Нам потрібен свій «Джон Дір»

18.03.2020
Здобутки аграріїв за 2019 рік надзвичайно радують, дарують натхнення і сподівання на краще майбутнє.
 
 
Адже валовий збір зернових — у межах 70 млн тонн, а експорт 50 млн тонн у недалекому минулому важко було уявити. Результат прекрасний!
 
 
Проживаючи в селі, я часто бачив, як у загінці працює високопродуктивний зернозбиральний комбайн «Джон Дір».
 
 
А на сусідньому полі з 50-центнерним пшеничним урожаєм працює старенький (майже 40-річний) радянського виробництва комбайн «Нива». Коли бачиш таке, смуток огортає душу. Україні потрібен свій, український, зернозбиральний комбайн!
 
Щоб забезпечити в оптимальні строки збирання зернових, нам потрібно 40-50 тисяч комбайнів. При терміні «життя» машини 10 років необхідно виготовляти за рік 4-5 тисяч машин. А щоденно машинобудування країни повинно випускати десь 15 зерно­збиральних агрегатів (а нам іще й потрібні машини для збирання цукрового буряку та кормів).
 
Комбайн — це не легковий автомобіль, потребу в якому ми замінили «євробляхами». Це — високовартісна технологічна машина. Свого часу, коли спікером парламенту України був Олександр Мороз, він спробував сісти за штурвал дослідного зразка нашого комбайна. На цьо­му все й закінчилося...
 
Сьогоднішні керівники цим питанням не цікавляться. А я не можу собі уявити, який би могли мати вигляд пани Разумков чи Стефанчук у кабіні степового корабля. Не може вболівати за вирішення питання с/г машинобудування і пан Мілованов, який на прохання журналістки українського радіо оцінити свою роботу за п’ятибальною шкалою оцінив її у шість балів.
 
У той час, коли високопосадовці думають, як забрати в селянина землю і продати її, дбати про технічне забезпечення робіт на ній вони не будуть. Та ще й до цього ведуться зараз розмови про падіння промислового виробництва та про «дірку» в бюджеті. При цьому починаєш почуватися в суцільній дірі.
 
Чому мене хвилює питання випуску вітчизняної сільськогосподарської техніки? Я брав участь у збиранні врожаю ще роздільним способом, коли хліб обмолочували кінними молотарками.
 
Потім, значно пізніше, працював комбайнером (1960-61 рр.) на причіпному комбайні С-6 (цей комбайн випускав запорізький завод «Комунар», який був перепрофільований на випуск автомобілів «Запорожець» ЗАЗ). А в 1982-83 рр. збирав урожай комбайном «Колос» радянського виробництва заводу «Ростсільмаш». Допомагали Ростову виготовляти агрегати Харків, Вінниця, Бердянськ, Біла Церква та інші міста.
 
А де б ми взяли «взуття» для комбайна, коли сьогодні неможливо купити українські шини до велосипеда — в продажі тільки китайська або російська «резина»? А для одного комбайна потрібно в межах тонни гумотехнічних виробів. 
 
При колгоспній системі господарювання навіть на невеликій фермі в 100 корів пильно стежили за кривою надоїв і при незначному падінні показників негайно вживали заходів. А тут падіння промислового виробництва на 5-8% керівники країни не помічають, ЗМІ мовчать, бо перетворились на статистів ДТП, пожеж, розбійних нападів, пограбувань.
 
Ще нещодавно продукцією Вінницького інструментального заводу можна було пишатися, бо металообробний інструмент цього заводу купували понад 40 країн світу. А сьогодні в господарчому магазині м. Вінниці пропонують відвідувачам купувати ножівку по дереву «Тайга».
 
Сама назва інструмента говорить про країну-виробника. На подібні вироби я звертав увагу і в магазинах Польщі: там на аналогічному товарі вказувалось, що матеріал інструмента — сталь шведська, а виготовлено в Польщі.
 
Навіть у таких дрібничках проглядається співпраця країн. Нам же самотужки підняти на необхідний рівень виробництво сільгосптехніки майже неможливо. Потрібна співпраця з іншими країнами (Молдова, Білорусь, Польща, країни Балтії). А чекати на позитивний вплив позиченого за кордоном менеджера, як це робить Укрзалізниця, — даремна справа.
 
Головним менеджером вбачаю ЗМІ, які повинні будуть пов’язати промполітику Кабміну з науковцями, підприємцями та промисловцями. 
 
Володимир ЖУК
смт Брацлав, Немирівський район, Вінницька область