Херсонщина унікальна: гірські ландшафти посеред українського степу «Станіславські кручі»

28.04.2020
Херсонщина унікальна: гірські ландшафти посеред українського степу «Станіславські кручі»

Береги Дніпровсько-Бузького лиману, що з’єднує Дніпро з Чорним морем, здавна вабили шукачів щастя. (Фото з «Вікіпедії» Олега МАРЧУКА.)

Ви чули про унікальні гірські ландшафти посеред українського степу «Станіславські кручі»?  
 
 
Це у Білозерському районі на Херсонщині, поблизу Станіслава. Звичайно, не Говерла.
 
 
Утім, з вершини мису відкривається вражаючий вид одночасно на водні й степові простори. 
 
Високі береги Дніпровсько-Бузького лиману, що з’єднує Дніпро з Чорним морем, здавна вабили шукачів щастя. На території нинішньої Херсонщини — непросто уявити — від кінця V століття до нашої ери почали селитися вихідці з сонячної Еллади, заснувавши на берегах лиману низку укріплених землеробських поселень. 
 
Цей багатий історією український край біля моря, де свого часу зустрілися античний еллінський та степовий скіфський світи, і нині може стати пристанищем для нових поселенців.
 
Чекають бажаючих жити у красі й трудитися на землі у тому ж Станіславі — великому селі з гарними школою й дитячим дошкільним закладом.
 
Населений пункт доєднався до всеукраїнського руху «Купи хату на селі», який має за мету підказати людям, як по-новому можна облаштувати свій власний добробут у загальних непростих економічних умовах.

Село Голобородьків й інших славних людей

У минулі часи функціонування потужного рибгоспу станіславські рибалки здавали у пункт прийому (місцеві називали його «лабаз») часто майже метрових осетрів. Нині водиться тут риба значно меншого калібру: карась, таранька, тюлька. І, звичайно, ловляться як з берега, так і з човнів і теплої, і холодної пори знамениті чорноморські бички.
 
«Згадується, як у нашому дитинстві добували ми їх так, як, мабуть, більше ніде не було, коли руйнувалася крига (лютий-березень), — ділиться спогадами Олександр Голобородько, тепер мешканець Херсона. — Курсуючи вздовж «мілкого» берега на крижинах (по-станіславському — на плиницях), ми, дітлахи, пильно розглядали крізь надпрозору воду (пласт — близько метра) лиманське дно: бички дивились свої зимові сни у «ліжечках»-ямках, що повторювали їх форму. Ось тут і пробуджували бичків наші гарпунці у вигляді вилки, прикріпленої до комишини. Інший варіант лову бичків холодної пори — це коли відколювали сімінцем (ломиком) шматки криги від берега (припій): сонні бички вискакували з-під криги, під якою спали у піску, на якусь мить застигали на дні — і тут їх чекав укол вилкою...»
 
«Але ніяка вудка чи дитячий гарпунець у вигляді вилки не може зрівнятися з масштабними «сітями» згубного сірководню, що під час літньої спеки нищить лиманські запаси бичків»,— зауважує з прикрістю уродженець Станіслава. 
 
Серед найвідоміших достойників-станіславців кілька носять прізвище Голобородько. Першим став багаторічний директор місцевої школи Костянтин Йосипович, життя якого датується  1899—1973 роками. Свого часу здібного хлопчика земство за свої кошти направило для продовження освіти у Станіславське двокласне училище, яке він закінчив у 1914-му.
 
Потім навчався у Херсонській учительській семінарії. 21-річним почав завідувати Новотягинською початковою школою у своєму рідному селі. З 1930-го по серпень 1941 року працював учителем української мови та літератури й завідувачем навчальної частини уже Станіславської серед­ньої школи. Пішов добровольцем на фронт. У 1946-му став директором середньої школи у Станіславі, яку потім очолював 21 рік.
 
Костянтин Йосипович, якого й донині називають Учителем Учителів, зумів закласти ті підвалини осередку освіти у Станіславі, які гідно укріплюють наступники. Серед шкільних здобутків — і створений 2008 року музей, завдяки якому люди пам”ятають непересічну історію свого краю. У 2009-му ім’я К. Й. Голобородька на знак особливої поваги до нього було присвоєно Станіславській загальноосвітній школі І—ІІІ ступенів. 
 
У шкільному музеї.
Фото зі сторінки села у «Фейсбуці».

Богиня хліборобства і Богдан Хмельницький

За словами директорки музею школи й історії села Лариси Гончарової, перші згадки про Станіславський край можна знайти у роботах давньогрецьких істориків Птолемея та Геродота.
 
Існує припущення, що згадуваний останнім храм богині родючості, хліборобства та шлюбу Деметри (V ст. до н. е.) височів на території нинішнього Станіслава. Щоправда, археологічних підтверджень цьому немає. Місцеві історики припускають, що, можливо, рештки його — під водами лиману. 
 
Про те, що місцевість, де розташований Станіслав, була заселена відвіку, свідчать виявлені на території і поблизу села поселення епохи бронзи (II тисячоліття до н. е.), городище, поселення і два могильники скіфського часу (VII—III ст. до н. е.). Виявлені також поселення перших століть нашої ери, пов’язані з грецькою колонією Ольвія, розташованою на іншому боці Бузького лиману. Серед раритетів села — знайдені візантійські монети X століття.
 
Перша збережена письмова згадка про Станіслав — в «Описі ріки Дніпро від Переволочної до Чорного моря» від 20 січня 1697 року. За півстоліття з гаком, у 1754-му, описали тутешні зимівники запорожців: козаки рибалили, добували сіль у Прогноях, вирощували пшеницю, гречку. Станіслав належав до Перевізької паланки. 
 
Станіславські кручі, говорять, були місцем сили гетьмана Богдана Хмельницького. А на території старого кладовища у Станіславі й донині про славних синів України нагадують кам”яні козацькі хрести.
 
У першій половині XIX століття поселення почало швидко рости за рахунок переселенців із центральних районів України. У 1841-му Станіслав було віднесено до розряду містечок Херсонського повіту. Станом на 1886 рік тут були: православна церква, школа, 11 лавок, земська станція, розвинені виноробство і рибний промисел (у радіусі 15 км у ті часи працювало 5 рибозаводів). 
 
Станіслав поруч.
Фото Анастасії ХАНДУСЕНКО. 

Сади цвітуть

«Село розташоване за 40 км від міста Херсон. Має розвинену інфраструктуру: школу, магазини, дитячий садок, бібліотеку, будинок культури, мистецьку школу, лікарню, стоматполіклініку, лабораторію, консервний завод, спортивний комплекс, де тренується футбольна команда «Бригантина», — розповідає місцева жителька Тетяна Бреславець.
 
— У селі є дві церкви, великий базар, швейна фабрика, спортивний майданчик зі штучним покриттям, стадіон, футбольне поле, тренажерний зал, облаштований майданчик на березі лиману для відпочинку (грибочки, альтанки). Є і пошта, центр надання адміністративних послуг. Село асфальтоване, є центральний водогін. У нас дуже багато продається будинків, навіть на березі лиману, і дуже багато закинутих. Запрошуємо всіх охочих у наше неймовірно красиве, живе і славетне село Станіслав, що в Білозерському районі Херсонської області». 
 
На пункті прийому риби («лабаз») колишнього місцевого рибгоспу.
Фото Олександра АЛЬОШИНА.
 
Населення села становить 4724 особи. (Це трохи менше, аніж проживало тут у 1928 році, — 5020 осіб). Сільський голова — Желуденко Володимир Володимирович. (Контактні телефони: 05547-53267, 05547-53247).
 
Місцеві, в основному, працюють у фермерських садах та на виноградниках, на консервному виробництві та швейній фабриці, уточнила для «України молодої» керівниця Центру з надання соціальних послуг Катерина Швець. 
 
До Станіслава можна дістатись автобусом з автовокзалу Херсона, зазвичай він курсуює майже щогодини. 
 
Земля і море чекають роботящих рук. 
Підготовлено за сприяння ініціатора руху «Купи хату на селі»
Віталія СКОЦИКА, лідера політичної партії «КРАЇНА».
Редактор сторінки Валентина САМЧЕНКО.