Нормандська мачуха

22.10.2019

Старші покоління пам’ятають, як після чергового політичного перевороту намертво замовчувалося прізвище М. Хрущова.
 
Наче й не було правителя ніколи. Махнути б на минуле рукою, якби ж воно було та загуло. Де там! Як у сатанинському насланні, знов і знов нидіємо в царстві німоти.
 
Зовсім недавно здіймали всесвітній галас, що аж небо хиталося: Україна першою у світі добровільно відмовляється від ядерної зброї, а найбільші держави світу гарантують непорушність її кордонів. Як комариний писк, чулося від когось із небайдужих: а чи не передчасно? Які ж гарантії того, що не опинимося беззахисними в жорстокій юдолі земній?
 
Натомість колишній президент розмахував руками, надривно стрясав повітря перед зміїними очима телекамер: ядерна зброя в Україні — це те саме, що граната з висмикнутою чекою в руках мавпи.
 
Знавців всесвітньої історії — хоч греблю гати. Одначе ніхто не розкрив рота й не вказав, що ще не було на земній кулі такого правителя, котрий обізвав би співгромадян своєї країни мавпами.
 
Дуже скоро підписанти Будапештського меморандуму навперебій проголосили, що увічнене на тому папері нікого й ні до чого не зобов’язує. Як за народною мудрістю: гріш ціна йому в базарний день. Іншим державам від усього того ні холодно, ні жарко. А в Україні, особливо ж останнім часом, — табу на Будапештський меморандум.
 
Цілковите замовчування. Телеканали й ЗМІ як води в рот набрали. Ні пари з уст. Свобода слова, демократія — насамперед на знищення Української держави. А на захист багатостраждального народу — як проти рожна перти. Кому з патріотично налаштованих вдається подати голос в оглушливому й цілеспрямованому зомбуванні довірливих? Де висловитися народу, як і мені з його маси?
 
У панівних пропагандистів нині на умі Мінські домовленості. Яким же може бути диво з того жнива? У минулому всілякі зловорожі сили розправлялися з долею України на свій розсуд. Не лише виселяли з обжитих місць у Сибір несходимий, а й переселяли за бозна-якими домовленостями чортзна-куди.
 
Розтерзані й зумисне роз’єднані ловилися на гачок чужої підступності. Народна ж мудрість добре розкаже, що таке мачуха та як вона ставиться до нерідних дітей. Уже ж хто тільки не глумився з України, насамперед ті, які ніколи не бували на її землі. Не втрапити б, як премудрий пічкур, у ятір.
 
Нині в Україні все попереднє ламається через коліно. І раптом несподівана заява: ще в 2016 р. п’ятий президент України Петро Порошенко узгодив «формулу Штайнмаєра». «Ми, як люди, котрі виконують навіть те, що пообіцяли попередні президенти, повинні виконувати. Зараз обговорюємо, в якій формі». Ти диви! Майже наслідування Британії, де біллі про права виконуються з ХVI ст., а то й раніше. На кричущу відміну від Східної Європи з прилеглою до неї Азією, де будь-що узаконене перемелюється, мов у м’ясорубці.
 
Як за помахом палички невидимого диригента, телеканали заходилися товкти воду у ступі про можливі вибори на окупованих територіях. Боже правий, аби не вийшло так само, як із Будапештським меморандумом. Не приведи, Господи, до розчленування України, до вбивчої федералізації. Навчали ж «зелені чоловічки», як загарбати Кримську АР та зробити її російською областю. Мусимо вивулканити всі сили, на які тільки спроможні, аби не віддати правічну землю працелюбних хліборобів якійсь чужій чужаниці на пашу. На поталу.
 
На Бога надіятися, а самим не плохувати. Якщо вже проголошується гучно народна підтримка влади, то ставаймо дружно, борімося непохитно за утвердження незалежної, самоврядної Української держави. Без самостійної держави, як без Бога, — ні до порога. Без надії ні на зниження комунальних платежів, ні на заслужені пенсії. А головне — ні на яке світліше майбутнє для дітей та онуків. 
 
Вадим ПЕПА, письменник
Київ