Насильно милим будеш?

12.07.2017

Передплачую «Україну молоду» собі і сину, деякі мої листи були надруковані у вашій газеті.
 
Шкода, що ніяка газета досі не надрукувала моє застереження, що табачникоїди приведуть Україну до війни. Нижче наведений матеріал був написаний ще 2007-го, гадаю, на жаль, що він залишається актуальним і сьогодні.
 
Сергій Лозунько в газеті «2000» (31.03.2006) пропонував назвати імперію «Большое Восточнославянское Пространство», або, щоб зрозуміліше, «Большое Русскоязычное Пространство».
 
Бо «русский был и остается объединяющим фактором культурно-гуманитарного пространства».
 
Російській мові відводилась основна роль «объединяющего фактора», звідси така шалена боротьба за російськомовність Української держави.
 
Російськомовних українців переконували, що спроби розширити сферу вживання української мови — «обыкновенный фашизм».
 
Писали, що в нас забороняють «неугодный язик», «русский изгоняют из судов», російськомовних виконавців не пускають на телебачення, у дітей забирають право «всмоктувати з молоком матері» російську мову.
 
Таким чином переконували людей у необхідності відокремлення від України «російськомовних регіонів».
 
К. Дворченко в тій же газеті писав про приблизні межі відокремлюваної території.
 
Наприклад, на заході — між Харківською та Полтавською областями тощо. Але цього мало, краще — державна російська мова в Україні, тоді все «образуется естественным образом».
 
Інший шлях залучення України до відновленої імперії — «каноническое православие».
 
Адже, як неодноразово заявляв сподвижник Наталії Вітренко, лідер партії Православних громадян України Валерій Кауров, уся «територія канонічного православ’я» — це Русь.
 
І ще один шлях боротьби за Русь — атака на українську духовність і національну свідомість.
 
Патріотизм трактувався як «останній притулок негідників», те саме, що й націоналізм.
 
Який тепер називається вже не «буржуазний», а «печерний».
 
Власне, й української мови нема. Є галицький діалект чи то російської, чи польської.
 
Писали, що й землі своєї у нас нема, бо ніяких автохтонних народів не існує в принципі.
 
Й історії своєї також нема, бо вона в усіх нас спільна — «принадлежит всем живущим на этой земле: украинцам, русским, евреям, грекам, татарам… не зависимо от наличия усов или «оселедца» (О. Пальчик, «2000»).
 
Але Помаранчева революція виявила, що український народ «швидше живий, ніж мертвий».
 
Не було б перемоги «помаранчевих» без підтримки значної частини російськомовний українців.
 
Це дає надію на досягнення «консенсусу» в суспільстві не через консервацію становища російської мови, а через пропаганду законності і справедливості становлення української державності з українською мовою.
 
Лев Толстой писав: «Удивительно, как люди мыслят не по требованию духа, а по требованию того положения, в котором они находятся».
 
Так ось, свою «вигоду» агітатори за «Великое Русское Пространство» розуміють таким чином: «Украинский не учил, не учу и учить не буду».
 
Що тут заперечиш? Мають право.
 
А ще кажуть, що насильно милим не будеш. І це правда, але інша народна мудрість каже, що «стерпится — слюбится».
 
Та не потрібно нас любити, потрібно знати, що мова — це загальнолюдська духовна цінність.
 
І українським росіянам слід пояснити, що не російська, а українська мова під загрозою.
 
Не можна російськомовних українців змусити любити українську мову.
 
Проте тут деякий моральний тиск доречний, адже відомо, що байдужість до долі рідної мови — ознака поганого морального здоров’я.
 
Українця, який не любить чи не хоче знати мови рідного народу, можуть використовувати у боротьбі проти України.
 
Цілком ймовірно, що російськомовних у Києві більше, ніж у Харкові.
 
І в Таллінні їх багато, і в Тель-Авіві, але там нема сенсу в регіональній мові, бо території своєї там ніхто не віддасть.
 
Щоб зняти мовно-національне напруження в українському суспільстві, необхідна визначеність.
 
Політична — однозначно забезпечити реальну державність українській мові.
 
Законодавча — свободи і статус інших мов необхідно виписати дуже чітко і детально.
 
Ідеологічна — уряд повинен мати доступ до засобів масової інформації, щоб створювати свою позицію, роз’яснювати, агітувати за патріотизм.
 
Національна свідомість, моральне здоров’я суспільства — запорука безпеки держави і благополуччя її громадян. 
 
Сергій ШАНГУТОВ
Вінниця