Шахтар зі зброєю проти агресора: Володимир Жемчугов вірить, що в його рідний Красний Луч прийде перемога

20.09.2016
Ще двоє українських заручникiв були звільнені з полону у суботу, 17 вересня: співробітник ООН на Донбасі, екс-співробітник СБУ Юрій Супрун та волонтер Володимир Жемчугов.  Обмін полоненими відбувся у присутності спостерігачів ОБСЄ, представників Міжнародного комітету Червоного Хреста та журналістів за формулою «два на чотири» — Київ передав ворогу чотирьох прихильників «ЛНР-ДНР»: трьох чоловіків і одну жінку.
 
Юрія Супруна затримали у Донецьку у квітні цього року. «Дуже важко передати й висловити свої почуття, які у мене на душі, бо повернувся додому, повернувся на Батьківщину. Я є співробітником ООН і зобов’язаний бути стриманий у своїх емоціях, і в певному сенсі у своїх висловлюваннях.
 
Але, коли мені говорили після затримання та арешту «тебе кинули, про тебе забули, ти залишишся тут на невизначений термін і тобі ніхто не допоможе», я в це не вірив — я знав і розумів, що моя держава, наш уряд, люди, які за це відповідають, не забудуть нас, тих, хто були незаконно арештовані, незаконно утримувалися на території «ЛНР» і «ДНР», — сказав Супрун журналістам у присутності Президента України.
 
Володимир Жемчугов майже два роки був у лапах ворога. До війни жив у Тбілісі, а коли «почалося», поїхав у Красний Луч, що вже був під «ЛНР», забирати маму. Згодом одним друзям допомагав виїхати з окупованого міста, іншим привозив ліки, харчі, гроші.
 
Невдовзі випадково підірвався на розтяжці. За версією «сепарів», він — диверсант, який нібито здійснив кілька підривів: залізничних колій, ліній електропередач. У Володимира ампутовано обидві руки, він практично незрячий — відшарувалася сітківка ока, видалено частину кишечнику, ноги посічено осколками...
 
На брифінгу Володимир Жемчугов сказав: «Я хочу подякувати всім, хто боровся за мене! Я росіянин за національністю, народився й виріс на Донбасі, колишній шахтар. Але так життя склалося, що я по-іншому почав мислити, ніж прості люди на Донбасі, яких просто обдурили, розповідаючи, що тут фашисти, нацисти. Так життя склалося, що отримав гарну освіту й зміг розібратися між чорним і білим, і став на бік білого. І такі ж патріоти, як я, стали на боротьбу проти цієї підлої російської гнилої окупації, яка по-гнилому веде війну проти України. І там в окупації ми не побоялися взяти в руки зброю та почати боротися з російськими окупантами та українськими зрадниками, які там стали на бік російської армії, російського окупаційного режиму. Не треба дивитися на мене, що я так сильно поранений, так сильно постраждав — війна є війна, людей вбивають, ранять. Але завжди за війною прийде перемога, я вірю, що прийде перемога й у моє рідне місто Красний Луч, і його звільнять від російських окупантів, і люди почнуть там жити нормально».