцією у найвищих ешелонах влади).

А баба Яга — Разумков — проти!

Нагадаємо, запеклі дискусії та суперечки, взаємні звинувачення у підтримці олігархів та блокування трибуни — під такий супровід Верховна Рада ухвалила ініційований президентом України так званий «антиолігархічний» закон.

 

Якщо на Банковій вважають це кроком до зменшення впливу олігархів на владу, то в опозиції та в експертному середовищі говорять про нарощування впливу президента та можливість у ручному режимі «призначати» олігархами своїх опонентів.


Глава фракції «Голос» Ярослав Железняк сказав: «Ось треба було так поспішати і гнати по беззаконню вчора, щоб сьогодні вже починати його судомно виправляти! 100 тис разiв говорили, що там є юридичні помилки... Врахували одночасно три (!) правки, які суперечать одна одній».


Турбодепутати вважають, що виправити юридичну колізію в законі про олігархів, що виникла у зв’язку з підтриманням взаємовиключних поправок, можна шляхом відхилення однієї з них або ж внесенням змін до документа після того, як він набуде чинності.


Зокрема, керівник Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики нардеп «Слуги народу» Данило Гетманцев сказав:

 

«Дійсно, мова йде про помилку, яку зробив комітет, це наша спільна помилка, але ми це виправимо... або через статтю 131 регламенту, або шляхом внесення змін до цього закону... Ми зараз проводимо консультації. Якщо ми не скористаємося процедурою 131-ї статті, ляже на стіл (на підпис президенту) той, який є (текст законопроєкту), а потім ми внесем зміни... Закон через пів року набуде чинності, тому ніяких проблем iз цим немає».


Але тут спікер парламенту Дмитро Разумков плутається під ногами «слуг» зі своєю іншою точкою зору. Він вважає, що президент Володимир Зеленський може ветувати законопроєкт про олігархів через правову колізію.


«Його не потрібно переголосовувати, оскільки процедура працює, коли закон голосувався за регламентом, згідно з Конституцією. Я як голова парламенту вважаю, що було порушення регламенту. Тому запускати 131-шу статтю, переголосовувати якісь правки — це буде неправильно, — зазначив Дмитро Разумков.

 

— Це можна виправити, або якщо документ буде ветований президентом і повернутий до ВР з пропозиціями, тим більше що президент є автором цього законопроєкту; або ж коли закон буде підписаний, і після цього вносити в нього зміни».

Спікер також зазначив, що наступного вівторка будуть проголосовані постанови, що фактично блокуватимуть підпис законопроєкту.


«Я сподіваюсь, що до цього часу комітет видасть коректний текст, за котрий голосувала ВР, без маніпуляцій. Якщо це станеться, в той же день я підпишу закон і направлю на підпис президенту», — зазначив Разумков.

Тролінг як показник

Але ж чи справді просто помилились, чи так було сплановано: закон прийняти і не прийняти? Це питання постає в усьо­му своєму непристойно голому вигляді й слідує за народним фольклором: одна нога взута, інша — боса. А як ще викрутитись перед олігархами, «взути» всіх пересічних українців, а головне — показати закордону наші демократичні устремління?


«Слуги» ж не тужать iз приводу юридичної колізії: розважаються далі, продовжуючи пінг-понг антиспікеріади. Зокрема, щодо іронічної подяки Разумкова парламентарiям за підтримку його поправки до законопроєкту про деолігархізацію, Гетманцев сказав: «У спікера завжди було класне почуття гумору. Я думаю, що це такий вишуканий тролінг».


Однак ніхто так не вміє тролити слуг, як вони самі себе. Скажімо, поспіхом прийнятим законом.


А мотивували голосувальний галоп усім, що під руки потрапляло. Зокрема, перманентним невдоволенням самостійністю та своєрідною опозиційністю голови Верховної Ради Дмитра Разумкова до влади «Слуги народу». Сюди ж додумались підтягнути й замах на першого помічника президента Зеленського — Сергія Шефіра, мовляв, олігархи мстять за проєкт закону.

 

Щоправда, остання версія мусолилась недовго — білі нитки, якими зшили цю легенду, порозлазились на очах під масштабними кпинами громадянського суспільства. Ну неправдоподібно виглядає, що один з основних зв’язкових президента з олігархами буде рубати гiлку, на якiй вмостилось благополуччя його та гаранта Конституції.

 

Хоча так, дивний збіг, однак справжню причину обстрілу автомобіля Сергія Шефіра навряд чи хтось публічно назве, бо правда — це справи Шефіра, орієновані на координацію гаранта Конституції та олігархів, а не незрілі версії Банкової.

Тінь Кремля

Думки експертів щодо «антиолігархічного» закону розділилися так само, як і позиції провладних та опозиційних депутатів у парламенті.


Політолог Володимир Фесенко вважає, що окреслилася олігархічна коаліція. Мовляв, кожна з опозиційних сил захищала інтереси свого олігарха.


«Євросолідарність», природно, «топила» за Порошенка, ОПЗЖ — за Медведчука, Фірташа, Льовочкіна і потенційних олігархів на регіональному рівні. Природно, були проти і друзі Ахметова з різних фракцій та серед позафракційних. Але і з-поміж олігархів знайшлася «слабка ланка» — Ігор Коломойський. Він, мабуть, давно вже примирився з тим, що буде в Реєстрі олігархів, і для нього (та його партнерів у Раді) головне — не вступати в конфлікт iз президентом», — вважає Фесенко.


Директор Інституту світової політики Євген Магда, зі свого боку, оцінює ухвалений закон як небезпечний. І бачить у ньому ознаки зусиль Кремля та наслідки слабкості опозиції.


Євген Магда критикує визначений законом механізм того, кого вважатимуть олігархом. Це визначає РНБО, всі члени якого призначаються указами президента.


«Отже, сам Зеленський визначатиме, хто є олігархом?» — зауважує політолог.


Однією зі справжніх цілей цього документа він вважає не боротьбу з впливом олігархів, а спробу тиску на експрезидента Петра Порошенка, якого на Банковій уже два роки намагаються притиснути.
Загалом же, на думку експерта, олігархом можуть оголосити будь-кого зі статками понад 80 мільйонів доларів, а в Україні таких декілька тисяч.


«Усім їм можуть запропонувати сидіти тихо, не відсвічувати і чекати, як в анекдоті про радянську армію, «три зелені свистки». Але в цьому випадку маються на увазі «свистки» від команди Зеленського», — іронізує Магда.

Олігархічна диктатура президента?

Голова аналітичного центру «Інститут законодавчих ідей» Тетяна Хутор зазначає, що Інститут п’ять років аналізує законопроєкти на наявність корупційних ризиків, але саме цей законопроєкт можна по праву назвати найяскравішим прикладом надання «неконтрольованих» повноважень органу влади без будь-яких запобіжників, наслідки чого важко перед­бачити.


«Суть прийнятого Закону зводиться до надання РНБО на чолі з президентом повноважень визнавати фізичних осіб олігархами та контролювати контакти посадовців з такими особами та їх представниками», — вважає Тетяна Хутор.


На її думку, основними загрозами нового Закону є:


— Отримання небувалих повноважень РНБО надавати та позбавляти статусу олігарха на власний розсуд.


— Можливість посадити на «гачок звільнення» будь-якого посадовця, адже відтепер одна незадекларована зустріч iз представником олігарха, який не представився, є підставою для позбавлення посади.


— Створення комфортних умов для існування «нових» олігархів «з бездоганною діловою репутацією», без обмежень, які поширюються на старих.


— Потрапляння до реєстру не лише олігархів, а й великих бізнесменів через розмиті критерії належності до олігархів.


Власне, все, що вписано в характеристику олігарха за цим фейковим законом, сьогодні має президент Володимир Зеленський. Можливо, є підстави називати його вже «громадянин олігарх Зеленський»?


Напевне, запитання, чи використовує пан Зеленський політичну владу для збільшення капіталів свого оточення, є риторичним.


«У легенду про бідного царя, в якого багаті слуги, я не вірю, — зазначає економіст, ексміністр фінансів Ігор Уманський. — Звичайно, особисто громадянин олігарх Зеленський грошей у руки не бере. Зате люди президента контролюють чимало державних підприємств, міністерств і відомств. А в цих підприємствах, міністерствах і відомствах, за інформацією ЗМІ, процвітає корупція. За найтаємнішими чутками, з цієї корупції ніби навіть платять надбавки депутатам, звісно, не офіційно, а в конвертах. Зрозумiло, це предмет для дослідження НАЗК, НАБУ та інших кваліфікованих співробітників. Можливо, одного прекрасного дня вони щось накопають».


Чи контролює Зеленський ЗМІ? Авжеж! Так, президент — не власник. Але він як хоче, так і користується медіа. Крутить значною частиною медіа з вигодою для себе і свого оточення.


Не обов’язково впливати фінансово. А ось впливати адміністративно, через лояльну Нацраду з ТБ — це 100% про нашого Зе. Не просто так інші олігархи хвалять громадянина олігарха Зеленського в ефірах ТБ?


З прийняттям недоперепрацьованого закону Зеленський буде й надалі контролювати ЗМІ через закон «про олігархів». Опосередковано, через РНБО, але це все буде він. Якщо, звичайно, РНБО не визнає очевидний факт, що президент — олігарх.


І доки саме цей персонаж сидить на Банковій, перспективи в нашій країні є лише в «общині 95 кварталу» та тих, хто довкола нього зв’язаний, на ньому зав’язаний і з ним пов’язаний. Володимир Зеленський, звісно, хоче справляти враження проєвропейського політика, але далі, окрім словесних намірів, на жаль, справа не йде.

 

Тетяна РУБЛЕВСЬКА