Азбучнi iстини для гаранта: куди веде Україну «ЗЕбій із тінню»

05.08.2020
Азбучнi iстини для гаранта: куди веде Україну «ЗЕбій із тінню»

«Іхтамнєт».

Президент Володимир Зеленський продовжує «бій з тінню» — власними опозиційними політиками, лідерами громадської думки, замість того, щоб нарешті ретельно проаналізувати й усвідомити, які загрози несе не лише країні, а й його справі, бізнесу, сім’ї можливе (не приведи Боже) поглинання нас північним сусідом. 
 
 
Безпека — категорія нематеріальна, але її відсутність відчуває кожен як у фізичному, так і в матеріальному вимірі.
 
У країні немає чіткої ідеології, тому на шостому році війни відсутня чітка структура та завдання щодо захисту суверенітету.
 
Якщо в державі на багатьох ключових посадах сидять люди, котрі не сприймають суверенітет держави, то яка їм різниця, з ким «общак» планувати? Чому б і не з Росією?
 
Це після стількох втрат і смертей? І що, тоді нашу внутрішню та зовнішню безпеку буде продовжувати «захищати» Кремль? Тільки від кого?
 
Продажним співвітчизникам-манкуртам на керівних посадах від цього пирога залишиться не більше, ніж дірка від бублика. Хоч це можуть усвідомити вони — «наші» українсько-проросійські політики й чиновники? 

Хто кличе в Україну повномасштабну війну? 

Чергова новина щодо вороже налаштованого на нас найближчого великого, але позбавленого величі сусіда така, що в жилах стигне кров: у Раді Федерацій Росії прийняли заяву про порушення прав російськомовного населення в Україні. 
 
Про це в своєму блозі на «Еспресо» розповів народний депутат від «Європейської солідарності» Микола Княжицький.
 
«Рада Федерації, російські сенатори прийняли заяву про порушення прав російськомовного населення в Україні. Читав я цю заяву і бачив перед собою обличчя Долженкова, обличчя Бужанського, обличчя «слуг народу», котрі вимагали поставити на порядок денний законопроєкт, котрий обмежує навчання українською мовою в українських школах. Тепер зрозуміло, чиє завдання вони виконують. Тепер зрозуміло, хто є замовником їхньої позиції, тому що слово в слово їхня аргументація повторює аргументацію росіян». 
 
За словами народного депутата, росіяни проти не лише російської мови, а й української незалежності та українського суверенітету. По-перше, вони стверджують, що в 2014 році в Україні відбувся державний переворот, а не Революція гідності. 
 
Як зазначається у заяві Ради Федерацій, «прозахідна орієнтація України після державного перевороту в 2014 році не наблизила її до цивілізаційних демократичних стандартів, а навпаки — ще більше віддалила від них. Нинішнє керівництво України продовжило дискримінаційний курс колишнього президента України Петра Порошенка, що спрямований на обмеження прав російськомовного населення на навчання рідною мовою». 
 
У Російській Федерації вперто переконані, що Крим — це Росія, і тому незрозуміло, чому Україна згадує про український Крим у своєму законодавстві. 
 
Ми щодня, впродовж шести років, відчуваємо біль і несемо тягар втрат через такий захист російськомовних у Криму та на Донбасі. 
 
Нагадаємо, мовний законопроєкт Максима Бужанського було зареєстровано у парламенті в жовтні 2019 року. Він передбачає перехід російськомовних 5-11 класів на навчання українською мовою не в 2020-му, а в 2023 році.
 
Але 16-17 липня вже цього року, перед парламентськими канiкулами, під стінами Верховної Ради вiдбулася потужна акція протесту проти прийняття цього документа. Це значною мiрою вплинуло на «слуг». 
 
Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь закликав народних депутатів не підтримувати та зняти з розгляду цей законопроєкт Максима Бужанського. 
 
Пізніше стало відомо, що скандальний мовний проєкт закону авторства нардепа від «Слуги народу» не розглядатимуть у Верховній Раді восени (як планувалось), коли почнеться нова сесія, оскільки з початком навчального року він втратить сенс. 
 
Чи варто це записувати в активи чинного президента? Можливо. Але його рейтинг не росте. А після того, як у Раді Федерацій Росії прийняли заяву про порушення прав російськомовного населення в Україні, питання, на кого розраховані всі ці порухи згаданих депутатів, відпадає саме собою. 

Наївна міжнародна політика — суто вітчизняний оксюморон

А тим часом український дипломат, міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках Володимир Огризко напередодні телефонної розмови Зеленського й Путіна, апелюючи до здорового глузду нашого президента, зауважив, що його впевненість, що він має якісь унікальні здібності переконувати людей, а тому змусить Путіна змінити свою позицію, щонайменше безвідповідальна.
 
«Це наївна політика, яка Україні нічого дати не може, — стверджує Володимир Огризко. — Чому така лінія обрана нашим президентом? Думаю, тому, що він просто не знає, що таке Російська Федерація в історичній ретроспективі. І, крім того, він не вважає, що «рускій мір» і все те, що з ним пов’язано, це погано. Комбінація цих речей і впевненість у своїх можливостях переконувати всіх в усьому має наслідком спроби, як на мене, досягти неможливого». 
 
Єдине, що в цьому плані обнадіює Володимира Огризка, — після чергового фіаско має настати більш-менш тверезе оцінювання ситуації.
 
Оскільки це звернення українського дипломата було оприлюднене до телефонної розмови Зеленського й Путіна, то він намагався в посилі до конкретної розмови достукатись до здорового глузду першої особи України щодо загальної поведінки з президентом країни-агресора. Він застеріг українського гаранта від обговорення з Путіним таких тем, як-от децентралізація чи Конституція. 
 
«Тим, хто готує президента до таких розмов, треба не повторювати як папугам, що це написано в Мінських домовленостях, а дивитися на ситуацію дещо ширше. Розуміти, що, крім цих Мінських домовленостей, що не є нормою міжнародного права, є документи, котрі визначають засади спілкування між країнами: документи ОБСЄ, двосторонні або багатосторонні конвенції.
 
Питання тут не в Мінських домовленостях, а в захисті національних інтересів. І якщо вони стоять на першому місці, то тоді ніякими формулами, тим більше підписаними під тиском або загрозою (а це означає — нікчемні від самого початку), прикриватися не треба. Треба думати, як повертати втрачені території, і змушувати Росію повертатися до здорового глузду. Це завдання, що мають стояти перед нашою зовнішньою політикою», — вказує на азбучні незаперечні істини дипломатії у стані війни Володимир Огризко.
 
До речі, щодо «тих, хто готує» президента до міжнародних розмов, кадровий підбір (як і міжнародна політика) також не «коньок» чинного президента. Про це свідчать і результати експертного дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. Оцінка кадрової політики найгірша і становить 1,5 бала з 5 можливих. 
 
Тож чи справді не знають, чи не хочуть знати, чи роблять вигляд, що все робиться правильно? Схоже на поганий спектакль. Бо, за даними української розвідки, ситуація біля східних кордонів країни лише загострюється і в другій половині літа гучніше стали лунати припущення щодо підготовки РФ до повномасштабного вторгнення. 

Шантаж Кремля не знає меж

Росія розгорнула навколо України війська, які налічують майже 80 тисяч солдатiв, і вторгнення до України для Кремля — лише питання часу, ділиться керівник Служби зовнішньої розвідки України Валерій Кондратюк з українськими ЗМІ. 
 
«На сучасному етапі гібридної війни Росія розгорнула навколо України військове угруповання, до якого входять дві нові армії та армійський корпус: 20-та армія — вже практично сформована, включає дві дивізії загальною чисельністю близько 24 тисяч осіб; 8-ма армія — близько 45 тисяч осіб з урахуванням 1-го та 2-го армійських корпусів на тимчасово окупованих територіях Донбасу; 22-й армійський корпус — об’єднання у складі берегових військ ВМФ РФ, налічує 9 тисяч військовослужбовців.
 
Ці підрозділи набудуть повної оперативної готовності вже найближчим часом. Кремль розглядає власну армію як інструмент досягнення зовнішньополітичних амбіцій, тому наказ про вторгнення до іншої держави — для Москви лише питання часу і можливостей.  
 
Рівень озброєння новітніми засобами у стратегічних ядерних силах РФ сягнув 83%, у повітряно-космічних силах — 75%, у повітряно-десантних військах та військово-морських силах перевищив 63%, а в сухопутних військах — 50%.
 
Рівень оснащеності сучасними засобами управління у військах становить 67%. Москва створює довготривалі загрози, зокрема й розбудовою нової військової бази поблизу кордонів України (у м. Ростов, за 60 км від кордону) для постійної дислокації підрозділів новоствореної 150-ї мотострілецької дивізії ЗС РФ», — зазначив Кондратюк.
 
Керівник Служби зовнішньої розвідки стверджує, що «для політичного тиску на Україну і Захід Кремль має намір використати стратегічні військові навчання «Кавказ-2020», де буде відпрацьовано сценарій нападу на сусідні країни».
 
Загальна кількість військ, задіяних у маневрах, що відбудуться у вересні нинішнього року, становитиме щонайменше 120 тисяч військовослужбовців, 3 тисячі бойових броньованих машин, близько 300 літаків, 250 гелікоптерів, 50 кораблів і до 5 підводних човнів.
 
На думку Кондратюка, «імовірним сценарієм навчань є також використання військ для вирішення питання водозабезпечення тимчасово окупованого Криму»: мовляв, «потенційно ЗС РФ можуть під надуманим приводом здійснити марш-кидок углиб території Херсонської області з метою встановлення контролю над дамбою Північно-Кримського каналу» (Міноборони України спростовувало, що в Криму створюються ударні угруповання для наступу на материкову Україну. — ЗМІ).
 
Тим часом кримський півострів РФ уже перетворила на «суцільну військову базу», додає Кондратюк.
 
На думку головного розвідника, стримують Росію від «наступальної силової операції проти України, зокрема в районі Північно-Кримського каналу», такі фактори, як падіння цін на нафту й газ, сподівання Москви на посилення проросійських сил в Україні після осінніх місцевих виборів, місцеві вибори у самій РФ, а також вибори у США.
 
За оцінками розвідки, «для Кремля не на часі сценарій військової агресії проти України восени 2020 року», але «в подальшій перспективі активність РФ щодо України може трансформуватися у масштабну військову операцію із захопленням нових українських територій».
 
Цьому можуть сприяти необхідність відвернути увагу від внутрішніх російських ускладнень, потреба вирішити проблеми окупованого Криму (водопостачання, провал курортного сезону), сфокусованість уваги західних країн на внутрішніх проблемах.
 
Тобто якщо в Україні на місцевих виборах виграють проросійські сили, то повномасштабної окупації не буде? Шантаж, брехня і маніпуляції Кремля не знають меж. 
 
Хоча є те, що бентежить, — якимось дивним чином ці розмови синхронізувались із не сезонним, а безнадійним падінням рейтингу президента Володимира Зеленського.
 
У нас узагалі так збiгається з перших днів війни: тільки-но рейтинги влади невтішні — одразу вивалюється на голови електорату більше гнітючої правди про ситуацію на лінії фронту та дані розвідки про ймовірне повномасштабне вторгнення, що маячить на горизонті.